ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ПОСТАНОВА
Іменем України
02 грудня 2013 р. (17:09) Справа №801/10254/13-а
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Москаленка С.А., суддів Яковлєва С.В., Алексєєвої Т.В., за участю секретаря судового засідання Токарєвої Є.В., за участю представника відповідача - Короткової І.В., довіреність № 2.7-4.4/4.4/1275 від 30.10.2013 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Державної виконавчої служби України
про скасування постанови та зобов'язання до виконання певних дій,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України про скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 16.10.2013 року про відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа та відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документу у адміністративній справі №2а-14591/10/16/0170, та зобов'язання Державну виконавчу службу України прийняти виконавчий лист у адміністративній справі №2а-14591/10/16/0170, відкрити виконавче провадження з примусового виконання та виконати необхідні дії з примусового виконання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення вимог діючого законодавства відмовив у прийнятті до примусового виконання належним чином оформлений виконавчий документ.
Позивач у судове засідання не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні надав заперечення на адміністративний позов, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Оскільки відсутні перешкоди для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу на основі наявних в ній доказів за відсутністю не з'явившегося позивача.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, та яких повинен він дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Ст.19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що позивачем направлено на адресу відповідача виконавчий лист виданий у адміністративній справі №2-14591/10/16/0170 про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 недоплачену суму посадового окладу та щомісячного грошового утримання за період з 01.12.2007р. до 31.10.2010р. у розмірі 201403,80 грн. (без урахування утримання податків та обов'язкових платежів).
Постановою від 16.10.2013 року ВП №40233248 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було відмовлено у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом у адміністративній справі №2-14591/10/16/0170 з підстав, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №45 від 30.01.2013 року виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником якого є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. № 606-XIV(тут і далі в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ст.2 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.
З 01.01.2013 р. набрав чинності Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 № 4901-VI, який відповідно до статті першої встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.
За таких обставин, дія Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" розповсюджується на рішення суду, стягувачем за яким є фізична особа.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною 2 вищевказаної статті встановлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до Державної казначейської служби України у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження" , із заявою про виконання рішення суду.
Окрім того, частиною 2 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України №45 від 30.01.2013 року, яка набрала чинності 06.02.2013 року, внесено зміни до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 року (далі - Порядок №845). Зазначений порядок прийнятий відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" і пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Відповідно до п.2 Порядку № 845 боржниками є визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства; а виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження".
Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів ( п. 3 Порядку № 845).
Пунктом 5 Порядку №845 встановлено, що органи Казначейства: 1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання виконавчого документа суду в повному обсязі такий документ повертається до суду з відміткою про його виконання; 2) вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку; 3) розглядають письмові звернення (вимоги) осіб, які беруть участь у справі, щодо виконання виконавчих документів, а також звернення (вимоги) прокурорів.
Відповідно до п.6 Порядку №845 у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:
заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній;
оригінал виконавчого документа;
судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);
оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).
Виконавчі документи пред'являються до виконання протягом одного року з дня, що настає за днем набрання рішенням про стягнення коштів законної сили, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до п.26 Порядку №845 безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).
Судом встановлено, що у виконавчому листі, виданому Окружним адміністративним судом АРК 01.07.2011 року по адміністративній справі №2а-14591/10/16/017, боржником зазначено Державну судову адміністрацію України.
Відповідно до п. 1. Положення про Державну судову адміністрацію України (ДСА України), затвердженого рішенням Ради суддів України №12 від 22.10.2010р., остання є органом в системі судової влади, діяльність якого підзвітна з'їзду суддів України.
Пунктом 12 вищевказаного Положення встановлено, що ДСА України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державного казначейства України.
Із наведеного слідує, що Державна судова адміністрація України є державним органом.
На підставі викладеного, приймаючи до уваги наведені вище положення Порядку №845, з 06.02.2013 року рішення суду про стягнення коштів з Державної судової адміністрації України здійснюється на підставі виконавчих документів виключно органами Державного казначейства.
Пунктом 4) ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач, відмовивши у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 4) ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку № 845, діяв в порядку та у спосіб, що передбачені Законом.
З огляду на зазначене відсутні підстави для задоволення позову.
Під час судового засідання, яке відбулось 02.12.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 04.12.2013 року.
Керуючись ст.ст.122, 160-163,167 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий суддя Москаленко С.А.
Судді Яковлєв С.В.
Алексєєва Т.В.