КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2013 року 810/5890/13-а

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончевій О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Муртазін Р.І. (за довіреністю)

від відповідача: Харченко Р.І. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проТовариства з обмеженою відповідальністю «Контракт плюс» Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт плюс» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 2 жовтня 2013 року № 0001602201 та № 0001592201 від 2 жовтня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, оскільки прийняті на підставі помилкових висновків про порушення підпунктів 135.5.4, 135.5.7 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, пункту 5.1, підпункту 5.3.9, пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» при формуванні валових витрат та підпункту 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні показників податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Бумсервіс груп»

Позивач стверджує, що придбав товари у ТОВ «Бумсервіс груп» правомірно, тому підстави для визнання укладених договорів нікчемними відсутні. Крім того, позивач стверджує що сума кредиторської заборгованості за договором підряду з ТОВ НВФ «Реле» неправомірно віднесена позивачем до складу доходів позивача, оскільки на момент перевірки строк позовної давності за вказаним договором не минув.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки позивачем не надані документи які передбачені законодавчими актами, зокрема сертифікати, посвідчення якості, відсутні докази щодо перевезення, крім того, згідно баз даних податкової інспекції, ТОВ «Бумсервіс груп» відсутнє за місцезнаходженням та у перевіряємому періоді постачання яблук чи будь-якої іншої сільськогосподарської продукції не декларувало, відтак підтвердити господарські операції ТОВ «Бумсервіс груп» не вбачається можливим.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт плюс» зареєстроване Васильківською районною державною адміністрацією Київської області 20 травня 2004 року, на податковому обліку перебуває у Васильківській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області.

Відповідно до матеріалів справи, у період з 2 серпня 2013 року по 22 серпня 2013 року посадовими особами Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок, на виконання направлень від 2 серпня 2013 року №47, 48, 49, 50, 51, 52 проведено документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

Результати перевірки оформлені актом від 30 серпня 2012 року №249/22-01/33002544 (а.с. 12-24)

У ході перевірки встановлено факт порушення ТОВ «Контракт Плюс» вимог 135.5.4, 135.5.7 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, пункту 5.1, підпункту 5.3.9, пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток всього на 1875633,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року на 1104510 грн., 3 квартал 2012 року на 343823 грн., 4 квартал 2012 року на 771123,00 грн. та підпункту 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на 883608,00 грн., у тому числі за жовтень 2010 року на 883608,00 грн.

На підставі висновків викладених в акті перевірки Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 2 жовтня 2013 року №0001592201, яким збільшено грошове зобов'язання ТОВ «Контракт Плюс» з податку на додану вартість у сумі 1104510,00 грн., у тому числі 883608,00 грн. за основним платежем та 220902 за штрафними(фінансовими) санкціями (а.с 10), та податкове повідомленя-рішення №0001602201, яким збільшено грошове зобов'язання позивача з податку на прибуток приватних підприємств на 1914763,00 грн., у тому числі 1531810,00 грн. за основним платежем та 382953,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 11).

Не погоджуючись з рішеннями відповідача позивач звернувся до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 № 334/94-ВР, Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV, Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року № 436-IV, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку ;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відносини, що виникають у сфері справляння податку на прибуток врегульовує Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР та Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 135.5.4. пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи відноситься до доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування показників валових витрат та доходів є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про безтоварність господарської операції підлягає перевірці факт здійснення господарської операції.

В такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання, використання у господарській діяльності товарів тощо.

Вирішуючи питання про реальність здійснення господарських операцій та використання позивачем у господарській діяльності товарів, придбаних за господарським договором з ТОВ «Бумсервіс груп», суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 серпня 2010 року між ТОВ «Контракт Плюс» та ТОВ «Бумсервіс груп» укладено договір поставки № 01/08-1 (а.с. 88-89). Згідно умов вказаного договору, Постачальник (ТОВ «Бумсервіс груп») зобов'язується поставити і передати у власність Покупця (ТОВ «Контракт Плюс») товар, а саме: яблука свіжі у асортименті у кількості 150000 тон, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

На виконання господарських зобов'язань за договором поставки № 01/08-1 ТОВ Бумсервіс груп» виписано на користь ТОВ «Контракт Плюс» податкові накладні від 31 жовтня 2010 №325 року на суму 58267,30 грн., у тому числі ПДВ 9711,22 грн., від 28 жовтня 2010 року №319 на суму 131732,70 грн., у тому числі ПДВ 21955,00 грн., від 28 жовтня 2010 року №318 на суму 76602,30 грн., у тому числі ПДВ 12767,05 грн., від 27 жовтня 2010 року № 314 на суму 113397,70 грн., у тому числі ПДВ 18899,62 грн., від 27 жовтня 2010 року №313 на суму 190000,00 грн., у тому числі ПДВ 31666,67 грн., від 26 жовтня 2010 року №307 на суму 17174,10 грн., у тому числі ПДВ 2862,00 грн., від 25 жовтня 2010 року №303 на суму 93318,50 грн., у тому числі ПДВ 15553,08, від 24 жовтня 2010 року №302 на суму 79507,40 грн., у тому числі ПДВ 13251,23 грн., від 24 жовтня 2010 року №301 на суму 380000,00 грн., у тому числі ПДВ 63333,33 грн., від 24 жовтня 2010 року №300 на суму 96319,80 грн., у тому числі ПДВ 16053,30 грн., від 21 жовтня 2010 року №296 на суму 72464,40 грн., у тому числі ПДВ 12077,40 грн., від 20 жовтня 2010 року №292 на суму 191215,80 грн., у тому числі ПДВ 31869,30 грн., від 19 жовтня 2010 року №286 на суму 293607,00 грн., у тому числі ПДВ 48934,50 грн., від 18 жовтня 2010 року №282 на суму 46393,00 грн., у тому числі ПДВ 7732,17 грн., від 17 жовтня 2010 року №278 на суму 256302,20 грн., у тому числі ПДВ 42717,03 грн., від 18 жовтня 2010 року №281 на суму 83697,80 грн., у тому числі ПДВ 13949,63 грн., від 17 жовтня 2010 року №277 на суму 188853,00 грн., у тому числі ПДВ 31475,50 грн., від 15 жовтня 2010 року №276 на суму 151147,00 грн., у тому числі ПДВ 25191,17 грн., від 14 жовтня 2010 року №274 на суму 232311,80 грн., у тому числі ПДВ 38718,63 грн., від 15 жовтня 2010 року №262 на суму 107688,20 грн., у тому числі ПДВ 17948,03 грн., від 12 жовтня 2010 року №268 на суму 310000,00 грн., у тому числі ПДВ 51666,67 грн., від 12 жовтня 2010 року №269 на суму 165533,80 грн., у тому числі ПДВ 27588,97 грн., від 7 жовтня 2010 року №245 на суму 290000,00 грн., у тому числі ПДВ 48333,33 грн., від 11 жовтня 2010 року №267 на суму 144466,20 грн., у тому числі ПДВ 24077,70 грн., від 7 жовтня 210 року №243 на суму 290000,00 грн., у тому числі ПДВ 48333,33 грн., від 7 жовтня 2010 року №244 на суму 290000,00 грн., у тому числі ПДВ 48333,33 грн., від 4 жовтня 2010 року №233 на суму 290000,00 грн., у тому числі ПДВ 48333,33 від 4 жовтня №234 на суму 290000,00 грн., у тому числі ПДВ 48333,33 (а.с. 90-103).

Вказані суми податку на додану вартість віднесені позивачем до податкового кредиту.

Крім того контрагентом позивача виписано на користь ТОВ «Контракт Плюс» видаткові накладні (а.с. 104-145).

Відповідно до пункту 2.1 договору постачання продукції відбувається згідно заявок Покупця за допомогою телефонограми повноваженим на це представником.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що плоди повинні супроводжуватись відповідними документами, а саме: накладна, податкова накладна, товарно-транспортна накладна, сертифікат якості.

Суд звертає увагу на те, що продаж товарів за договором поставки на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від обов'язку щодо складання первинних документів, якими супроводжується виконання відповідного договору.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази виконання господарських зобов'язань, що були визначені умовами договору поставки.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2013 року було витребувано у позивача документи, що підтверджують факт виконання господарських зобов'язань за договором поставки, укладеним з ТОВ «Бумсервіс Груп», у тому числі: платіжні доручення, банківські виписки, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, сертифікати якості на товар, докази щодо навантаження і розвантаження, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, правовстановлюючі документи щодо виробничих та складських приміщень виробничі документи. Позивачем вимоги ухвали виконано частково та надано для огляду у судовому засіданні оригінали платіжних доручень. Водночас, на запитання суду, щодо документального підтвердження виконання умов договору поставки № 01/08-1 позивач зазначив, що матеріали справи містять усі документи на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Бумсервіс Груп»

Згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, до товарно-транспортних документів належить товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пункту 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Таким чином, саме товарно-транспортні накладні є належними доказами факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей.

Товарно-транспортна накладна є первинним транспортним документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування, оперативний та бухгалтерський облік товару. У свою чергу, на підставі даних бухгалтерського обліку ведеться податкова звітність, визначаються об'єкти оподаткування.

За господарськими операціями між ТОВ «Контракт Плюс» та ТОВ «Бумсервіс Груп» необхідність складання товарно-транспортних накладних обумовлена значними обсягами поставки товарів а також прямою вказівкою на необхідність їх складання у пункті 2.2 договору поставки.

Незважаючи на вимогу суду, у ході судового розгляду справи позивачем не надано товарно-транспортних накладних на підтвердження фату перевезення товарів від ТОВ «Бумсервіс Груп» до складського приміщення ТОВ «Контракт Плюс» або договорів оренди транспортних засобів тощо чи відповідні правовстановлюючі документи на транспорт

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за N 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

У силу вимог пункту 13 вказаної Інструкції, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

В порушення вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за N 293/1318, ТОВ «Контракт Плюс» не виписувало довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Бумсервіс Груп», що вказує на неможливість отримання позивачем товарів.

Крім того пунктом 2.5 договору №01/08-1 встановлено, що приймання плодів за якістю і по фактичній кількості здійснюється відповідно до Інструкції П-6, П-7 на складі покупця.

Відповідно до пункту 2 Постанови Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 № П-7 «Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», виробник (відправник) зобов'язаний забезпечити чітке і правильне оформлення документів, що підтверджують якість продукції і її комплектність (технічний паспорт, сертифікат, свідоцтво про якість тощо), відвантажувальних і розрахункових документах, відповідність вказаних у них даних про якість і комплектність продукції фактичній якості та її комплектності; своєчасне направлення документів, що підтверджують якість і комплектність продукції, покупцю. Ці документи надсилаються разом з продукцією, якщо інше не передбачено основними чи особливими умовами договору поставки, іншими зобов'язаннями для сторін правилами чи договором.

Згідно із пунктом 29 цієї ж Інструкції, за результатами прийому продукції по якості і комплектності за участю представників, складається акт про фактичну якість і комплектність отриманої продукції. Такий акт повинен бути складений в день закінчення прийому товару по якості і комплектності та в ньому, зокрема, вказується: найменування отримувача, його адрес, номер, дата акта, місце приймання товару, час початку і закінчення прийому товару, прізвища та ініціали людей, які приймали участь у прийманні товару та складенні акту, їх посади, дата і номер документа на підтвердження повноважень представника на участь в перевірці продукції, дата поставки товару та час поставки продукції на склад отримувача, умови зберігання продукції на складі отримувача до складення акта. До акта додаються документи виробника (відправника) на підтвердження якості та комплектності продукції, транспортні документи, документ на підтвердження повноважень представника, що здійснював приймання товару, акт відбору зразків (проб) і висновок по результатам аналізу.

Водночас, відповідно до пункту 3.2 договору продукція повинна супроводжуватись «Сертифікатом про вміст токсикантів в продукції рослинництва і дотримання регламентів застосування пестицидів» У товаросупровідних документах повинні бути вказані найменування і сорт сировини.

Втім позивачем не забезпечено, як того вимагають умови договору, складання первинних документів, що нерозривно пов'язані з ним та засвідчили б реальність господарських операцій між контрагентами.

Виробництво харчових продуктів, зокрема соків та концентратів вимагає від позивача чіткого та неухильного виконання державних нормативів та стандартів щодо якості такої продукції, проте жодних сертифікатів на підтвердження якості позивачем суду надано не було.

Крім того, зберігання значної кількості яблук за договором поставки потребує кваліфікованого персоналу, належних складських і виробничих приміщень, що забезпечили б надійне зберігання яблук без втрати їх харчової та виробничої цінності, проте документів на підтвердження об'єктивної можливості зберігання і виробництва продукції відповідно до державних стандартів та нормативів позивачем не надано.

Не вказано і як того вимагає пункт 3.2 договору найменування і сорт сировини що постачались. У наданих позивачем видаткових накладних зазначена лише загальна назва товару, що не дає вичерпної інформації про товар, його якість та характеристику.

Відповідно до акту перевірки (абз. 9, арк. 16 акту) податковою інспекцією встановлено, що основним видом господарської діяльності ТОВ «Бумсервіс Груп» є виробництво інших виробів з паперу та картону та протягом 2010 року підприємство не декларувало у складі податкового кредиту жодних постачальників яблук чи будь-якої іншої сільськогосподарської продукції, що додатково вказує на безтоварність операцій позивача з поставки за договором №01/08-1.

Отже, первинні документи, що засвідчували б реальність виконання поставки товару, такі як акти приймання - передачі товарів, товарно-транспортні накладні, довіреності, книга довіреностей, документи які б засвідчували кількість та якість поставленої продукції, факту розвантаження-навантаження, правовстановлюючих документів на складські приміщення, документи складського обліку поставлених товарів - відсутні. Зазначені вище обставини вказують на неможливість сторін виконання умов договору та свідчить про укладення його з метою мінімізації податкових зобов'язань та ухилення від сплати податків.

До того ж позивачем не надано вичерпних та розумних пояснень щодо використання поставленої сировини у власній господарській діяльності. Вимоги ухвали суду щодо надання документів, які б засвідчували факт надходження поставленої від ТОВ «Бумсервіс Груп» продукції у виробництво позивачем не виконано. Суд не бере до уваги надані позивачем акти внутрішнього пересування сировини (а.с. 172-186) позаяк вони складені з порушенням норм чинного законодавства, зокрема неможливо встановити місця складання, відсутні підписи відповідальних осіб, вказівка на сорт, якість та інші характеристики сировини. Надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності сировини набутої за спірним правочином.

Таким чином, висновки податкової інспекції щодо безтоварності господарських операцій за договором поставки від 1 серпня 2010 року №01/08-1 є обґрунтованими, а податкові повідомлення-рішення в цій частині законними.

Щодо твердження позивача про неправомірність визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в частині не оприбуткування ТОВ «Контракт Плюс» яблук на 2183 тон, що складає 1637250,00 грн. суд зазначає наступне

Перевіркою встановлено, що за даними бухгалтерського обліку по рахунку №201 «сировина та матеріали» та наданими до перевірки прибутковими накладними, ТОВ «Контракт Плюс» було придбано та оприбутковано на складі яблука у кількості 19673,2 тон.

Водночас, за даними бухгалтерського обліку по рахунку №28 «товари на складі» ТОВ «Контракт Плюс» було вироблено соку яблучного концентрованого в кількості 2143 тон.

Згідно наданого до перевірки розрахунку собівартості соку яблучного концентрованого за 2012 рік собівартість виробництва 1 тони соку складає 9150,24 грн., у тому числі вартість сировини (яблука) становить 7622,15 грн., що в відсотковому відношенні становить 83,3%.

Відповідно до прибуткових накладних встановлено, що середня ціна, за яку ТОВ «Контракт плюс» придбавало яблука визначена на рівні 750 грн. за 1 тону яблук.

Виходячи з розрахунку собівартості соку яблучного концентрованого за 2012 рік визначено, що на тону соку потрібно 10,2 тон яблук. У співвідношенні кількості закуплених яблук до кількості яблук, необхідних для вироблення 1 тон соку згідно наданого розрахунку собівартості соку яблучного концентрованого за 2012 рік кількість виробленого соку складає 1929 тон. При цьому, різниця виробленого соку становить 214 тон, що в розрахунку отриманої кількості яблук складає 2183 тон яблук, які не були оприбутковані по бухгалтерському рахунку №201 «сировина та матеріали», що підтверджується наданим до перевірки прибутковими накладними.

В той же час позивач стверджує, що розрахунки позивача базуються лише на припущеннях та на недостовірних відомостях про порядок та виробничі властивості сировини з якої виготовлявся сік концентрований.

Втім, відповідно до наданого позивачем розрахунку собівартості соку яблучного концентрованого неосвітленого за 2012 рік (а.с. 87) суд не вбачає розбіжностей між розрахунками здійсненими податковим органом та відомостям наведеним у собівартості, будь-яких доказів, як то виробничих документів, власних розрахунків позивача щодо витрат яблук на тону концентрованого соку і обставин що впливають на такі значення позивач не навів. Натомість первинними документами та наданою собівартістю соку яблучного концентрованого неосвітленого за 2012 рік підтверджується факт не оприбуткування позивачем яблук на загальну суму 1637250,00 грн.

Відповідно до стаття 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статі 135 інші доходи включають в себе вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Підпунктом 14.1.13.пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу встановлено, що безоплатно надані товари - це товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів.

Відповідно до підпункту 14.1.202. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Таким чином, суд зазначає, що позивачем не спростовані висновки викладені в акті перевірки щодо не оприбуткування яблук на суму 1637250 грн., в результаті чого ТОВ «Контракт Плюс» порушено пункт 135.5.4 Податкового кодексу України та занижено доходи всього на 1637250 грн. за третій квартал 2012 року. А податкове повідомлення-рішення в частині донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в цій частині підлягає залишенню без змін.

З урахуванням вищевикладеного суд констатує відсутність документального підтвердження виконання господарських зобов'язань за договором поставки № 01/08-1 від 1 серпня 2010 року, а також доказів використання придбаного товару в господарській діяльності позивача.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів або в разі якщо придбані товари не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до валових витрат, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Розглядаючи вимогу позивача щодо неправомірності віднесення відповідачем суми кредиторської заборгованості по взаємовідносинам ТОВ «Контракт Плюс» та ТОВ НВФ «Реле» до складу інших доходів позивача суд зазначає наступне.

Перевіркою встановлено, що за даними бухгалтерського обліку по рахунку №631 «Розрахунки з постачальниками» обліковується кредиторська заборгованість, яку позивач не включив до складу інших доходів у 4 кварталі 2012 року, оскільки строк позовної давності щодо придбаних у ТОВ НВФ «Реле» робіт на загальну суму 2034763,00 грн. на момент проведення перевірки минув, що призвело до заниження грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток у розмірі 427300,00 грн.

Відповідно до матеріалів справи ТОВ «Контракт Плюс» уклало договір з ТОВ НВФ «Реле» на виконання будівельних робіт №12/02-10 від 12 лютого 2010 року, відповідно до умов якого Генпідрядник ( ТОВ НВФ «Реле») бере на себе зобов'язання з виконання будівельних робіт комплексу по переробці сільськогосподарської продукції, овочесховища, а замовник зобов'язується прийняти такі роботи та оплатити їх (а.с. 25-26)

Також ТОВ «Контракт Плюс» та ТОВ НВФ «Реле» уклали договір на виконання будівельних робіт від 7 квітня 2009 року №07/04-9, предметом якого були зобов'язання ТОВ НВФ «Реле» реконструювати 8ми квартирний будинок у селі В.Солтанівка, Васильківського району, Київської області.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або

інтересу. Статтею 257 Цивільного кодексу встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (стаття 854 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Отже, законодавець пов'язує виникнення права вимоги щодо оплати робіт за договором будівельного підряду з моментом прийняття робіт, що оформлюється відповідним актом, або вказівкою на такий момент, погоджений сторонами договором.

Пунктом 2.1 договору підряду №12/02-10 встановлено, що вартість робіт визначається згідно виконаних будівельних робіт та акту прийому-передачі виконаних робіт щомісячно підписаних замовником. Відповідно до пункту 2.2 розрахунок здійснюється згідно Актів здачі приймання робіт та довідки КБ-3.

Пунктом 2.2 договору 07/04-9 передбачено, що розрахунок здійснюється згідно Актів здачі приймання робіт та довідки КБ-3.

Відповідно до наданого позивачем Акту приймання-передачі робіт від 30 вересня 2010 року №1П (а.с. 71-86) строк позовної давності за договором №07/04-9 спливає 30 вересня 2013 року.

Відповідно до Акту приймання передачі робіт від 30 вересня 2010 року №1 (а.с 30-36) строк позовної давності за договором №12/02-10 в частині оплати робіт вартістю 197715,60 грн. спливає 30 вересня 2013 року

Відповідно до Акту приймання передачі робіт від 30 вересня 2010 року №1 (а.с 38-42) строк позовної давності за договором №12/02-10 в частині оплати робіт вартістю 360130,80 грн. спливає 30 вересня 2013 року

Відповідно до Акту приймання передачі робіт від 30 листопада 2010 року №3 (а.с 44-59) строк позовної давності за договором №12/02-10 в частині оплати робіт вартістю 684177,74, грн. спливає 30 листопада 2013 року

Відповідно до Акту приймання передачі робіт від 30 листопада 2010 року №4 (а.с 61-69) строк позовної давності за договором №12/02-10 в частині оплати робіт вартістю 343168,18, грн. спливає 30 листопада 2013 року

Отже, висновок податкового органу щодо протиправного неврахування позивачем суми кредиторської заборгованості у складі доходів ТОВ «Контракт Плюс» є необгрунтованим, оскільки на момент здійснення перевірки строк позовної давності за договорами укладеними з ТОВ НВФ «Реле» не минув.

Крім того, в судовому засіданні позивач зазначив, що кошти відповідно до вказаних договорів сплачені на користь ТОВ НВФ «Реле» у повному обсязі, та на момент розгляду справи у суді у позивача не рахується кредиторська заборгованість по відношенню до ТОВ НВФ «Реле». На підтвердження вказаних обставин позивачем надано для огляду платіжні доручення про сплачені суми.

Відтак податкове повідомлення рішення від 2 жовтня 2013 року №0001602201 в частині донарахування позивачу зобов'язання податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 427300,00 грн., та штрафних санкцій у розмірі 106825,50 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказами наданими позивачем висновки відповідача спростовані частково.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що органом державної податкової служби доведено законність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1104510,00 грн. та податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1380637,5, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду адміністративного позову майнового характеру позивачем до Державного бюджету сплачується 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Відповідно до матеріалів справи позивачем заявлено майнову вимогу у розмірі 3019273,00 грн. Суд, скасовуючи спірне податкове-повідомлення рішення частково задовольнив позовні вимоги позивача на 17,7 відсотків. Таким чином сума судового збору, яку повинен сплатити позивач становить 3776,38 грн.

Позивач відповідно до квитанції №QS19978038 від 1 листопада 2013 року та № N185245032 сплатив судовий збір у розмірі 459,64грн. Отже сума судового збору, яка підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету становить 3316,74 коп.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 2 жовтня 2013 року №0001602201 в частині збільшення зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 427300 (чотириста двадцять сім тисяч триста) гривень за основним платежем та 106825 (сто шість тисяч вісімсот двадцять п'ять) гривень 50 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт плюс» (ідентифікаційний код 33002544) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3316 (три тисячі триста шістнадцять) гривень 74 копійки

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 5 грудня 2013 року.