Номер провадження № 22-ц/785/8997/13
Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.
Доповідач Варикаша О. Д.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.12.2013 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді - Варикаші О.Д.
суддів - Бабія А.П.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Швець В.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.10.2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування квартири з чужого незаконного володіння,-
встановила:
Позивачка звернулася з вказаним позовом до суду (а. с. 3-6), в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 13 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, витребувати з чужого незаконного володіння, а саме від ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1.
Свої позовні вимоги позивачка, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовувала тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_5, який рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29.04.2013 року було розірвано. На протязі проживання однією сім'єю, нею у березні 1998 року була продана 4-х кімнатна квартира, площею 128,5 кв. м. по вул. Нежинська, що належала їй та доньці ОСОБА_8, а кошти від продажу вказаної квартири сім'я витратила на ремонт спірнорї квартири за адресою АДРЕСА_1. Зазначала, що зроблений ремонт на її гроші значно поліпшив стан квартири та вплинув на вартість цього нерухомого майна.
Однак, після розірвання шлюбу, а саме 13 липня 2013 року, відповідач ОСОБА_5 продав за договором купівлі-продажу № 1201 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, при цьому, як стверджує позивач, надав для реєстрації договору купівлі-продажу підроблені документи, а саме оціночну вартість квартири та технічний паспорт, оскільки квартиру ніхто зі спеціалістів не оглядав на протязі багатьох років. У зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, представник позивача позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Відповідач ОСОБА_6 та представник відповідача ОСОБА_5 позов не визнали, просили суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі, вказуючи на його безпідставність.
Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_7 у судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи сповіщалась належним чином, 09.10.2013 року надала відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити ОСОБА_4 у задоволені позовних вимог в повному обсязі, просить слухати справу у її відсутність.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.10.2013 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 через свого представника подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.10.2013 року, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити, посилаючись на те, що позивач вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не повно з'ясовано усі фактичні обставини справи та не досліджено і не виконано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, суд не сприяв повному, об'єктивному розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, не є законним та не є обґрунтованим.
Іншими учасниками процесу рішення суду не оскаржується.
В судовому засіданні ОСОБА_6 та представник ОСОБА_5 заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, наданих доказів і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з наступного.
Судом встановлено, що з 25.11.1978 року по 29.04.2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі.
Вказана обставина визнана сторонами, а від так відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Згідно свідоцтва на право власності на житло від 20 лютого 1998 року, виданого управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_8 в рівних частках належало 179/1000 частин квартири АДРЕСА_4.
10 березня 1998 року ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_11 з однієї сторони та ОСОБА_12 з іншої уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_4.
16 березня 1998 року управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів було видано свідоцтво про право власності на житло, з якого вбачається, що ОСОБА_5, ОСОБА_14 в рівних частках належала квартира АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 помер, у зв'язку з чим ОСОБА_5 26 жовтня 1999 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, щодо майна померлого, а саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.
Таким чином, ОСОБА_5 став єдиним власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1.
ОСОБА_5, реалізуючи своє право власності, 13 липня 2013 року уклав з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу, згідно якого передав у власність останній належну йому квартиру АДРЕСА_1, вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстрований в реєстрі за № 1201.
Згідно до п. 3 даного Договору продаж квартири вчинено за 345 000 грн.
Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що його довіритель ОСОБА_4 у березні 1998 року продала 4-х кімнатну квартиру площею 128, 5 кв. м. у центральному районі міста по вул. Нежинській, що належала їй та її донці на праві приватної власності, і кошти від продажу квартири витратила на ремонт спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1. Зроблений ремонт на гроші позивачки ОСОБА_4 значно поліпшив стан квартири та вплинув на вартість нерухомого майна.
Таким чином представник позивача вважав, що квартира АДРЕСА_1 є сумісним майном подружжя.
Однак, суд першої інстанції не погодився з таким твердженням представника позивача, так як рішення суду, яким би спірна квартира була визнана спільним майном подружжя на підставі ч. 1 ст. 62 СК України на теперішній час не існує, а матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_5 є єдиним власником даної квартири, оскільки вона придбалась ним шляхом приватизації та успадкування, а шлюбних договорів з ОСОБА_4 не укладалось.
Також при ухваленні рішення по справі, суд першої інстанції вважав, що не може враховувати в якості належних та допустимих доказів квитанції, що містяться в матеріалах справи, у зв'язку з тим, що майже всі квитанції оформлені в 2013 році, тобто через 15 років після продажу квартири позивача та майже з жодної з них не вбачається, що цей товар був придбаний саме позивачкою ОСОБА_4
Крім того, позивачка ОСОБА_4 не надала суду доказів, які б підтверджували, що зазначений у квитанціях товар був використаний нею саме під час ремонту спірної квартири АДРЕСА_1.
Вирішуючи питання по суті, суд дійшов висновку про те, що позивач не була стороною оспорюваного договору та вказаний договір права позивача нічим не порушує. Зважаючи на викладене, позивач також не може порушувати питання про ціну проданої квартири та мотивувати свої вимоги відсутністю інвентаризації, так як вона проводиться лише за бажанням власника.
Крім того, право витребувати майно з чужого незаконного володіння також належить лише власнику цього майна (ст. 387 ЦК України), однак позивач не є таким власником, у зв`язку з чим у задоволенні цієї частини позовних вимог також слід відмовити.
В ході розгляду даної справи позивачем та його представником не було доведено, яким чином укладення спірного договору могло зумовити порушення майнових або особистих немайнових прав і законних інтересів позивача.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 202, 203, 215, 317, 319, 334, 387 ЦК України, ст. ст. 57, 62 СК України, ст. ст. 1, 57, 60, 61 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування квартири з чужого незаконного володіння, задоволенню не підлягає, так як дії відповідачів жодним чином не порушують права позивача.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку на підставі наданих та досліджених доказів, відмовивши в задоволенні позову ОСОБА_4
Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, наданим доказам та відповідним нормам права, а суд першої інстанції правомірно на підставі вимог закону та на підставі встановлених обставин справи дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Оскільки, відповідно до ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересу.
Як роз'яснено в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16.03.1998 року, виданого управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів (а. с. 31, 49) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.10.1999 року (а. с. 52-54) ОСОБА_5 набув права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 13.07.2013 року (а. с. 47) ОСОБА_5 продав вказану спірну квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6.
Тобто, згідно вищезазначених свідоцтв про право власності на житло та про право на спадщину за законом ОСОБА_5 набув в особисту власність квартиру АДРЕСА_1, якою розпорядився відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України на власний розсуд, продавши її ОСОБА_6
Позивачка ОСОБА_4 не є власником квартири АДРЕСА_1 та не є стороною в спірному договорі купівлі-продажу квартири від 13.07.2013 року, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, також в матеріалах справи відсутні докази будь-яких речових прав у ОСОБА_4 на зазначену квартиру.
За таких обставин, судова колегія вважає, що спірним договором купівлі-продажу від 13.07.2013 року квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в якому позивачка не є стороною, не порушуються права та законні інтереси позивачки, з чого виходив і суд першої інстанції.
В зв'язку з викладеним та враховуючи вимоги ст. 387 ЦК України, відсутні і підстави для витребування спірної квартири від ОСОБА_6, до якої перейшло право на спірну квартиру в установленому законом порядку, відповідно до договору купівлі-продажу від 13.07.2013 року.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд не взяв до уваги статтю 62 СК України, за якою ОСОБА_4 має право на визнання майна спільною сумісною власністю і, за яким у провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розподіл майна подружжя, в тому числі зазначеної спірної квартири, судова колегія не приймає до уваги, оскільки докази, які б підтверджували, що спірна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в матеріалах справи відсутні та суду апеляційної інстанції не надані.
Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно порушення, на думку апелянта, судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді справи.
Оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Однак, судовою колегією не встановлено порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Крім того, посилаючись на те, що судом не було вирішено питання про допит свідків, апелянтом в апеляційній скарзі не ставилося питання про допит свідків в суді апеляційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги судова колегія також не приймає до уваги, оскільки вони стосуються спільної сумісної власності подружжя (докази, що спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в матеріалах справи відсутні) та не спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі наведеного, судова колегія, враховуючи доводи апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, враховуючи викладене та, оскільки вони не спростовують висновки суду.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 необхідно відхилити, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.10.2013 року залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.10.2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування квартири з чужого незаконного володіння - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
А.П. Бабій
В.А. Станкевич