Справа № 256/6415/13-ц

2/256/1819/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2013 року м. Донецьк

Калінінський районний суд міста Донецька Донецької області у складі:

головуючої судді - Гладкої І.А.

при секретарі - Петриченко К.С.,

за участю сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусове виконання обов'язку в натурі, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2013 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про примусове виконання обов'язку в натурі. В обґрунтування своїх вимог позивач пояснив наступне. 12 лютого 2013 року між сторонами був укладений договір, за умовами якого відповідач ОСОБА_2 зобов'язався знайти та надати інформацію про конкретний об'єкт нерухомого майна відповідно до наданої позивачем орієнтовної характеристики і при необхідності сприяти в укладенні договору купівлі-продажу об'єкта між ним та продавцем об'єкта. За наслідками проведених дій, але не пізніше 12 липня 2013 року відповідач ОСОБА_2 зобов'язався надати позивачу звіт з інформацією про наявність або відсутність відповідних об'єктів. Проте, зазначеного обов'язку відповідач не виконав.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, мотивуючи його тим, що 12 лютого 2013 року між ним і ОСОБА_1 був укладений договір, за умовами якого він зобов'язався знайти та надати ОСОБА_1 інформацію про конкретний об'єкт нерухомого майна відповідно до наданої ним орієнтовної характеристики і при необхідності сприяти в укладенні договору купівлі-продажу об'єкта між ним та продавцем об'єкта. Згідно розділу 6 договору (з урахуванням додаткової угоди №2 від 04 липня 2013 року) зазначену інформацію ОСОБА_2 мав надати в строк до 12 липня 2013 року в письмовій формі у вигляді звіту. Своє зобов'язання щодо надання інформації про об'єкт у вигляді звіту за вказаним договором позивач за зустрічним позовом не виконав, оскільки вважав, що відповідач за зустрічним позовом є недієздатною особою і під час підписання відповідного договору (разом з додатковими угодами) він не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними.

Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, проте надали заяви, згідно яких просили суд розглядати справу в їх відсутність, отже з урахуванням вимог ч. 2 ст. 158 ЦПК України, суд ухвалив розглянути справу у відсутність сторін.

Разом з тим від позивача за первісним позовом ОСОБА_1 надійшли письмові заперечення на зустрічний позов, в яких просить суд в задоволенні зустрічного позову відмовити повністю з огляду на той факт, що під час укладання відповідних правочинів (12.02.2013 року, 03.07.2013 року, 04.07.2013 року) він повністю усвідомлював значення своїх дій і бажав настання певних правових наслідків, про що і було зазначено у тексті відповідних угод (п. 9.5. договору, п.5 додаткової угоди №1, п.6 додаткової угоди №2). Означені правочини були підписані ОСОБА_2 без будь-яких заперечень з цього приводу.

Згідно статті 1 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 8 Цивільного процесуального кодексу України визначає законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Частина 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 16 Цивільного кодексу України кожній особі надано право звернутися до суду за захистом свого майнового права, обравши способом захисту відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень проти них. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у розгляді справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких виникає у сторін спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.

Згідно змісту ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 622 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 12 лютого 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладений договір, за умовами якого позивач за первісним позовом доручив, а відповідач за первісним позовом зобов'язався знайти та надати інформацію про конкретний об'єкт нерухомого майна відповідно до наданої позивачем орієнтовної характеристики і при необхідності сприяти в укладенні договору купівлі-продажу об'єкта між позивачем та продавцем об'єкта. Орієнтовна характеристика об'єкта визначена розділом 2 договору.

Згідно з пунктами 6.1. - 6.3. договору за наслідками здійснених дій, але не пізніше 05 липня 2013 року виконавець зобов'язався надати замовнику інформацію про наявність або відсутність об'єктів з заданими характеристиками. Зазначена інформація повинна була бути наданою виконавцем в письмовій формі у вигляді звіту. У звіті виконавець мав зазначити всі виявлені об'єкти з заданими характеристиками, включаючи вартість кожного об'єкту, запропоновану відповідним продавцем. Якщо виконавець не виявить жодного об'єкту з заданими характеристиками про це також зазначається у Звіті.

03 липня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 була укладена додаткова угода №1 до вищевказаного договору, за умовами якої орієнтовна вартість об'єкта змінилась з 300000 грн. на 330 000 грн.

04 липня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 була укладена додаткова угода №2 до договору від 12 лютого 2013 року, якою був змінений кінцевий строк надання інформації з 05 липня 2013 року на 12 липня 2013 року.

Таким чином, за умовами укладеного договору відповідач за первісним позовом зобов'язаний був в строк не пізніше 12 липня 2013 року надати позивачу за первісним позовом звіт з інформацією про наявність або відсутність відповідних об'єктів.

Судом також було встановлено, що під час укладання відповідних правочинів (12.02.2013 року, 03.07.2013 року, 04.07.2013 року) він повністю усвідомлював значення своїх дій і бажав настання певних правових наслідків, про що і було зазначено у тексті відповідних угод (п. 9.5. договору, п.5 додаткової угоди №1, п.6 додаткової угоди №2). Означені правочини були підписані ОСОБА_2 без будь-яких заперечень з цього приводу.

Зазначений факт також підтверджує дружина позивача за первісним позовом ОСОБА_3 і його помічник ОСОБА_4, які знаходилися разом з позивачем під час укладання ним вищезгаданих угод і консультували його з юридичних і комерційних питань цих правочинів, про що свідчать нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які долучені до матеріалів справи.

Крім цього, як вбачається судом зі змісту листа №56 від 31 січня 2013 року, виданого Київським міським психоневрологічним диспансером №2, ОСОБА_1 на обліку в психоневрологічному диспансері за місцем реєстрації не перебуває.

Оскільки, твердження відповідача за первісним позовом про нездатність ОСОБА_1 усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними під час укладання відповідних правочинів (12.02.2013 року, 03.07.2013 року, 04.07.2013 року) спростовується належними та допустимими доказами по справі, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договору та додаткових угод недійсними задоволенню не підлягають, при цьому позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на чинному законодавстві, знайшли своє доведення в судовому засіданні, та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 8, 10, 11, 16, 60, 88, 168, 208-209, 212-215, 218, 223, 224, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 16, 203, 215, 525, 526, 622 Цивільного кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусове виконання обов'язку в натурі - задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 звіт з інформацією про наявність або відсутність Об'єктів з заданими характеристиками згідно договору від 12 лютого 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 114,70 грн.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.А. Гладка 24.10.2013