ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2476/13-а

25 листопада 2013 року м. Рівне

Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Кравчук Т.О., при секретарі судового засідання Мельничук О.А.,

за участю:

представника позивача - Клочек Г.В.,

представника відповідача - Краська І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод металевих виробів»

до Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів і зборів у Рівненській області

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

в с т а н о в и в:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" з позовом до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

від 06.03.2013 року №0000012340, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 288167,00 грн., з яких: 272542,00 грн. - за основним платежем, 15625,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, що визначено податковим органом на підставі акта перевірки від 19.11.2012 року №555/22/36697006;

від 06.03.2013 року №0000022340, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість по вітчизняних товарах" у сумі 224917,00 грн., з яких: 224914,00 грн. - за основним платежем, 3,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, що визначено податковим органом на підставі акта перевірки від 19.11.2012 року №555/22/36697006.

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, сплачених контрагенту за поставку товарів (кутників рівнополичних, листів, цинку в чушках), а також формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених позивачем контрагенту у складі ціни вказаних товарів, оскільки, на думку посадових осіб податкового органу, ніякі товари контрагентом фактично не поставлялись, позивач не мав мети дійсного придбання товарів, а правочини уклав з метою мінімізації податкових зобов'язань. Тому укладені правочини, на думку податкового органу, є нікчемними і такими, що порушують інтереси держави та суспільства, а формування валових витрат та податкового кредиту здійснено позивачем неправомірно і це призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

В обґрунтування позову позивача вказує на хибність висновків акта перевірки щодо встановлених порушень положень податкового законодавства та зазначає, що реальність здійснення господарських операцій з контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які відповідають нормам чинного законодавства, а згідно з даними офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України Товариство з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в органах державної податкової служби як платник податку на додану вартість. Вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті без належного правового аналізу господарських операцій підприємства, суперечать достовірним даним бухгалтерського обліку, діючому законодавству, прийняті не на основі об'єктивних даних, а на помилкових висновках та припущеннях контролюючого органу.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, пояснив суду, що у ході перевірки Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод металевих виробів» надані всі первинні бухгалтерські документи по господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар», що підтверджують показники, відображені у податковій звітності. Представник позивача зазначив, що наведені у акті перевірки документи, оформлені у відповідності з вимогами законодавства, сумнівів щодо їх достовірності та зауважень з приводу їх змісту чи оформлення у акті перевірки не зазначено. Тому, витрати по взаєморозрахункам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» правомірно включені до складу валових витрат та податкового кредиту позивача, оскільки операції з придбання товарів пов'язані з господарською діяльністю позивача, а факт їх придбання підтверджується належним чином оформленими первинними документами, представленими до перевірки. Як наслідок контролюючим органом безпідставно застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції. З таких підстав просив суд позовні вимоги задовольнити та скасувати оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Відповідач проти позову заперечував, подав письмові заперечення, обґрунтовуючи тим, що в основу висновків податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат та завищення суми податкового кредиту протягом перевіряємого періоду покладені дані про віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість у ціні товару по фіктивним операціям з контрагентом. Такі висновки відповідач побудував на інформації від ДПС у Житомирській області, за якою у провадженні СУ ДПС у Житомирській області знаходиться кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205, частиною статті 212, частиною 5 статті 27 Кримінального кодексу України. При цьому відповідач стверджував, що з метою умисного ухилення від сплати податків, посадові особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргранекспо», яке, в свою чергу, є контрагентом контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кітіллар», вступили в попередню змову щодо мінімізації виниклих зобов'язань за рахунок відображення в податковому та бухгалтерських обліках підприємств фіктивних операцій з підприємствами, які мають ознаки фіктивності. В свою чергу, відповідачем отримано від Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва акт про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Кітіллар». Відтак, відповідач стверджує, що діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» носить фіктивний характер, оскільки будь-яка фінансово-господарська діяльність, спрямована на настання реальних наслідків, отримання результатів (прибутків, доходу) не здійснювалась, встановлено відсутність документального підтвердження обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт або надання послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, економічно діяльності, в тому числі відсутність управлінського, технічного персоналу. Як зазначив представник відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» в подальшому будь-якою фінансово-господарською діяльністю не займалося, за юридичною адресою не перебувало, а відповідні печатка та документи використовувалися для проведення фіктивних безтоварних операцій. В силу чого, представник податкового органу стверджував, що визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток та податку на додану вартість та застосування за порушення податкового законодавства штрафних (фінансових) санкцій є обґрунтованим, а оспорювані податкові повідомлення-рішення правомірними. З таких підстав просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод металевих виробів» є юридичною особою, що зареєстрована 23.10.2009 року Сарненською районною державною адміністрацією Рівненської області, як платник податків взятий на обліку в Сарненській МДПІ з 26.10.2009 року, зареєстроване як платник податку на додану вартість з 10.11.2009 року.

Основним видом діяльності позивача є оброблення металів та нанесення покриття на метали, виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій.

З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2012 року посадовими особами податкового органу була проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з підприємствами: Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар», Товариством з обмеженою відповідальністю «Площа Європи», Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврограндбуд», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Агросвіт 3000», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Тодес» за період з 01.01.2010 року по 30.06.2012 року (акт перевірки 19.11.2012 року №555/22/36697006).

В ході проведеної перевірки відповідачем встановлено ряд порушень податкового законодавства, зокрема:

пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, а саме завищення валових витрат на суму 1124572 грн., в т.ч. за 4 квартал 2010 року в сумі 250002 грн., 1 квартал 2011 року в сумі 444544 грн., 2 квартал 2011 року в сумі 430026 грн. (без врахування ПДВ).

пп. 7.4.1 7.4 ст. 7, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, встановлено завищення (ряд.24 декларації по ПДВ) за березень 2012 року в сумі 18341 грн., та донараховано ПДВ на загальну суму 224914 грн., в тому числі в травні 2011 року в сумі 195546 грн., лютому 2011 року в сумі 10937 грн., квітні 2011 року в сумі 18431 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в цій частині базуються на припущенні, що правочини укладені, між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар», є нікчемними і такими, що суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, що призвело до втрат доходної частини державного бюджету.

На вказаний акт перевірки позивачем було подано заперечення до Сарненської МДПІ. Відповідачем заперечення були розглянуті та встановлені аналогічні порушення.

За результатами перевірки позивача податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 06.03.2013 року №0000012340, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «Податок на прибуток приватних підприємств» у сумі 288167 грн., з яких: 272542 грн. - за основним платежем; 15625 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 06.03.2013 року №0000022340, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» у сумі 224917 грн., з яких: 224914 грн. - за основним платежем; 3 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» було укладено такі договори: №01-12/мп від 01.12.2010 року та №01-11/ц від 26.01.2011 року.

Предметом договору поставки №01-12/мп від 01.12.2010 року була поставка покупцю (позивач) металопродукції в асортименті (за найменуванням), кількості та за ціною згідно специфікацій, що є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язувався прийняти і сплатити за неї грошову суму відповідно до умов, визначених у даному договорі і специфікаціях.

По господарській операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» позивач придбав матеріали - кутник рівнополичковий 50х50х4 Ст3сп2, кутник рівнополичковий 63х63х5 Ст3сп5, кутник рівнополичковий 125х125х8 Ст3сп5, лист г/к 4х1500х6000 Ст3сп5, лист г/к 3з1500з6000 Ст3сп5, що підтверджується специфікацією №1 від 01.12.2010 року до договору, видатковою накладною №171201 від 17.12.2010 року, податковою накладною №161201 від 16.12.2010 року на суму 300001,92 грн. в т.ч. ПДВ 50000,32 грн., платіжним дорученням від 16.12.2010 року на суму 300001,92 грн. в т.ч. ПДВ 50000,32 грн.; кутник рівнополичковий 90х90х6 Ст3сп5, кутник рівнополичковий 70х70х5 Ст3сп5, кутник рівнополичковий 80х80х6 Ст3сп5, лист г/к 4х1500х6000 Ст3сп5, що підтверджується специфікацією №2 від 18.01.2011 року до договору, видатковою накладною №180111 від 18.01.2011 року на суму 200003,05 грн в т.ч. ПДВ 33333,84 грн, податковою накладною №180111 від 18.01.2011 року на суму 200003,02 грн. в т.ч. ПДВ 33333,84 грн., платіжним дорученням від 18.01.2011 року на суму 200000,00 грн. в т.ч. ПДВ 33333,33грн.; кутник рівнополичковий 50х50х4 Ст3сп5, кутник рівнополичковий 63х63х5 Ст3сп5, кутник рівнополичковий 75х75х8 Ст3сп5, швелер 12 Ст3сп5, лист г/к 4х1500х6000 Ст3сп5, лист г/к 20х1500х6000 Ст3сп5 , що підтверджується специфікацією №3 від 07.04.2011 року до договору, видатковою накладною №070411 від 07.04.2011 року на суму 516031,50 грн. в т.ч. ПДВ 86005,25 грн., податковою накладною №10 від 07.04.2011 року на суму 516031,50 грн. в т.ч. ПДВ 86005,25 грн., платіжними дорученнями від 07.04.2011 року на суму 100000,00 грн. в т.ч. ПДВ 16666,67 грн., від 08.04.2011 року на суму 200000,00 грн. в т.ч. ПДВ 333333,33 грн., від 18.04.2011 року на суму 216034,55 грн. в т.ч. ПДВ 36005,76 грн.

Вказаним поставкам матеріалів відповідають товарно-транспортні накладні відповідно 17.12.2010 року, 18.01.2011 року та 06.04.2011 року.

Предметом договору поставки №01-11/ц від 26.01.2011 року була поставка покупцю (позивач) металопродукції в асортименті (за найменуванням), кількості та за ціною згідно специфікацій, що є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язувався прийняти і сплатити за неї грошову суму відповідно до умов, визначених у даному договорі і специфікаціях.

По зазначеній господарській операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» позивач придбав матеріали - цинк (ЦО-ЦВ) чушка, що підтверджується специфікацією №1 від 26.01.2011 року до договору, видатковою накладною №260111 від 26.01.2011 року на суму 333450,00 грн. в т.ч. ПДВ 55575,00 грн., податковою накладною №260111 від 26.01.2011 року на суму 333450,00 грн. в т.ч. ПДВ 55575,00 грн., платіжним дорученням від 26.01.2011 року на суму 333450,00 грн. в т.ч. ПДВ 55575,00 грн.

Вказаній поставці матеріалів відповідає товарно-транспортна накладна від 26.01.2011 року.

Використання у власній господарській діяльності (оприбуткування та відображення на складі по рахунку 201) придбаних позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» товарів, підтверджується наданими позивачем актами завантаження цинку, калькуляціями, видатковими накладними, валютно-митними деклараціями, картками руху матеріалів зі складу в цех, обліковими картками, наказами про прийняття на посади начальника відділу логістики, начальника цеху штамповки, начальника цеху виробництва металевих конструкцій, стропальника, договором суборенди, картками по рахунку основні засоби, паспортами на наявне обладнання.

За вказаними операціями позивач сформував витрати на загальну суму 1124572 грн., та податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 243255 грн.

Як встановлено судом, єдиною підставою для тверджень податкового органу про безтоварність операцій позивача з вказаним контрагентом стала інформація з акту документальної перевірки з ДПІ у Солом'янському районі м. Києва.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами в частині господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар», суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Податковим кодексом України та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість визначено позивачу у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат коштів, сплачених контрагенту в оплату за придбані товари, а також формуванням за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених контрагенту позивача у складі ціни придбаних товарів, податкового кредиту з податку на додану вартість. Оскільки, на думку податкового органу, ніякі товари фактично не постачались, угоди з їх придбання є нікчемними, тому формування валових витрат і податкового кредиту вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятих податкових повідомлень-рішень, які оспорюються в даній справі.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом, факти постачання позивачу товарів, виконання робіт та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Надані суду в оригіналі для порівняння та наявні в матеріалах справи завірені позивачем копії документів, оформлені у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Припущення про відсутність у контрагента позивача штатного персоналу для виконання робіт, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів щодо поставлених товарів, але не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності ніякі товари Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» не постачались. Як і не може братись до уваги інформація, отримана відповідно до протоколів допиту свідків від СУ ДПС у Житомирській області, висновки почеркознавчого дослідження, оскільки зазначені докази не несуть у собі інформацію стосовно предмета доказування по даній справі - обставин реальності або ж фіктивності господарських операцій позивача з його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар», тому дані докази є недопустимими.

Це також означає, що висновок податкового органу про нікчемність договорів по операціях позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» є бездоказовим, а тому безпідставним.

Суд також зазначає, що прийняття податкових повідомлень-рішень, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання, не може ґрунтуватись на припущеннях, а повинно доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин та підлягає до застосування) об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону від 28.12.1994 №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону від 28.12.1994 №334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону від 28.12.1994 №334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону від 28.12.1994 №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Зазначені норми кореспондують з положеннями Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, згідно з пунктом 138.2 статті 138 витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» в оплату за надані товари, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Фактів порушення позивачем обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", податковим органом суду не наведено і не доведено.

За недоведеності відповідачем того факту, що товари контрагентом не постачалися, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат та заниження податку на прибуток підприємств є безпідставними.

Враховуючи викладене суд зазначає, оскільки відповідач не довів суду неправомірність формування валових витрат, податкове повідомлення-рішення від від 06.03.2013 року №0000012340, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «Податок на прибуток приватних підприємств» у сумі 288167,00 грн., з яких: 272542,00 грн. - за основним платежем, 15625,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями є протиправним і підлягає скасуванню.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на момент виникнення спірних правовідносин визначались Законом України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону від 03.04.1997 №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону від 03.04.1997 №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону від 03.04.1997 №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість є факт придбання товарів із метою їх використання в господарській діяльності.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів, підтверджені податковими накладними.

Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів (безтоварність господарської операції) у судовому засіданні були спростовані.

Так, у ході судового розгляду позивач належним чином обґрунтував перед судом, що висновок податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту є безпідставним, оскільки відсутні докази проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій з вищевказаним контрагентом та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з ним.

Лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.

При цьому суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування податкового кредиту платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Вищеописані документи позивача по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кітіллар» відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», розкривають зміст господарських операцій, підтверджують реальність руху активів позивача. Таким чином, вказані документи є первинними документами в розумінні закону, які належить складати для даного виду господарських операцій, а відтак є належними та допустимими доказами відповідно до приписів статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а придбання товарно-матеріальних цінностей відповідає основному виду господарської діяльності позивача та спрямоване на отримання прибутку.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, що призвели до донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 224914,00 грн. та 3,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправними, а податкове повідомлення рішення від 06.03.2013 року №0000022340 підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 2294,00 грн. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору у сумі 2294,00 грн. підлягають присудженню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби:

від 06.03.2013 року №0000012340, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 288167,00 грн., з яких: 272542,00 грн. - за основним платежем, 15625,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 06.03.2013 року №0000022340, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість по вітчизняних товарах" у сумі 224917,00 грн., з яких: 224914,00 грн. - за основним платежем, 3,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих виробів" сплачений судовий збір у сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кравчук Т.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 02 грудня 2013 року.