КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2013 року 810/6510/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі"

доБориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ранголі" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області та з урахуванням зі зміною позовних вимог просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.11.2013 №0003702210, №0003712210 та №0003732210.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, визначено валовий дохід та валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нарахував грошові зобов'язання по податку на додану вартість та по податку на прибуток. Також, позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що ним своєчасно оприбутковується готівка в касі підприємства, що також підтверджується належним чином оформленими первинно-бухгалтерськими документами, в тому числі й касовими прибутковими ордерами. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач будь-яких пояснень та заперечень проти позову до суду не надав.

Представник позивача 06.12.2013 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Крім того, частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 та ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з наявних матеріалів справи документів, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 06.11.2013 №232/22-1/35866777 (надалі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ "Ранголі" вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 135.1, п.п.135.4.1 п.135.4 ст. 135, п. 135.1, п.п.135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.4 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено суму податку на прибуток у розмірі 1270869,00 грн.;

- абз. "б" п. 187.1 ст. 187, п. 185.1 ст. 185, п. 194.1 ст. 194, абз. "а" п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, п.п.7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 998401,00 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість (рядок 19 Податкової декларації з податку на додану вартість - різниця між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного звітного (податкового) періоду) у сумі 68664,00 грн.;

- п. 2.6. Постанови № 637 від 15.12.2004 "Про затвердження положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті України", в результаті чого не оприбуткована у встановленому законом порядку у касі підприємства поворотна матеріальна допомога на загальну суму 366310,54 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Бориспільською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0003702210 від 20.11.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань підприємства з податку на додану вартість на 1474428 грн., з них за основним платежем - 998401 грн., штрафні санкції - 476027 грн.;

- №0003712210 від 20.11.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань підприємства з податку на прибуток приватних підприємств на 1573585 грн., з них за основним платежем - 1270869 грн., штрафні санкції - 302716 грн.;

- №0003732210 від 20.11.2013, згідно з яким до позивача за не оприбуткування готівки в касі підприємства застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1831553 грн.

Вважаючи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення необґрунтованими і протиправними, ТОВ "Ранголі" звернулось з даним позовом до суду.

З приводу податкових повідомлень-рішень, згідно з якими позивачу збільшено суми грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість, судом встановлено наступне.

З приводу господарських операцій з продажу/купівлі гербіциду "Метрон".

Відповідач в Акті перевірки свої висновки обґрунтовує тим, що позивачем не включено до складу валових доходів та до складу податкових зобов'язань з ПДВ суми від продажу/інших операцій щодо гербіциду "Метрон", оскільки в ході проведення перевірки встановлено, що гербіцид "Метрон" обліковується на бухгалтерському рахунку 28 "товари". Так, ДПІ в Акті перевірки вказує, що в ході перевірки не можливо підтвердити фактичну наявність гербіциду "Метрон" у кількості 19140 літрів по ціні придбання 235,00 грн. (без ПДВ)/літр на загальну суму 4497900,00 грн. (без ПДВ). Так, в результаті таких дій, на думку податкового органу, позивачем занижено суми ПДВ 899580,00 грн. та занижено дохід від реалізації товарів на суму 4497900,00 грн.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2012 між ТОВ "Ранголі" і ТОВ "Віннерком" укладено Договір поставки № 10 та Специфікацію № 1.

Також, 30.04.2012 між тими ж підприємствами підписано Специфікацію № 2 до зазначеного Договору.

Згідно пункту 1.1 Договору ТОВ "Віннерком" зобов'язувалось здійснити постачання засобів захисту рослин (далі - Товар), вказаних у специфікації, а ТОВ "Ранголі" зобов'язувалось прийняти Товар і своєчасно оплатити його вартість за ціною, визначеною у специфікації.

Згідно пункту 5 Специфікації № 2 ТОВ "Ранголі" здійснило 3,5% передплати у розмірі 189504,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками, та згідно видаткової накладної від 30.04.2012 № РН - 0000217 отримало від ТОВ "Віннерком" Товар, а саме Метрон у кількості 19200 л.

Вказана господарська операція підтверджена податковою накладною від 30.04.2012 № 14 згідно вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

На виконання Договору поставки від 10.04.2012 № 41/12 ТОВ "Ранголі" частково реалізовано Товар для ТОВ "Агріїлд" у розмірі 60 л., що підтверджується видатковою та податковою накладними.

У зв'язку з тим, що ТОВ "Агріїлд" замовляло у ТОВ "Ранголі" Метрон у кількості 19200 л., але частково відмовилось від замовлення та придбало лише 60 л., у ТОВ "Ранголі" утворився залишок Метрону у кількості 19140 л.

В той же час, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що господарські відносини ТОВ "Ранголі" та ТОВ "Віннерком" були предметом дослідження Київським окружним адміністративним судом під час розгляду справи №2а-5941/12/1070 за позовом ТОВ "Ранголі" до Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.11.2012 №0036252220.

Так, Постановою від 06.02.2013 Київський окружний адміністративний суд позовні вимоги ТОВ "Ранголі" задовольнив у повному обсязі. Судом при розгляді даної справи повністю досліджено взаємовідносини ТОВ "Ранголі" з його контрагентом - ТОВ "Віннерком" та не встановлено порушень податкового та іншого законодавства. В подальшому Київський апеляційний суд своєю ухвалою від 13.06.2013 підтримав позицію Київського окружного адміністративного суду та залишив постанову суду першої інстанції без змін

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки у розгляді даної справи беруть участь Позивач та Відповідач, які були сторонами у справі №2а-5941/12/1070, що розглядалась Київським окружним адміністративним судом, то встановлені постановою Київського окружного адміністративного суду у справі №2а-5941/12/1070 обставини щодо господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Віннерком" є такими, що не потребують доведення при вирішенні даної справи. З огляду на це, Київський окружний адміністративний суд визнає, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2013 у справі №2а-5941/12/1070 є належним доказом по даній справі та визнає встановлені в ній обставини як належні.

Таким чином, висновки Бориспільської ОДПІ про не включення ТОВ "Ранголі" до складу валових доходів та до складу податкових зобов'язань з ПДВ суми від продажу/інших операцій щодо гербіциду "Метрон", що, на думку податкового органу, призвело до заниження суми ПДВ 899580,00 грн. та доходу від реалізації товарів на суму 4497900,00 грн., є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права.

З приводу господарських операцій між позивачем та ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс".

Податковий орган в Акті перевірки вказує на те, що позивачем занижено задекларовані показники у рядку 03 Декларації "Інші доходи" за ІІІ квартал 2012 року в сумі 67142400 грн., завищено собівартість реалізованих товарів за ІІІ квартал 2012 року на загальну суму 596674,00 грн. та завищено податковий кредит за вересень 2012 року на загальну суму 119335,00 грн., оскільки у складі собівартості реалізованих товарів підприємством відображено вартість товарів, які не були фактично отримані від ТОВ "Мінотавр Плюс" у зв'язку з тим, що відповідно до даних бухгалтерського та податкового обліку за 2012 рік "Віспар" у кількості 7700 літрів, "Круізер" у кількості 85 літрів не обліковується на рахунках (складах) станом на вересень 2012 року, а було реалізовано в серпні 2012 року, тобто, як вважає податковий орган, зазначені товари були безоплатно отримано в серпні 2012 року.

Крім того, відповідач в Акті перевірки свої висновки обґрунтовує тим, що під час проведення перевірки позивача було отримано від Вишгородської ОДПІ Іванківського відділення ГУ Міндоходів у Київській області Акт №646/2300/33011171 від 08.08.2011 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Рейтар" та від ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві Акт №1092/2208/37450227 від 27.11.2012 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Річ Альянс".

Відповідач зазначає, що вказаними Актами перевірок встановлено порушення ч. 5 ст.203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Рейтар" та ТОВ "Річ Альянс" при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних нікчемних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, ст. 655 та ст. 656 Цивільного кодексу України.

На думку податкового органу, діяльність вказаних підприємств здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

Так, податковий орган прийшов до висновку, що ТОВ "Ранголі" фактично не отримано товари від ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс".

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді судом всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

В період, що перевірявся ТОВ "Ранголі" здійснювало господарську діяльність з ТОВ "Рейтар".

Так, 01.09.2010 між ТОВ "Ранголі" (покупець) та ТОВ "Рейтар" (продавець) укладено договір № 09/10, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар, в той час як покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Виконання вказаного договору підтверджується видатковою накладною від 02.03.2011 №РН-0000014, податковою накладною від 02.03.2011 №2 та банківськими виписками.

Також, в липні та в жовтні 2011 року позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Річ Альянс" з приводу купівлі транспортно-експедиційних послуг, що підтверджується разовими договорами-заявками від 05.07.2011 №398, від 11.07.2011 №424, від 12.07.2011 №429, від 28.07.2011 №499, актами надання послуг від 05.07.2011 №377, від 11.07.2011 №402, від 12.07.2011 №410, від 28.07.2011 №467, від 13.10.2011 №723, податковими накладними від 05.07.2011 №2, від 11.07.2011 №27, від 12.07.2011 №35, від 28.07.2011 №92, від 13.10.2011 №15, банківськими виписками, належним чином копії яких наявні в матеріалах справи.

Таким чином, реальність виконання вказаних договорів підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Оплата товарів та послуг за вищевказаними договорами здійснювалася безготівковим шляхом.

Правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку ТОВ "Ранголі.

Крім того, суд вважає, що висновки податкового органу щодо завищення собівартості товарів "Віспар" та "Круізер" не відповідають дійсності, оскільки зазначені товари були дійсно придбані ТОВ "Ранголі" у ТОВ "Мінотавр Плюс", що підтверджується наступним.

Так, придбання позивачем у ТОВ "Мінотавр Плюс" товарів підтверджується договором поставки № 77/09 від 15.09.2012, видатковою накладною від 20.09.2012 №РН-0000416, податковою накладною від 28.09.2012 №107, карткою рахунку: 631, а також випискою з банківського рахунку ТОВ "Ранголі", в якій відображено перерахування коштів за товар згідно договору поставки №77/09 від 15.09.2012 на поточний рахунок ТОВ "Мінотавр Плюс".

Як встановлено судом отриманий від ТОВ "Мінотавр Плюс" Товар було реалізовано позивачем ТОВ "Українські Аграрні Інвестиції", Ставровському СВК.

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи видатковими накладними, довіреністю на отримання товару, картками рахунку: 631 та податковими накладними, які були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Як вбачається з Акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції з ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс" відображено позивачем у податковому обліку шляхом визначення валових витрат з придбання Товару (послуг) та віднесення суми податку на додану вартість по податковим накладним до складу податкового кредиту за перевіряємий період.

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс" є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс", недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з Актів перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс", з підстав відсутності реальності поставки товару, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основними видами діяльності позивача за КВЕД є оптова торгівля фармацевтичними товарами, оптова торгівля хімічними продуктами.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є купівля хімічних продуктів та транспортно-експедиційних послуг по перевозці хімічних продуктів, які використовуються позивачем у власній господарській діяльності, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари (послуги) було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до Акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс"; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

Поряд із вказаним суд звертає увагу, що зі змісту Акту перевірки вбачається, що предметом перевірки були господарські відносин ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс" із його контрагентами. Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагентів позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

В той же час, суд звертає увагу, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, висновки про відсутність умов у ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Між тим суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Підсумовуючи наведене, суд звертає увагу на те, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс". Втім, сам Акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагентів позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням остатньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту та визначення валових витрат, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Враховуючи наведене суд дійшов до висновку, що спірні правочини не можуть визнаватися нікчемним, оскільки відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральних засад суспільства.

Окрім того, правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків Акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем із ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс", відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час розгляду справи, кошти сплачені позивачем ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс" в оплату за отриманий Товар (послуги), є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення №0003712210 від 20.11.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 1573585 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, за рахунок операцій з ТОВ "Рейтар", ТОВ "Річ Альянс", ТОВ "Мінотавр Плюс" позивачем сформовано податковий кредит.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

У ході розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, видаткові накладні, договори, акти надання послуг та банківські виписки, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання товару за спірними правочинами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 185, 187, 194, 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Підсумовуючи вищенаведене суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачеві сум податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій за спірним податковим повідомленням-рішенням від 20.11.2013 №0003702210.

З приводу податкового повідомлення-рішення, згідно з яким до позивача за не оприбуткування готівки в касі підприємства застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1831553 грн., судом встановлено наступне.

Відповідач в Акті перевірки свої висновки обґрунтовує тим, що позивачем в порушення п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні не здійснено оприбуткування готівки в касі.

Так, в Акті перевірки вказано, що 19.04.2011 приймання одержаної з банку готівки в касу не оформлена відповідним касовим ордером (прибутковим) з відображенням такої касової операції в касовій книзі, а саме, згідно банківської виписки від 19.04.2013 та чека ЛВ 9302809 з розрахункового рахунку в касу підприємства була отримана поворотна матеріальна допомога призначена Мішра Аміту на загальну суму 334740,00 грн. без оприбуткування у встановленому порядку в касі підприємства.

Також, податковий орган в Акті перевірки зазначає, що встановлено несвоєчасне (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбуткування готівки 08.06.2012 приймання одержаної з банку готівки в касу не оформлена відповідним касовим ордером (прибутковим) з відображенням такої касової операції в касовій книзі, а саме згідно банківської виписки від 08.06.2012 та чека ЛВ №9302929 з розрахункового рахунку 26008301718801 в касу підприємства були отримані готівкові кошти призначені для виплат заробітної плати на загальну суму 31570,54 грн. без оприбуткування у встановленому порядку в касі підприємства.

Так, порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями) визначений Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України віл 15.12.2004 №637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320 (надалі - Положення №637).

В пункті 1.2 Положення №637 наведено, що касові операції - операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Пунктом 2.6 Положення №637 визначено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Відповідно до п. 3.1 Положення №637 касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Відповідно до п. 4.2 Положення №637 усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі. Кожне підприємство (юридична особа), що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів).

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Положення №637 приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Як встановлено судом, 18.04.2013 між ТОВ "Ранголі" (Позичальник) та засновником ТОВ "Ранголі" Мірша Аміт (Позикодавець) укладено договір про надання безвідсоткової поворотної позики №5211.

Відповідно до умов зазначеного договору Позикодавець надає Позичальнику зворотну безвідсоткову фінансову позику, а останній зобов'язується повернути надані грошові кошти в повному обсязі в порядку та на умовах, передбачених цим Договором. Загальна сума позики становить 334740 грн. Умовами договору передбачена безготівкова форма розрахунку.

Так, відповідно до видаткового ордеру від 19.04.2011 Мірша Аміт видано 334740 грн. Про отримання грошових коштів у сумі 334740 грн. свідчить особистий підпис керівника та головного бухгалтера на вказаному видатковому касовому ордеру.

У той ж самий день матеріальна допомога Мішра Аміт була повернута та оприбуткована у касі підприємства прибутковим касовим ордером № 5 від 19.04.2011.

З приводу не оприбуткування готівки 08.06.2012 у касі підприємства, то доводи податкового органу спростовується наступним.

Так, 08.06.2012 ТОВ "Ранголі" з банку одержану готівку в розмірі 31570,54 грн. для виплати заробітної плати.

Вказана сума була оприбуткована в касі підприємства відповідно до прибуткового касового ордеру №6 від 08.06.2012.

Вказана сума була виплачена працівникам ТОВ "Ранголі", що підтверджується відомостями на виплату грошей за травень та червень 2012 року та видатковим касовим ордером від 07.06.2012 з призначенням платежу - компенсація витрат здійсненних у відрядженні.

Тобто, первинними документами ТОВ "Ранголі" підтверджується надходження коштів до каси підприємства та їх оприбуткування, а відтак, висновок податкового органу про неоформлення позивачем відповідними касовими ордерами (прибутковими) з відображенням таких касових операцій в касовій книзі поворотної матеріальної допомоги та заробітної плати на загальну суму 366310,54 грн. є необґрунтованими, та такими, що не ґрунтується на первинних документах.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 20.11.2013 №0003732210 про застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції за порушення п. 2.6. Постанови № 637 від 15.12.2004 "Про затвердження положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті України" в сумі 1831553 грн. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 20.11.2013 №0003702210, №0003712210 та №0003732210.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" (код за ЄДРПОУ 32294897) сплачений судовий збір у розмірі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн. 81 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.