Компаніївський районний суд Кіровоградської області

Справа № 391/992/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.11.2013р. селище Компаніївка

Компаніївський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого – судді Ревякіної О.В.,

при секретарі – Боковій А.С.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Компаніївка Кіровградської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач та відповідач перебували з 1992 року по 2008 рік у зареєстрованому шлюбі, під час якого шляхом приватизації набули право власності на трикімнату квартиру АДРЕСА_1. Після погіршення сімейних стосунків позивач залишила квартиру та стала проживати по в ІНФОРМАЦІЯ_1, а відповідач проживає у спірній квартирі. В зв’язку з небажанням позивача проживати в спірній квартирі разом з відповідачем просить суд визначити частки у спільному сумісному майні подружжя по ? частині кожного, визнати право власності за відповідачем на приналежну позивачу частку житла та стягнути з відповідача грошову компенсацію належної їй 1/2 частки квартири в розмірі 85257 грн., оскільки квартира є неподільною і спільне користування нею з відповідачем є неможливим.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених в позовній заяві. Просили суд позов задовольнити. Позивач пояснила що являється хворою людиною, перенесла операцію, коштів для сплати відповідачу грошової компенсації за приналежну йому частку квартири вона не має, однак не заперечує отримати від відповідача грошову компенсацію за свою частку квартири, оскільки спільне проживання та користування житлом вважає неможливим. Вказала, що з 2006 року вона в квартирі не проживає, за останні сім років з приводу усунення перешкод в користуванні житлом не зверталася, оскільки сподівалася на примирення з відповідачем. До квартири вселитися не намагалася, житло залишила добровільно та мала ключі від квартири.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов визнали частково, суду пояснили, що не заперечують щодо визначення часток сторін у спірному майні, в решті позову просили суд відмовити за безпідставністю. Відповідач пояснив, що перешкод в користуванні житлом не чинив, вважає за можливе спільне проживання з позивачем. 18.11.2006 року позивач добровільно залишила спірну квартиру, переїхала до батьків. Мала ключі від квартири, однак вселитися не намагалася. Вказав, що іншого житла на праві власності він не має, не заперечує та не перешкоджає вселенню позивача до спірного житла. Коштів для виплати позивачу грошової компенсації він не має, не заперечує проти отримання грошової компенсації.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Судом встановлено, що сторони з 14.03.1992 року по 01.09.2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с. 5, 6).

Згідно свідоцтва про право власності № 20 від 31.01.2003 року, виданого Компаніївською селищною радою, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 (а.с. 7,8). Тобто вказану квартиру сторони придбали за час спільного подружнього життя.

Відповідно до норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають двоє і більше наймачів, та відповідних господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України. До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають двоє і більше наймачів (далі - квартири (будинки) які використовуються громадянами на умовах найму).

Пунктом 2 статті 8 вказаного Закону передбачено, що передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмо мовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно проживають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом, а ч.3 вказаної статті передбачено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Враховуючи відсутність домовленості між сторонами щодо поділу спірної квартири, частки сторін у праві спільної сумісної власності є рівними.

Частинами 1, 2 ст. 71 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно ч.4 ст.71 Сімейного кодексу України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Із змісту зазначених правових норм в їх системному зв'язку випливає, що у разі наявності в майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, неподільних речей, то в силу частини другої статті 71 СК України такі речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, з присудженням одному з подружжя грошової компенсації, замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, і за змістом частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України присудження такої грошової компенсації можливе лише за згодою того з подружжя, якому вона присуджується, а також за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі невчинення таких дій, а також невчинення одним із подружжя дій щодо припинення права другого з подружжя на частку у спільному майні, передбачених статтею 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їхніх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу й залишає майно в їхній спільній частковій власності.

Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 11.06.2012 року у справі № 6-66ц11 та у справі № 6-37 цс 13, відповідно до яких суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Положеннями статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Тобто для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Дані постанови Верховного Суду України згідно вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими при застосуванні судами норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Із змісту п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 22.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»вбачається, що у разі відсутності згоди одного з подружжя на отримання ним грошової компенсації своєї частки у спільному майні, та неможливості реального розподілу неподільної речі відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно звіту про визначення вартості квартири АДРЕСА_1 ринкова вартість квартири станом на 31.07.2013 р. складає 170514 грн. (а.с.11).

Судом встановлено, що спірна квартира не може бути поділена в натурі, оскільки фактично житлова квартира не має ізольованих часток, допоміжні приміщення (коридор, кухня, ванна, санвузол) знаходяться в загальному користуванні, та не має окремого входу (виходу), що підтверджується висновком щодо технічної неможливості виділу в натурі житлову квартиру в дві окремих від 19.09.2013 року № 56 (а.с.12), і сторони не можуть дійти згоди щодо спільного використання зазначеного рухомого майна.

На час розгляду справи в суді ні позивач, ні відповідач не виявили бажання внести на депозитний рахунок суду вартість 1/2 частки спірного майна, зазначивши про відсутність таких коштів у обох сторін.

Отже, в даному випадку, відсутні усі необхідні підстави для стягнення з відповідача грошової компенсації за належну позивачу частку в спільному майні подружжя.

За таких обставин, на підставі вищевикладених норм закону та правових позицій, суд приходить до висновку про необхідність визнання за кожним із сторін права власності на 1/2 частку спільного майна та залишення спірної квартири у спільній частковій власності сторін.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути 114,70 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 59, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визначити, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_3, як спільній сумісній власності подружжя, складають по ? частині та залишити зазначене майно у їх спільній частковій власності.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ід. № НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ід. № НОМЕР_2 судовий збір в розмірі 114,70 грн.

В решті вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через Компаніївський районний суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня його проголошення або отримання його копії.

Суддя Компаніївського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_5