Судове рішення #33954112

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______________________________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кулікової С.В., Білич І.М.

при секретарі Іванові Ф.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2013р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа: ОСОБА_2

про зміну причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку

та за зустрічною позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1

про зобов'язання припинити зловживання правами,

встановила:

у березні 2009р. позивач звернувся до суду з позовом про зміну формулювання причин звільнення з роботи, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що працював провідним спеціалістом центру розвитку компетенцій Управління розвитку персоналу Департаменту управління персоналом ВАТ «КБ «Надра». Оскільки відповідачем порушувалися вимоги законодавства про працю: у листопаді 2008р. та січні 2009р. були порушені строки виплати заробітної плати, у листопаді 2008р. примусово відправленого його у відпустку, протягом січня та лютого 2009р. вимагали від нього звільнення з роботи за власним бажання, посилаючись на скорочення чисельності працівників, 13 лютого 2009р. ним була подана заява про звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Наказом № 79-п від 13 лютого 2009р. його було звільнено з 13 лютого 2009р. на підставі ст. 38 КЗпП України, однак не було зазначено дійсних причин звільнення за власним бажанням та не виплачено вихідну допомогу.

Позивач вважав, що відповідач незаконно змінив правові підстави його звільнення, тому просив змінити формулювання причин розірвання договору з ним з ч. 1 ст. 38 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а також стягнути вихідну допомогу у сумі 6 885грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 2295грн.

У подальшому представник позивача збільшував розмір позовних вимог і остаточно просив стягнути з відповідача вихідну допомогу у сумі 8 660грн. 16коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 153 873,42грн.

У липні 2013р. відповідач подав зустрічну позовну заяву, в якій просив зобов'язати ОСОБА_1 припинити зловживати своїми правами, утриматися від дій щодо вимагання від

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/15220/2013

Головуючий у суді першої інстанції: Маліновська В.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.

- 2 -

ПАТ «КБ «Надра» змінити формулювання причин звільнення на ч. 3 ст. 38 КЗпП України та

вимагання звільнення на підставі даної норми.

Мотивуючи позовні вимоги, відповідач зазначав, що позивач пред'явив до суду безпідставний позов, який не знайшов свого підтвердження під час судового розгляду.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням суду від 11 вересня 2013р. первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 за наказом № 79-п від 13.02.2009р. за ст. 38 КЗпП України.

Визнано недійсним внесений ВАТ КБ "Надра" запис до трудової книжки ОСОБА_1 про те, що він був "звільнений з роботи за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України.

Визнано, що розірвання трудового договору між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра" відбулось 13.02.2009р. з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України, а саме в зв'язку з невиконанням з боку роботодавця (відповідача) вимог законодавства про працю.

Зобов'язано ПАТ КБ "Надра" внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 та змінити внесений запис "звільнений з роботи за власним бажанням, ст.38 КЗпП України" на запис "звільнений з роботи за власним бажанням за ч.3 ст.38 КЗпП України".

Стягнуто з ПАТ КБ "Надра" на користь ОСОБА_1 162 533,58грн. вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Додатковим рішенням суду від 21 жовтня 2013р. стягнуто з ПАТ «Комерційний банк «Надра» судовий збір у сумі 1740грн. 03коп.

У поданій апеляційній скарзі ПАТ «КБ «Надра» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічних позовних вимог.

Апелянт посилається на неповно встановлені судом обставини справи, оскільки банком не порушувалося законодавство про працю, тому відсутні підстави для звільнення позивача відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Також апелянт зазначає, що судом неправомірно не було враховано скасування 25 липня 2013р. банком наказу про звільнення позивача, тому правовідносини сторін не були припиненими.

Крім того, апелянт вважає, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, так як підставою для звільнення працівника за ч. 3 ст. 38 КЗпП України є тривале невиконання роботодавцем законодавства про працю на момент подачі працівником заяви, що банком допущено не було. При цьому, судом не були застосовані норми цивільного кодексу про правові наслідки порушення зобов'язання та не враховано, що аванс у січні 2009р. не був виплачений позивачу вчасно у зв'язку із непереборною силою, а саме економічною кризою, яка суттєво вплинула на фінансовий стан банк.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників апелянта, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника позивача, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 21 січня 2008р. позивач працював на посаді провідного спеціаліста центру розвитку компетенцій Управління розвитку персоналу Департаменту управління персоналом ВАТ «КБ «Надра».

13 лютого 2009р. позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням у зв'язку із порушенням працедавцем законодавства про працю відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Наказом № 79-п від 13 лютого 2009р. позивача звільнено з роботи 13 лютого 2009р. за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем самостійно змінено правову підставу звільнення позивача, при розгляді спору було встановлено порушення відповідачем трудового законодавства: несвоєчасна виплата заробітної плати за січень 2009р., ненадання інформації про заробітну плату, примусове вимагання від працівників подання заяв про звільнення за власним бажанням, збільшення

- 3 -

тижневої норми робочого часу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він

відповідає наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір.

За змістом даної норми строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Частиною 3 даної норми передбачено, що працівник має право у визначений строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

При цьому, нормами трудового законодавства не передбачено право працедавця самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору за заявою працівника.

У постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012р. по даній справі зазначено, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Таким чином, позивач повинен був довести порушення відповідачем трудового законодавства, а відповідач зобов'язаний був надати докази, які спростовують твердження позивача.

З наданих суду першої інстанції доказів встановлено, що у порушення вимог ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про працю» та п. 4.1. Колективного договору ВАТ «КБ «Надра» заробітна плата позивачу виплачувалась у січні 2009р. один раз - 30 січня, а у лютому 2009р. перша частина заробітної плати виплачена після вихідних - 16 лютого.

Наказом тимчасового адміністратора ВАТ «КБ «Надра» № 110 від 12 лютого 2009р. були змінені істотні умови праці, а саме збільшено тривалість щоденної робочої зміни, чим порушені вимоги ч. 3 ст. 32 КЗпП України, та п.2.3., п.3.1. Колективного договору ВАТ КБ «Надра»

Крім того, розпорядженням тимчасового адміністратора ВАТ КБ «Надра» № 111 від 12 лютого 2009р. в строк до 14 год. 00 год. 13 лютого 2009р. пропонується до Департаменту управління персоналом подати заяви працівників про звільнення з 13 лютого 2009р. та 16 лютого 2009р., чим фактично було передбачено скорочення чисельності працівників банку у зв'язку із проведенням антикризових дій та оптимізацією витрат.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про те, що відповідачем допускалося невиконання вимог трудового законодавства та порушувались трудові права позивача

Доводи апелянта про те, що вказані обставини не були зазначені у заяві позивача про звільнення, а дії банка були вимушені і не тривалими, на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки позивач не зобов'язаний був перераховувати у заяві про розірвання трудового договору всіх обставин, з яких подається така заява.

Також при вирішенні наявності підстав для звільнення працівника за ч. 3 ст. 38 КЗпП України не мають значення, які причини спонукали працедавця до порушення трудового законодавства і нетривалість такого порушення.

Оскільки судом першої інстанції було встановлено порушення відповідачем трудових прав позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду про незаконність підстав звільнення позивача, які були вказані відповідачем у наказі про його звільнення та записані у його трудовій книжці, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції неправомірно не врахував ту обставину, що наказом від 25 липня 2013р. був скасований наказ про звільнення позивача,

- 4 -

тому трудові правовідносини з ним не припинені, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки даним обставинам надана оцінка у судовому рішенні, з якою погоджується і колегія суддів.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39), працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Встановивши порушення відповідачем трудових прав позивача та наявність підстав для звільнення позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про право позивача на отримання вихідної допомоги, розмір якої апелянтом не оспорюється.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частина друга даної норми передбачає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У день звільнення відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, так як не виплатив вихідну допомогу, розмір якої відповідачем не оспорюється, тому суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку з позивачем.

При цьому, судом правильно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено Постановою Кабінету міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р., визначений середньоденний заробіток позивача та відповідно до положень ч.2 ст. 235 КЗпП України кількість робочих днів затримки.

Доводи апелянта про відсутність підстав для застосування ст. 117 КЗпП України, оскільки вихідна допомога не є заробітною платою позивача, колегія суддів вважає безпідставними, так як вищезазначені норми покладають на працедавця обов'язок виплатити працівнику, який звільняється, не тільки заробітну плату, а всі суми, що йому належать від підприємства.

Твердження представника апелянта про те, що суд не вирішив питання про стягнення з визначеної суми прибуткового податку та інших обов'язкових платежів, не може бути підставою для зміни рішення суду, оскільки обов'язок платити податки і та інші обов'язкові платежі покладено на роботодавця та працівника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зустрічний позов є безпідставним та не ґрунтується на нормах чинного законодавства, так як фактично заявлені вимоги про позбавлення позивача права за звернення до суду за захистом своїх порушених прав, що суперечить ст. 55 Конституції України.

Судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

- 5 -

ухвалила:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відхилити, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2013р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація