ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2013 р. Справа № 926/112/13-г

За позовом фізичної особи - підприємця Нікіфорець Павліни Георгіївни

до відповідачів: фізичної особи - підприємця Старчук Людмили Михайлівни

фізичної особи - підприємця Старчук Василя Тодоровича

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вивезенням товару на загальну суму 78 734,67 грн.

Суддя Байталюк В. Д.

представники сторін:

від позивача - Нікіфорець П. Г.;

від відповідачів - Старчук Л. М., Єзерська А. О., довіреність від 24.09.2013.

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа - підприємець Нікіфорець Павліна Георгіївна, с. Чагор Глибоцького району, звернулась з позовом до фізичної особи - підприємця Старчук Людмили Михайлівни та фізичної особи - підприємця Старчук Василя Тодоровича, м. Чернівці, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вивезенням товару у сумі 78 734,67 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка посилається на те, що на підставі свідоцтва № 040621 від 27.06.2000 здійснювала підприємницьку діяльність пов'язану з реалізацією продуктів харчування. Позивачка вказує, що 18.01.2005 між нею та першою відповідачкою було укладено договір оренди торгового павільйону № 5 площею 18,0 м2 на території мікроринку «Фортуна» по вул. Калинівській, 43 в м. Чернівці, який припинив свою дію 01.06.2005. Далі позивачка зазначає, що 12.09.2005 без її відома та письмового попередження відповідачі відчинили торговий павільйон № 5 на території мікроринку «Фортуна» по вул. Калинівській, 43 в м. Чернівці та перенесли весь товар, документи, особисті речі в інший контейнер, який також знаходився на мікроринку «Фортуна», та який (контейнер) закрили та опломбували. Позивачка стверджує, що вилучення товару та речей було здійснено у складі комісії, яку організували відповідачі, а саме: Старчук Л. М., Романюк В. Г., Гаврилюк В. М., Ковуля В. С., Чорней В. М., Сувейко П. К. Позивачка вказує, що 01.07.2006 ДІМ Садгірського РВУМВСУ в Чернівецькій області було складено протокол огляду місця події та описано товар по 31 позиції, який знаходився в металевому контейнері на мікроринку «Фортуна», а після огляду місця події та опису товару, власником якого вказано другого відповідача, нічого з контейнеру не було вилучено і товар залишився в металевому контейнері, як камері схову. Позивачка стверджує, що неодноразово зверталася до Садгірського РВУМВСУ в Чернівецькій області, а також до Садгірського районного суду м. Чернівці із заявами про порушення кримінальної справи відносно відповідачів. Позивачка зазначає, що відповідно до вироку Садгірського районного суду м. Чернівці від 17.11.2009, який залишений без змін 23.02.2010 ухвалою апеляційного суду Чернівецької області, відповідачі у даній справі були виправдані по статті 356 Кримінального кодексу України за недоведеністю їх участі у скоєнні злочину, а цивільний позов залишено без розгляду. Позивачка вказує, що ні в процесі огляду товару, ні в подальшому, коли в Садгірському районному суді м. Чернівці слухалася кримінальна справа, відповідачі товар не повернули, завдану шкоду добровільно не відшкодували та пояснили, що в процесі реконструкції мікроринку «Фортуна» товар вивезений за межі ринку і місцезнаходження товару не повідомили. Таким чином, позивачка просить суд стягнути солідарно з відповідачів матеріальну шкоду у сумі 28734,67 грн., яка складається з кількості вивезеного товару, цін товару на даний час та торгової надбавки 30 %, а також просить суд стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду у сумі 50000,00 грн., оскільки відповідачі позбавили позивачку можливості продати своєчасно свій товар і отримати кошти.

Відповідачі позов не визнають, посилаючись на його безпідставність. Зокрема, зазначають, що факти викладені позивачкою в позові були предметом неодноразових перевірок правоохоронних органів, в результаті яких останній надавались відповіді про безпідставність обвинувачень та виносились постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Відповідачі стверджують, що позивачка також зверталася із скаргою в порядку статті 27 КПК України про порушення кримінальної справи за самоуправні дії відповідачів, однак вироком Садгірського районного суду м. Чернівці від 17.11.2009, який залишений без змін 23.02.2010 ухвалою апеляційного суду Чернівецької області, встановлено, що позивачкою не доведено участі відповідачів у вчинені злочину, у зв'язку з чим відповідачі були виправдані.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 11.04.2013 (т. 1, а. с. 125-126), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2013 (т. 1, а. с. 225-228) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.09.2013 (т. 2, а. с.12-17) зазначені судові рішення у справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.

Розгляд справи доручено судді Байталюку В. Д.

В згаданій постанові касаційної інстанції зазначено, що судами не досліджено якими доказами відповідачі обґрунтовують обставини попередження позивачки про необхідність вивезення товару з орендованого контейнера № 5 до моменту його фактичного вилучення згідно з Актом від 12.09.2005 (т. 1, а. с. 18-21); не досліджено згоди позивачки на зберігання майна в іншому контейнері; не встановлено хто є власником іншого контейнера, в який було перевезено майно (товар) позивачки; чи погоджувався його власник на зберігання майна у спірному контейнері.

Приведені обставини підлягають вирішенню в процесі нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи відповідачами подано заяву про застосування строку позовної давності.

У судовому засіданні, яке відбулося 26.11.2013 оголошено перерву до 06.12.2013.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 січня 2005 року між фізичною особою - підприємцем Старчук Людмилою Михайлівною та фізичною особою - підприємцем Нікіфорець Павліною Георгіївною було укладено договір піднайму (оренди) торгового павільйону, згідно якого та на підставі акту приймання-передачі торговельного місця № 5 відповідач-1 передала, а позивачка прийняла в піднайом (оренду) торговий павільйон загальною площею 18 м2, який розташований на території мікроринку «Фортуна», що по вул. Калинівській, 43 в м. Чернівцях, для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до пункту 4.3 зазначеного договору, для продовження договору оренди на новий термін сторони передбачили досягнення згоди та укладення нового Договору оренди між сторонами в період одного місяця до моменту закінчення терміну дії цього Договору, що спростовує доводи позивачки про безумовне продовження його дії без укладення додаткового договору з посиланням на статтю 764 Цивільного кодексу України, оскільки відповідно до частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. З огляду на зазначене суд дійшов висновку про припинення дії договору 01 червня 2005 року.

Відповідач-1 неодноразово повідомляла позивачку про припинення дії вказаного договору та про звільнення орендованого торгового павільйону. Однак, позивачкою вказані повідомлення були проігноровані, торговий павільйон № 5 загальною площею 18 м2, який розміщений на території мікроринку «Фортуна», що по вул. Калинівській, 43 в м. Чернівцях, від свого майна не звільнено, перешкоджаючи відповідачу-1 реалізовувати своє право розпорядження цим торговим павільйоном.

Оскільки повідомлення відповідача-1 про припинення дії договору та про звільнення орендованого торгового павільйону позивачем були проігноровані, 12 вересня 2005 року комісією у складі Старчук Л. М., Романюк В. Г., Гаврилюк В. М., Кавуля В. С. у присутності понятих Чорней В. М., Сувейко П. К. було проведено виїмку товару, який знаходився в торговому павільйоні № 5 загальною площею 18 м2 на території ринку «Фортуна», що по вул. Калинівській, 43 в м. Чернівцях, здійснено його опис, а також переміщено товар в камеру схову на території цього ж ринку «Фортуна», що зафіксовано актом виїмки речей від 12.09.2005, підтверджується неодноразовими перевірками прокуратури та працівників міліції, та про що неодноразово було письмово повідомлено позивачку.

Дані обставини встановлені вироком Садгірського районного суду м. Чернівці від 17 листопада 2009 року у кримінальній справі за скаргою Нікіфорець Павліни Георгіївни в порядку статті 27 КПК України про обвинувачення Старчук Людмили Михайлівни та Старчук Василя Тодоровича в скоєні злочину передбаченого ст. 356 КК України, а також ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 23 лютого 2010 року, якою вказаний вирок залишено в силі, та які набрали законної сили, а тому є преюдиційними відповідно до вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України і не потребують доказування у даній справі.

Відповідно до частини першої статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Статтею 955 Цивільного кодексу України передбачено, що положення параграфу 1 цієї глави, зокрема статті 936 кодексу, застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього кодексу про окремі види зберігання або законом. Статтею 976 Цивільного кодексу України визначено окремим видом зберігання - зберігання речей, що є предметом спору та передбачено, що дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, можуть передати цю річ третій особі, яка бере на себе обов'язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх осіб, між якими є спір. Також, річ, яка є предметом спору, може бути передана на зберігання за рішенням суду. Зберігачем у цьому разі може бути особа, призначена судом, або особа, визначена за домовленістю сторін, між якими є спір. Річ передається на зберігання іншій особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом. Зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.

На необхідності керуватися зазначеними нормами матеріального права та виходячи з них робити висновки про наявність (відсутність) винних дій осіб при зберіганні (втраті) спірного майна наголошує Вищий господарський суд України у постанові щодо даної справи.

Судом встановлено, що спірне майно перевезено відповідачем-1 у контейнер № 8 (камера схову), який розміщений на території ринку «Фортуна» по вул. Калинівська, 43 в м. Чернівцях. Власником вказаного контейнеру являється відповідач-2, який за договором найму контейнера під камеру схову від 18.01.2005 передав його в оренду відповідкачу-1. Викладене підтверджується наявними в матеріалах справи поясненнями від 05.12.2013, державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,3053 га по вул. Калинівській, 43 в м. Чернівцях від 13.12.1999, а також дозволом департаменту економіки Чернівецької міської ради № 423 від 08.04.2004 на розміщення мікроринку «Фортуна» у власному приміщенні. Отже, на момент комісійної виїмки товару камера схову (контейнер № 8) перебувала в оренді відповідача-1 та саме відповідач-1 зобов'язана зберігати переданий їй товар.

Договір, передбачений частиною першою статті 976 Цивільного кодексу України має бути трьохстороннім і визначати права та обов'язки осіб, між якими виник спір стосовно речі, та зберігача. Такий договір може бути безоплатним у разі, якщо в ньому прямо це передбачено (ст. 946 ЦК України), проте навіть у такому випадку зберігач має право на відшкодування витрат, понесених на зберігання речі. Цивільний кодекс України не передбачає спеціальних умов для вказаного договору, тому на нього розповсюджуються положення параграфа 1 глави 66 та загальні положення Цивільного кодексу України стосовно договорів про надання послуг.

За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 936 Цивільного кодексу України, договір зберігання вважається укладеним з моменту передання речі на зберігання, тобто належить до категорії реальних договорів.

Згідно частини першої статті 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

При цьому, суд відзначає, що необхідною умовою для укладення договору зберігання є наявність погодження позивачки на розміщення свого майна у іншому контейнері. Проте, відповідачами такого погодження суду не надано, а, отже, виїмка товару відповідачем-1 з контейнера № 5 мікроринку «Фортуна» здійснювалось комісією підприємців без достатніх правових підстав.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При відшкодуванні збитків застосовуються загальні умови відшкодування шкоди визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, які передбачають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:

1) протиправної дії чи бездіяльності особи;

2) заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

3) причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;

4) вини боржника.

При цьому, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду, а на позивачку покладається обов'язок доведення того, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Позивачкою не доведено ані розміру заподіяних їй збитків в результаті протиправної дії відповідача-1, ані причинного зв'язку між протиправною дією відповідача-1 та заподіяними збитками. Натомість, відповідач-1 спростувала наявність своєї вини у даному спорі.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Позивачка, не звільняючи протягом тривалого часу торговий павільйон № 5, що був предметом договору піднайму від 18.01.2005, позбавляла відповідача-1 можливості здійснювати підприємницьку діяльність з використанням зазначеного павільйону, чим порушувала її право на підприємницьку діяльність, закріплене статтею 44 Конституції України, та перешкоджала відповідачу-1 в повному обсязі реалізовувати право розпорядження вказаним торговим павільйоном.

За таких обставин, суд не вбачає вини в діях відповідача-1, які виразилися у проведенні комісією виїмки та опису товару позивачки, який знаходився в торговому павільйоні № 5 загальною площею 18 м2 на території мікроринку «Фортуна», а також переміщення вказаного товару в камеру схову на території цього ж ринку, що зафіксовано актом виїмки речей від 12.09.2005.

Суд звертає увагу на непослідовну позицію позивачки щодо розміру шкоди. Так, розмір майнової шкоди згідно розрахунку за змістом позовної заяви становить 28734,67 грн., в тому числі 30 % торгової надбавки. Водночас, згідно доповнення до позовної заяви (т. 1, а. с. 115) сума майнової шкоди визначена позивачкою в сумі 39948,04 грн., а згідно наданого в останньому судовому засіданні розрахунку сума майнової шкоди становить 28667,74 грн., в тому числі 30 % торгової надбавки.

Позивачкою документально не обґрунтовано нарахування торгової надбавки з урахуванням обмежень на деякі групи товарів. Також, при визначенні суми майнової шкоди позивачкою розрахована вартість невизначеного товару (торгівельна марка, виробник, і т.д.), що унеможливлює його (товар) ідентифікацію. Крім того, позивачкою не надано належних та допустимих доказів про належність їй вказаного товару на праві власності (окрім напоїв).

Посилання позивачки на пояснення гр. Давидова В. К., Ворошилова А. В. та працівника міліції Романчука С. І. (т. 1, а. с. 62-64) про те що, власник мікроринку «Фортуна» (відповідач-2) «не захотів віддати» товар із камери схову судом до уваги не береться, оскільки згідно договору найму контейнера під камеру схову від 18.01.2005 зазначена камера схову перебувала в оренді відповідача-1, а зі змісту зазначених пояснень відповідач-2 відмовився відчиняти камеру схову для перевірки працівниками органів внутрішніх справ переліку матеріальних цінностей.

Відповідно до частин першої та другої статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

При цьому, позивачка не надала суду належних та допустимих доказів, які свідчать, що вона зверталася до відповідача-1 щодо повернення належного їй майна, яке знаходилося в торговому павільйоні № 5 на території мікроринку «Фортуна» та було вилучене, описане, а також переміщене в камеру схову на території цього ж мікроринку. Натомість відповідач-1 надала суду листи з повідомленням про вручення поштового відправлення від 28.09.2005, 23.11.2005 та від 07.11.2006 про необхідність звільнення позивачкою камери схову та отримання належного їй майна.

З матеріалів справи видно, що позивачка замість отримання свого майна у відповідача-1, яка орендує камеру схову на мікроринку та в якій знаходиться майно позивачки, звертається до органів внутрішніх справ із заявами про порушення кримінальної справи стосовно відповідачів, із заявами стосовно огляду камери схову та з'ясування переліку матеріальних цінностей, які заходяться у вказаній камері схову.

Слід зазначити, що відповідач-1 вжила обачних заходів для збереження майна позивачки, помістивши його у камеру схову на території цього ж ринку «Фортуна», а також повідомила позивачку про необхідність його отримання. Викладене підтверджується численними поясненнями та рапортами працівників органів внутрішніх справ.

При цьому, чинне законодавство не встановлює критеріїв дій, які повинна вчинити особа для збереження чужого майна, відтак, суд виходить з того, що зазначені дії відповідача-1 були необхідними і достатніми для збереження майна позивача.

Щодо відповідача-2, то позивачка не надала жодного доказу та письмово не обґрунтувала якими саме діями чи бездіяльністю відповідача-2 порушене право або охоронюваний законом інтерес позивачки, за захистом якого та звернулася до суду.

Тому, суд вважає, що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено наявності сукупності умов для відповідальності відповідачів за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування майнової шкоди, що також виключає можливість стягнення моральної шкоди як похідної від майнової.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, однак, зазначає, що навіть якщо було б встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес позивачки дійсно порушені, у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку із спливом строку позовної давності і про це подано заяву відповідачами у справі.

Судові витрати слід покласти на позивачку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 09.12.2013.

Суддя В. Байталюк