Справа №22-ц-1413/06                                                            Суддя першої інстанції Андрощук В.В.

Категорія 41                                                     Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20 листопада 2006 року колегія судців судової палати в цивільних справах апеляцій­ного суду Миколаївської області в складі:

головуючої                                                                 Буренкової К.О.,

суддів:                                                               Мурлигіної О.Я., Козаченка В.І.,

при секретарі судового засідання Гапєєвій Т.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Фідчак С.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою представника приватного підприємства "Уніком" (далі -

ПП "Уніком")

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2006 року за по­зовом ОСОБА_1 до ПП "Уніком" про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та мора­льної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

02 грудня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому зазначав, що з 01 червня 2002 року до 03 листопада 2005 року працював у відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1.

При прийнятті на роботу йому була встановлена заробітна плата в розмірі 210 грн. на місяць. В подальшому, відповідно до законодавчого підвищення розміру мінімальної за­робітної плати, розмір його щомісячної зарплатні поступово збільшувався і станом на 01 квітня 2004 року складав 700 грн.

Однак, починаючи з листопада 2004 року відповідач значно зменшив розмір його щомісячного окладу, без попереднього повідомлення про це, чим порушив його трудові права.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача 4950 грн. 48 коп. недоплаченої йому зарплатні за період з листопада 2004 року по листопад 2005 року.

Крім того, позивач зазначав, що за час роботи в ПП "Уніком" йому жодного разу не надавалась щорічна відпустка. При звільнені йому була виплачена компенсація за невико­ристані відпустки в розмірі 669 грн. 09 коп., виходячи з фактично нарахованої та отрима­ної ним зарплатні.

Вважаючи, що компенсація за невикористані відпустки повинна була виплачена йо­му виходячи з розміру посадового окладу - 700 грн., позивач просив стягнути недоотри­ману компенсацію в сумі 1039 грн. 47 коп.

До того ж, позивач зазначав, що через порушення відповідачем трудового законодав­ства, він 02 листопада 2005 року подав заяву про розірвання трудового договору на під­ставі ч. З ст. 38 КЗпП України, однак був звільнений з формулюванням причин "за влас­ним бажанням".

Посилаючись на таке, позивач просив змінити формулювання причин звільнення на "звільнений за власним бажанням внаслідок невиконання власником законодавства про працю, за ч. З ст. 38 КЗпП України" і стягнути з відповідача 2100 грн. вихідної допомоги.

Оскільки після звільнення остаточний розрахунок відповідач провів з ним тільки 18 листопада 2005 року, ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь 391 грн. 16 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Окрім того, вважаючи що вказаними порушеннями відповідачем трудового законо­давства йому завдана моральна шкода, позивач просив стягнути на її відшкодування 700 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Формулювання причин його звільнення з ПП "Уніком" змінено на "звільнений за власним бажанням внаслідок невиконання власником законодавства про працю".

Стягнено з ПП "Уніком" на користь позивача 4950 грн. 48 коп. заборгованості по за­робітній платі, 1039 грн. 47 коп. компенсації за невикористані відпустки, 2100 грн. вихід­ної допомоги та 350 грн. моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ПП "Уніком" просив рішення суду скасувати, по­силаючись на те, що судом неповно з'ясовано дійсні обставини, що мають значення для справи.

Вислухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та дослідивши надані сторона­ми докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1, місцевий суд виходив з того, що відповідач, без належного повідомлення позивача, суттєво погіршив умови оплати його праці, порушив трудове законодавство про надання щорічних відпусток, чим заподіяв йо­му моральну шкоду.

Проте не з усіма висновками суду можна погодитись, оскільки до деяких з них він дійшов через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Не викликає заперечень висновок районного суду про необхідність зміни формулю­вання причини звільнення позивача, оскільки судом достовірно було встановлено, що про­тягом трьох років поспіль відповідач, порушуючи вимоги ст. ст. 74, 80 КЗпП України та ч. 5 ст. 11 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року (з наступними зміна­ми і доповненнями), не надавав позивачу щорічні відпустки, що є грубим порушенням вимог трудового законодавства.

Правильно встановивши таку обставину справи, суд обґрунтовано змінив формулю­вання причини звільнення ОСОБА_1 на "звільнений за власним бажанням внаслі­док невиконання власником законодавства про працю" та задовольнив вимоги позивача про виплату, передбаченої ст. 44 КЗпП України, вихідної допомоги та моральної шкоди.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про задоволення інших вимог позивача, районний суд неповно врахував дійсні обставини справи.

Так, вирішуючи вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки, суд виходив з того, що позивач не був у встановленому порядку повідомлений про зміну діючих умов праці.

Між тим, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи, що відповідно до ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування в цій частині оскаржуваного рішення та ухвалення нового.

Відповідно до положень ч. З ст. 32 та ст. 103 КЗпП України, про зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення, працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 01 червня 2002 року до 03 листопада 2005 року працював у відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1. Спочатку його щомісячний посадовий оклад складав 210 грн., з 01 січня 2003 року - 250 грн., з 01 грудня цього ж року - 330 грн., а з 01 квітня 2004 року 700 грн.

Згідно наказу від 08 серпня 2004 року, в зв'язку з важким фінансово - економічним становищем підприємства, з метою зміни діючих умов оплати праці, шляхом зменшення тарифних ставок всім працівникам підприємства, була скликана конференція трудового колективу ПП "Уніком" по формуванню уповноваженого органу трудового колективу для погодження таких змін. Цим же наказом, було доручено бухгалтерії підприємства розра­хувати розміри тарифних ставок для кожного працівника та підготувати проект відповід­них змін до штатного розкладу підприємства (а.с. 28).

На конференції, яка відбулась 20 серпня 2004 року, до складу комісії трудового ко­лективу ПП "Уніком", для погодження змін існуючих умов плати праці, були обрані пра­цівники підприємства: ОСОБА_2., ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Як видно з про­токолу конференції, позивач також приймав участь у її роботі (а.с. 29).

Потім, наказом від 25 серпня 2004 року, були внесені зміни в умови оплати праці працівників ПП "Уніком" з 01 листопада 2004 року. Місячна тарифна ставка всіх праців­ників була знижена до 262 грн. За п. 2 цього наказу бухгалтерія підприємства надала юри­дичному відділу, де працював позивач, розмір нових тарифних ставок для кожного спів­робітника (а.с. 24), за якими оклад ОСОБА_1 понизився до 284 грн.

До того ж, платіжними відомостями підтверджено, що з листопада 2004 року позивач отримував зменшену заробітну плату і таке ним не оспорювалось (а.с. 30-35).

Крім того, відповідач ознайомив працівників ПП "Уніком" із наказом про погіршен­ня умов оплати праці шляхом поміщення його на дошці об'яв у приміщенні підприємства.

Таким чином, вказані обставини свідчать про те, що відповідачем при зміні діючих умов оплати праці в бік погіршення, були дотримані вимоги ст. ст. 32, 103 КЗпП України та ст. 29 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року (з наступними змі­нами і доповненнями) про повідомлення позивачка за 2 місяця до їх запровадження, тому він мав можливість реалізувати своє право на звільнення з роботи на підставах, передба­чених п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

В зв'язку з чим, судова колегія прийшла до висновку, що вимоги позивача про стяг­нення з ПП "Уніком" заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки не підлягають задоволенню, як такі що не знайшли свого підтвердження. А су­ма вихідної допомоги підлягає зменшенню, виходячи з окладу позивача на час звільнення.

Перевіряючи застосування місцевим судом положень ст. 79 та ч. З ст. 88 ЦПК Украї­ни, судова колегія встановила, що всупереч вимог вказаних норм процесу, з відповідача не стягнуто в доход держави судовий збір.

Між тим, вказаними нормами права передбачено, що якщо позивача, на користь яко­го ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, то він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

За такого, підлягає стягненню з ПП "Уніком" в доход держави 59 грн. 50 коп. судо­вого збору ( 51 грн. + 8 грн. 50 коп.).

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ПП "Уніком" задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду Миколаївської області від 17 квітня 2006 ро­ку в частині виплати заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги та стягнення недоотриманої компенсації за невикористані відпустки скасувати та ухвалити в цій части­ні нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виплату забор­гованості по заробітній платі, стягненню недоотриманої компенсації за невикористані від­пустки відмовити.

Стягнути з приватного підприємства "Унікум" на користь ОСОБА_1  870 грн. вихідної допомоги.

Стягнути з ПП "Уніком" в доход держави 59 грн. 50 коп. судового збору.

В решті рішення місцевого суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення але може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.