ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2013 р. (16:11) Справа №801/9814/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Пакет Т.В.,

при секретарі судового засідання - Мельниковій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сімферопольського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим про визнання відмови протиправною.

Обставини справи: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Сімферопольського районного відділу Головного Управління державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим (далі - відповідач) про визнання протиправною відмову відповідача та зобов'язання зареєструвати позивача та її дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 у садовому будинку НОМЕР_1 садового товариства «Івушка» Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позові.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи без його участі та письмові поясненн, в яких заперечував проти позову, посилаючись на те, що будинок, в якому бажає зареєструвати своє місце проживання позивач, є садовим, а не житловим.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оцінюючи правомірність дій відповідачів, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 липня 2010 року по рєстру №3-864 позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0669 га, розташованої в Автономній Республіці Крим, Сімферопольський район, Чистенська сільська рада, за межами населеного пункту, СТ «Івушка» ділянка НОМЕР_1 (а.с.17).

На зазначеній ділянці позивачем було збудовано будинок, та позивачу видано свідоцтво на право властності на нерухоме майно від 28 грудня 2012 року на садовий будинок розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, Сімферопольський район, Чистенська сільська рада, садівниче товариство «Івушка», будинок НОМЕР_1, на який 01 квітня 2013 року за останньою зареєстровано право власності (а.с.8,9).

Листом від 12 липня 2013 року за вих.№2644/01-35 відповідачем було відмолено у реєстрації позивача ОСОБА_1 та членів її сім'ї на підставі того, що вказаний будинок є садовим та не розташований в межах населеного пункту (а.с.7).

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Законом, яким відповідно до Конституції України регулюються відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначаються порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлюються випадки їх обмеження є Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі Закон) передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Відповідно до статті 3 Закону реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Обов'язок зареєструватись за місцем проживання в органах реєстрації покладений ч. 1 ст. 6 Закону на громадянина України, а також іноземця чи особу без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

Згідно ст. 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28 грудня 2012 року виданого Сімферопольською районною радою позивач є власником садового будинку, який розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, Сімферопольський район, Чистенська сільська рада, СТ «Івушка», будинок НОМЕР_1 (а.с.8).

Відповідно до акту обстеження житлових умов, складеному 07 вересня 2013 року до домоволодіння проведена міська вода, електроенергія, інтернет, домоволодіння обладнано системою опалення (а.с.14-16).

Судом встановлено, що позивач має необхідні правовстановлюючі документи на вищевказаний садовий будинок та на земельну ділянку на якій він розташований.

Таким чином, суд зазначає, що садовий будинок позивача, розташований за вказаною вище адресою, відноситься до інших приміщень відповідно до визначення ст.379 ЦК України, отже, є житлом.

Проте матеріали справи свідчать про відмову відповідача проводити реєстрацію місця проживання позивача та її дітей у вказаному домоволодінні, у зв'язку з тим, що дачний будинок не визнано житловим.

Суд не погоджується з посиланнями відповідача, що даний будинок не визнано житлом, оскільки він є житловим будинком, що призначений та придатний для постійного в ньому проживання.

Статтею 14 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.

Суд враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачами покладених на них Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" обов'язків призводить до порушення прав ОСОБА_1 та її сім'ї. Крім цього, це суттєво обмежує і здійснення інших цивільних, громадських та політичних прав позивача, які підлягають безумовному захисту.

Суд також зазначає, що відповідно до статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Верховенство права закріплено у частині першій статті 8 Конституції України як загальноправовий принцип: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права". За змістом це один із найбагатогранніших правових принципів. Один із елементів принципу верховенства права втілено у статті 3 Конституції України: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Одним з проявив верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції звичаї тощо. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність осіб.

Європейський Суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі положення нормативно-правового акта. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 року).

Крім того, суд зазначає, що прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.

Кожен громадянин України не може бути позбавлений права на освіту, медицину, участі у виборах та інших прав, які встановлено та гарантовано Конституцією України та законодавчими актами держави.

Враховуючи конституційний принцип верховенства права, суд вважає, що право особи на свободу вибору місця проживання та можливість користування правами та свободами, які закріплені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, не може бути обмеженим.

Отже, відмовляючи у проведенні реєстрації за обраним позивачем місця проживання, відповідач фактично обмежує реалізацію зазначених прав та інтересів позивача, у зв'язку із чим позовні вимоги в частині визнання протиправною відмову у реєстрації місця проживання підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд зазначає, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зареєструвати позивача та її дітей за вказаною вище адресою не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частини 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Статтею 11 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмову Сімферопольського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим зареєструвати ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: Автономна Республіка Крим, Сімферопольський район, Чистенська сільська рада, садівниче товариство «Івушка», будинок НОМЕР_1 та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про реєстрацію місця проживання.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 27 листопада 2013 року. В повному обсязі постанову складено 29 листопада 2013 року.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-71, 94, 158, 159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Сімферопольського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим зареєструвати ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: Автономна Республіка Крим, Сімферопольський район, Чистенська сільська рада, садівниче товариство «Івушка», будинок НОМЕР_1.

Зобов'язати Сімферопольський районний відділ Головного Управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про реєстрацію місця проживання.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 34,41 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.В.Пакет