Справа № 22-а-640/2006р. Головуюча по 1 інстанції Циганок В.Г.
Категорія 41 Доповідач апеляційного суду Довжук Т.С.
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої - Буренкової К.О.,
суддів: Козаченка B.І, Довжук Т.С,
при секретарі судового засідання Гапєєвій Т.В.,
за участю позивачки ОСОБА_1,
представників позивачки ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представника відповідача Ткаченко О.І.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві адміністративну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2006 року за позовом
ОСОБА_1
до
Жовтневої районної ради Миколаївської області
(далі - Жовтнева райрада)
про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та скасування розпоряджень про накладення дисциплінарних стягнень,
ВСТАНОВИЛА:
21 жовтня 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до голови Жовтневої райради про поновлення її на роботі на посаді завідуючої організаційно-контрольним відділом виконавчого апарату Жовтневої райради, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 50000 грн. моральної шкоди та скасування розпорядження голови Жовтневої ради від 19 вересня 2005 року про її звільнення.
Позивачка зазначала, що з 01 березня 1996 року знаходилась з відповідачем в трудових відносинах та займала посади спеціаліста 1 категорії Жовтневої райради, завідуючої відділом організаційного забезпечення районної ради, а потім, як переможець конкурсу, завідуючої організаційно-контрольним відділом районної ради. Розпорядженням від 19 вересня 2005 року вона була звільнена з вказаної посади на підставі п. З ст. 40 КЗпП України, тобто за систематичне невиконання посадових обов'язків, а саме - незабезпечення контролю за ходом виконання рішення районної ради щодо повернення бюджетних коштів, витрачених на придбання продовольчого зерна в 2003 році. Вказане звільнення вважає незаконним, так як контроль за вказаним питанням було покладений на постійні комісії райради, свої функціональні обов'язки вона виконувала добросовісно, і, крім того, причиною її звільнення була конфліктна ситуація з головою Жовтневої райради, який на неї постійно здійснював психологічний тиск, а саме -він примушував її звільнитись.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила її позов задовольнити.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2006 року проведена заміна відповідача - голови Жовтневої райради на належного відповідача -Жовтневу райраду.
В судовому засіданні позивачка неодноразово уточнювала позовні вимоги та остаточно просила:
· поновити строк позовної давності щодо оскарження розпорядження Жовтневої райради НОМЕР_1 «Про дисциплінарне стягнення»;
· скасувати вказане розпорядження;
· скасувати розпорядження Жовтневої райради НОМЕР_2 про її звільнення;
· поновити її на роботі на посаді завідуючої організаційно-контрольним відділом виконавчого апарату Жовтневої райради;
· стягнути з Жовтневої райради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 вересня 2005 року по день поновлення на роботі.
Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2006 року в поновленні строку на оскарження позивачкою розпорядження голови Жовтневої райради від 21 червня 2005 року «Про дисциплінарне стягнення» відмовлено. Також відмовлено в задоволенні інших позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог. На думку апелянта, рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та представників позивачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи позивачці в поновленні строку на оскарження розпорядження Жовтневої ради від 21 червня 2005 року, а також в задоволенні її позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 систематично не виконувала без поважних причин покладені на неї посадові обов'язки, а тому її звільнення за п. З ч. 1 ст. 40 КЗпП України з посади завідуючої організаційно-контрольним відділом районної ради є законним та обґрунтованим, а строк на оскарження вказаного вище розпорядження нею пропущений без поважних причин.
Між тим, з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи, що відповідно до п. З ст. 202 КАС України є підставою для скасування в цій частині оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення.
Як вбачається з розпорядження НОМЕР_1 «Про дисциплінарне стягнення», ОСОБА_1 була оголошена догана за невиконання посадових обов'язків.
Між тим, відповідачем не надані суду докази, що підтверджують законність вказаного розпорядження.
Так, з матеріалів справи вбачається, що дисциплінарне стягнення було накладено на позивачку за несвоєчасну сдачу протоколів та опрацювання матеріалів сесій районної ради при прийомі-передачі цих матеріалів від організаційно-контрольного відділу до загального відділу районної ради.
Підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності, як вказано в розпорядженні, послужила доповідна записка про невиконання позивачкою посадових обов'язків та пояснення (а.с. 16).
Однак, в матеріалах справи знаходиться доповідна записка за вказаним фактом на ім'я голови райради від 08 липня 2005 року (а.с. 17), а до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 була притягнута 21 червня 2005 року (а.с. 16), тобто до виявлення проступку.
Доповідна записка про скоєння ОСОБА_1 дисциплінарного проступку до 21 червня 2005 року в матеріалах справи відсутня.
Крім того, в порушення вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України, відповідач не зажадав від ОСОБА_1 письмових пояснень щодо проступку, за який вона була притягнута до дисциплінарної відповідальності. З матеріалів справи вбачається, що 20 червня 2005 року ОСОБА_1 на ім'я голови районної ради надала письмові пояснення, але за змістом вони не відносяться до питання про несвоєчасну сдачу протоколів та опрацювання матеріалів сесій районної ради при прийомі-передачі цих матеріалів від організаційно-контрольного відділу до загального відділу районної ради
Вказане свідчить про те, що відповідач обмежився лише загальним посиланням на невиконання ОСОБА_1 посадових обов'язків (без вказівки на конкретний проступок), не врахував положень ст. 149 КЗпП України, згідно з якими до застосування дисциплінарного стягнення власник, або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Таким чином, розпорядження голови районної ради НОМЕР_1 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення є незаконним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивачки в цій частині підлягають задоволенню.
Також, з урахуванням всіх обставин справи, прав та обов'язків сторін, колегія суддів вважає, що строк на звернення до суду з вимогою про оскарження вказаного розпорядження, передбачений ст. 233 КЗпП України, позивачкою пропущений з поважних причин, а тому її порушене право підлягає захисту.
З розпорядження НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 звільнена за систематичне невиконання посадових обов'язків, а саме - незабезпечення контролю за ходом виконання рішення районної ради щодо повернення бюджетних коштів, витрачених на придбання продовольчого зерна в 2003 році та з урахуванням розпорядження голови районної ради НОМЕР_1 «Про дисциплінарне стягнення» (а.с. 39).
На підставі п.З ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим ним органом у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до цього працівника застосовувались заходи дисциплінарного стягнення або громадського впливу у встановленому для цього порядку.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 (зі змінами від 01 квітня 1994 року № 4; від 26 жовтня 1995 року № 18 та від 25 травня 1998 року № 15) за передбаченими п. З ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Таким чином, виходячи з наведеного, колегія судів вважає, що у відповідача не було підстав для розірвання з ОСОБА_1 трудового договору на підставі п.З ст. 40 КЗпП, в зв'язку з відсутністю систематичного невиконання позивачкою без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Крім того, відповідачем не доведено суду, що забезпечення контролю за ходом виконання рішення районної ради щодо повернення бюджетних коштів, витрачених на придбання продовольчого зерна в 2003 році, було покладено на позивачку.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 21 грудня 2004 року на ХУІІ сесії 4 скликання було прийнято рішення про внесення зміни до пункту 2 рішення сесії районної ради від 17 вересня 2004 року №5 в частині продовження терміну повернення коштів до районного бюджету строком до 01 липня 2005 року. Контроль за виконанням цього рішення було покладено на постійну комісію районної ради з питань планування, бюджету, фінансів, економічної реформи, приватизації та власності (а.с. 121-122).
Посилання представника відповідача на те, що здійснення контролю за виконанням рішень сесій входило в обов'язки позивачки на підставі нової посадової інструкції, є безпідставними, так як з вказаною посадовою інструкцією вона була ознайомлена тільки 13 червня 2006 року (а.с. 48-54). Відповідно до посадової інструкції завідуючої відділом з питань забезпечення діяльності депутатів районної ради та зв'язків з органами місцевого самоврядування, яку раніше займала позивачка та який був реорганізований в організаційно - контрольний відділ, здійснення контролю за виконанням рішень сесій до функціональних обов'язків ОСОБА_1 не входило (а.с. 123-126). Тому, розпорядження НОМЕР_2 «Про звільнення ОСОБА_1» також є незаконним та підлягає скасуванню.
Наведені обставини свідчать про те, що позивача було звільнено незаконно, а її позовні вимоги про поновлення на роботі обґрунтовані та підлягають задоволенню на підставі ст. 235 КЗпП України.
В силу ст. 235 КЗпП України робітнику чи службовцю, незаконно звільненому та поновленому на роботи, виплачується за рішенням суду середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення. Середній заробіток позивачки складає 886 грн., а середньоденна заробітна плата - 30 грн. 04 коп. Час вимушеного прогулу за період з 19 вересня 2005 року по 04 грудня 2006 року (включно) - 14 місяців 15 днів. Звідси до оплати підлягає ( 886 грн. х 14 міс.) + (15 днів х 30 грн. 04 коп.) = 12 854 грн.
Керуючись ст. 195,198,202,205 КАС України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2006 року скасувати та ухвалити нову постанову.
Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження розпорядження Жовтневої райради НОМЕР_1 «Про дисциплінарного стягнення».
Позов ОСОБА_1 про скасування розпоряджень про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.
Розпорядження Жовтневої районної ради НОМЕР_1 «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення» та НОМЕР_2 «Про звільнення ОСОБА_1» скасувати.
Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючої організаційно-контрольним відділом виконавчого апарату Жовтневої районної ради Миколаївської області з 20 вересня 2005 року.
Стягнути з Жовтневої районної ради Миколаївської області на користь ОСОБА_1 12854 грн. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу без врахування податків та обов'язкових платежів.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати в розмірі 886 грн. підлягає негайному виконанню.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня 'її проголошення.