Справа № 11 a-864 2007 р. Головуючий у 1 інстанції Назаркевич М.М.
Категорія - ст. 121 ч.2 КК України Доповідач Михайлишин Г.Я.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2007 року жовтня 19 дня Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі: Головуючого: ЛеонаО.І. Суддів: Михайлишин Г.Я., Приколоти Ю.А. з участю прокурора: Галісевич О.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 22 червня 2007 року.
Цим вироком засуджено: ОСОБА_1, 31.12.1978 року
народження, уродженця с Підгірці Бродівського району Львівської області, громадянина України, проживаючого в с. Полонична Кам'янко - Бузького району Львівської області, згідно ст. 55 КК України /в редакції 1960р./ не судимого, за ст. 121 ч.2 КК України на вісім років позбавлення волі.
Засуджений утримується під вартою з 26 серпня 2006р.
Питання відносно речових доказів вирішене відповідно до вимог ст. 81 КПК України.
Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_1 судові витрати за проведення експертизи в сумі 376 грн. 60 коп. на користь НДЕКЦ при УМВСУ у Львівській області.
Вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 25.08.2006р. в будинку ОСОБА_2 в селі Полонична Кам'янка-Бузького району Львівської області, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на грунті особистих неприязних відносин, умисно наніс множинні удари руками та ногами в різні частини тіла гр. ОСОБА_3, спричинивши потерпілому множинні двобічні переломи ребер, травматичні масивні розриви селезінки, печінки, поверхневі розриви сечового міхура, множинні розриви брижі тонкого кишківника, що призвело до розвитку гострої внутрішньої кровотечі, масивних крововиливів в м'язи та м'які тканини нижньої частини живота і ділянки тазу, обезкровлення організму. Внаслідок отриманих тяжких тілесних ушкоджень наступила смерть потерпілого.
В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить змінити вирок суду, пом'якшити призначене йому покарання, застосувавши положення ст, 69 КК
України. Просить врахувати його сімейний стан, те, що в нього на утриманні перебувають хворі дитини та дружина.
Зі змісту апеляції вбачається, що засуджений оспорює законність та обгрунтованість вироку суду. Вважає, що висновок суду про доведеність його вини в заподіянні ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень, від яких наступила смерть потерпілого, грунтується на неправдивих показаннях свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які оговорили його. Разом з тим, суд безпідставно не надав віри показам свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що 25.08.2006р. о 21 годині він /ОСОБА_1/ вернувся додому.
Звертає увагу на те, що при проведенні відтворення обстановки та обставин події, свідок ОСОБА_2 вказував, що ОСОБА_4 вдарив потерпілого ОСОБА_3 дерев'яним стільцем по голові, хоча пізніше від даних показів відмовився.
Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_1, який підтримав подану апеляцію, міркування прокурора про законність і обгрунтованість вироку суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого до задоволення не підлягає.
Висновок суду про доведеність вини засудженого у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи, зібраним доказам і є обгрунтованим.
В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 пояснив, що, коли він 25.08.2006р. прийшов до ОСОБА_2, то в будинку разом з ОСОБА_2 знаходились ОСОБА_4 та потерпілий ОСОБА_3 Потерпілий був побитий, зі слідами крові. Він теж вдарив ОСОБА_3 рукою в живіт та копнув ногою по тілу. Близько 21 год. пішов додому. Не причетний до заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, які призвели до настання його смерті.
В сукупності з іншими зібраними у справі доказами суд належно оцінив показання засудженого, правильно визнав такими, що не відповідають дійсності твердження ОСОБА_1 про те, що він не спричиняв потерпілому тілесних ушкоджень, що призвели до настання смерті; вірно взяв за основу вироку показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_4, оскільки вони об'єктивно стверджуються дослідженими судом першої інстанції доказами по справі.
Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що засуджений ОСОБА_1 прийшов до нього біля 21 год. 25.08.2006р. Побачивши ОСОБА_3 став називати його злодієм, ображати, бити ногами та продовжував наносити удари ногами по тілу потерпілого коли той впав на підлогу, побиття продовжувалось до 22 год.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 зайшовши до ОСОБА_2, почав бити ОСОБА_3, називаючи його "крисою". Продовжував побиття більше години. Коли він /ОСОБА_4/ хотів втрутитися, то ОСОБА_1 його відштовхнув, внаслідок чого він втратив свідомість.
Показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_4 відповідають даним висновку судово-медичної експертизи щодо характеру тілесних ушкоджень потерпілого.
Згідно висновку судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_3 настала внаслідок тупої травми грудної клітки та живота, яка проявилася множинними двобічними переломами ребер за декількома анатомічними лініями, з розвитком гемопневмотораксу, травматичними масивними розривами селезінки, печінки, поверхневими розривами сечового міхура, множинними розривами брижі тонкого кишківника, що привело до розвитку гострої внутрішньої кровотечі, масивних крововиливів в м'язи і м'які тканини нижньої частини живота і ділянки тазу, в ділянку навколониркової клітковини справа, в брижу тонкого і товстого кишківника, що привело до масивного травматичного шоку, обезкровлення організму, та розвитку гіповолемічного шоку. Вказані тілесні ушкодження утворились від неодноразової дії тупих предметів, могли утворитись внаслідок множинних ударів руками, кулаками, ногами у взутті, чи іншими тупими предметами по тілу, в основному, по грудній клітці та животі, утворилися майже одночасно за нетривалий проміжок часу до настання смерті /т. 1, а.с. 153-166/.
Колегія суддів погоджується з висновком суду І інстанції про те, що ні ОСОБА_8, ні ОСОБА_4 зазначених тілесних ушкоджень потерпілому не спричиняли, крім того, за станом здоров'я спричинити не могли - вони є інвалідами, рухаються за допомогою сторонніх предметів, ОСОБА_4 - інвалід II групи, хворіє розсіяним енцефаломіолітом цереброспінальної форми з вираженим спастичним тетрапарезом, переважно вираженим в нижніх кінцівках, порушенням рухової функції кінцівок ходьби, розладів тазових органів /т.2, а.с. 114-115/.
Покликання в апеляції на необ'єктивність їх показань - необгрунтоване. Дані свідки не мали підстав оговорювати засудженого. Вони є безпосередніми очевидцями злочину. На досудовому слідстві давали аналогічні показання, стверджуючи, що ОСОБА_1, назвавши ОСОБА_3 "крисою", почав бити його, наносив множинні удари ногами по тілу потерпілого, коли той впав. /т. 1, а.с. 50-52, 53-54/.
Щодо покликання в апеляції на те, що при відтворенні обстановки і обставин події свідок Семчишин вказував, що ОСОБА_4 наніс ОСОБА_3 удар табуреткою по голові - то дана обставина підлягала перевірці судом І інстанції.
При проведенні відтворення свідок ОСОБА_2 стверджував, що саме засуджений ОСОБА_1 бив потерпілого, в тому числі, лежачому наносив удари ногами по різних частинах тіла / т.1, а.с. 198-205/. Що стосується його ж показань про те, що Борщ теж один раз вдарив ОСОБА_3 табуреткою, то в подальшому сам ОСОБА_2 це спростував і в судовому засіданні категорично заявив, що тілесні ушкодження ОСОБА_3 наносив лише засуджений.
Про вбивство ОСОБА_3 ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_9, що вона ствердила в судовому засіданні.
Суд дав вірну оцінку показанням свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 про те, що в зазначений день 0 21 год. вони бачили як засуджений повертався додому. Колегія суддів погоджується з висновком про те, що в такий спосіб вони
намагались допомогти засудженому уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Досліджені судом першої інстанції докази по справі спростовують версію засудженого про те, що він не спричиняв ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, які призвели до настання його смерті.
Кваліфікація дій засудженого за ст. 121 ч.2 КК України є вірною.
Щодо покарання, призначеного засудженому, то підстав для того, щоб визнати його надто суворим - немає.
При обранні покарання ОСОБА_1 суд 1 інстанції вірно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про сімейний стан та стан здоров'я дружини й дитини засудженого, на що він звертає увагу в апеляції, та призначив ОСОБА_1 покарання відповідно до санкції статті, за якою кваліфіковано злочин, яке є обгрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
Передбачених законом підстав для застосування до засудженого положень ст. 69 КК України колегія суддів не вбачає.
Разом з тим, в порядку ст. 365 КК України з вступної частини вироку суду слід виключити покликання на судимості ОСОБА_1, оскільки відповідно до ст. 55 КК України 1960р. його судимості погашені. Відповідно до п. 11, розділу II Прикінцевих та перехідних положень до КК України від 05.04.2001р., правила, встановлені КК України 1960р. щодо умовно-дострокового звільнення, погашення і зняття судимості, поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим кодексом, за винятком випадків, якщо цим кодексом пом'якшується кримінальна відповідальність.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Вирок Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 22 червня 2007 року відносно засудженого ОСОБА_1 залишити без змін, а його апеляцію - без задоволення.
В порядку ст. 365 КПК України виключити з вступної частини вироку суду покликання на судимості ОСОБА_1 та вважати його згідно ст. 55 КК України 1960 року не судимим.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом шести місяців з моменту набрання нею законної сили.