Р І Ш ЕН Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
|
головуючого |
Волкова О.Ф., |
|||
|
суддів: |
Бондарєва В.В., |
Барсукової В.М., |
|
|
|
|
Балюка М.І., |
Гуменюка В.І.., - |
|
|
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 9 квітня 2002 року ОСОБА_2 взяла у нього в борг 121244 грн. 51 коп., уклавши договір позики, й зобов'язалася повернути кошти до 10 листопада 2002 року. Оскільки своїх зобов'язань відповідачка не виконала, позивач просив стягнути з неї на свою користь суму боргу в розмірі 121244 грн. 51 коп., а також пеню за прострочення виконання зобов'язання з розрахунку 20% за кожний день прострочення зобов'язання на суму 1290897 грн. 14 коп.
ОСОБА_2 позов не визнала й звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору позики, оскільки його було укладено під забезпечення оплати будівельних робіт для прикриття іншої кредитної угоди, а за цим договором вона грошей не отримувала.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, а в зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено. Постановлено стягнути з відповідачки на користь позивача 121244 грн. 51 коп. боргу та 700000 грн. пені за прострочення грошових зобов'язань.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 лютого 2005 року рішення місцевого суду змінено в частині розміру пені, що підлягав стягненню з відповідачки: його зменшено до 350000 грн. враховуючи майновий стан ОСОБА_2. В решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, просить судові рішення в справі скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення її зустрічного позову. При цьому відповідачка посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до вимог статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд касаційної інстанції не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
На підставі статті 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
У ході касаційного розгляду даної цивільної справи виявлено, що судами не враховано вимог матеріального закону, який підлягав застосуванню.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 9 квітня 2002 року, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачка не виконала належним чином своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення отриманої суми позики в розмірі 121244 грн. 51 коп., у зв'язку з чим судом правомірно застосовано до спірних правовідносин положення статей 374, 375 ЦК України (1963 року). У зв'язку з цим і висновок про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 також відповідає норма матеріального та процесуального права.
Проте, при вирішенні питання про стягнення з відповідачки суми пені в розмірі 700000 грн. (судом апеляційної інстанції цей розмір зменшено до 350000 грн. з урахуванням майнового стану ОСОБА_2), суд першої інстанції безпідставно визнав чинними положення пункту 3.3. вказаного договору щодо розміру пені за кожний день прострочення зобов'язання (20% за кожний день прострочення), у зв'язку з чим постановив стягнути з ОСОБА_2 її розмір з урахуванням вимог статті 205 ЦК України (1963 року).
Однак, положення пункту 3.3 договору позики від 9 квітня 2002 року є нікчемними відповідно до статті 214 КЦ України (1963 року), оскільки згідно вимог цієї статті за прострочення грошового зобов'язання боржник має сплатити кредитору крім суми боргу також 3% річних з простроченої суми.
Судом першої інстанції зазначених вимог матеріального права враховано не було, а тому застосовано закон, який не підлягав застосуванню - статті 178, 179, 205 ЦК України (1963 року), хоча стягнення пені в цьому випадку не передбачено чинним на момент розгляду справи законодавством.
На вказане, в порушення вимог статті 301 ЦПК України (1963 року), не звернув уваги й суд апеляційної інстанції зменшуючи розмір пені до 350000 грн.
Враховуючи наведене судові рішення, у хвалені в справі, в частині стягнення з відповідачки пені за прострочення виконання зобов'язання підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Оскільки не вимагається дослідження нових обставин в справі, сума договору позики встановлена судом й постановлено стягнути її розмір з відповідачки, відповідно до статті 214 ЦК України (1963 року) на користь ОСОБА_1 слід стягнути з ОСОБА_2 за неналежне виконання договору позики від 9 квітня 2002 року 3% річних з суми простроченого зобов'язання, що становить 3637 (три тисячі шістсот тридцять сім) грн. 32 коп.
Керуючись статтями 214, 374, 375 ЦК України (1963 року), статтями 335, 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 лютого 2005 року в частині задоволення позовних щодо стягнення з ОСОБА_2 розміру пені скасувати.
Постановити в цій частині нове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені за прострочення виконання зобов'язань за договором позики від 9 квітня 2002 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3637 грн. 32 коп. відсотків річних за прострочення грошового зобов'язання.
В іншій частині судові рішення залишити без зміни.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий О.Ф.Волков
Судді: В.М.Барсукова
В.В.Бондарєв
М.І.Балюк
В.І.Гуменюк