УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №295/7003/13-ц Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д.М.
Категорія 27 Доповідач Якухно О. М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Якухно О.М.,
суддів: Жигановської О.С.,
Косигіної Л.М.,
при секретарі судового
засідання Крижанівській М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3
на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 6 вересня 2013 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, упущеної вигоди, притягнення до адміністративної відповідальності, -
в с т а н о в и л а :
У травні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з названим позовом. Просив (з урахуванням уточнення) стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 581,88 грн., моральну шкоду в сумі 361878,87 грн., упущену вигоду в сумі 4957,24 грн., притягнути відповідача до адміністративної відповідальності за ст.164-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На обгрунтування позову зазначав, що за умовами додаткової угоди від 25.12.2008 року було змінено дату вимоги вкладником своїх коштів до 25.03.2009 року. Звернувшись до Банку у вказаний день він отримав відмову в поверненні коштів вкладу. У послідуючому, рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11.11.2010 року на його користь з Банку були стягнуті кошти в сумі 29037 грн. 63 коп., які не виплачені йому і які він мав намір розмістити на депозитному вкладі в іншому банку під 25% річних (згідно розрахунку упущеної вигоди). Вважає, що Банк, користуючись його коштами, має відшкодувати йому матеріальну шкоду, яка полягає у витратах пов'язаних із захистом своїх прав, а саме : 500 грн. на виготовлення позовної заяви та 81,88 грн. поштових витрат, моральну шкоду із розрахунку 5% за кожен день прострочення виплати вкладу. За невиконання рішення судів відповідач підлягає адміністративній відповідальності.
В подальшому доповнив свої вимоги і просив притягнути до адміністративної відповідальності керівника Житомирської філії Банку за ст.185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення за ненадання інформації про виконання рішень судів.
Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 6.09.2013 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалення нове - про задоволення його позовних вимог.
В судовому засіданні апелянт підтримав апеляційну скаргу.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що між сторонами 23.06.2006 року було укладено договір банківського вкладу, термін дії якого було продовжено до 25.03.2009 року. Заява ОСОБА_3 до Банку про повернення коштів від 25.03.2009 року (а.с. 6) залишена без задоволення. Рішенням Богунського райсуду м. Житомира від 11.11.2010 року стягнуто з Банку на користь апелянта 25000 грн. Банківського вкладу, 3917 грн. упущеної вигоди та 120 грн. витрат на ІТЗ. Рішення суду на даний час не виконано.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до положень ст. 1058 ЦК України за договором банківського, вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 29.05.2013 року по справі № 6-39цс13, звернення до банку із заявою про повернення банківського вкладу в день закінчення строку дії договору свідчить про намір вкладника припинити дію такого договору та зумовлює обов'язок банку повернути депозитні кошти з процентами.
Отже, з банку (боржника) на користь вкладників (кредиторів) підлягають стягненню проценти з банківськими вкладами за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів, а також три проценти річних та сума боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.
Суд першої інстанції, з урахуванням положень ст.ст. 22, 23, 611 ЦК України, дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог.
Позивач не заявляв вимогу про стягнення процентів за банківськими вкладами за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів, а також трьох процентів річних та установленого індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом ст.625 ЦК України при вирішенні питання про стягнення матеріальної шкоди не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки позивач лише зазначив у своєму позові дану норму (а.с.2), але вимоги про стягнення такої шкоди у вигляді встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не заявив (а.с.3, 27-28).
При обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення реальності тих доходів, які особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок щодо доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на позивача.
Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.
Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу заподіяні такі збитки і що позивач мав намір зробити вклад саме цих коштів у інший банк та на умовах, визначених у квитанції Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", "UniCredit Bank" під 25 % річних на депозиті „Чемпіон" (а.с.32), і що неповернення відповідачем суми вкладу позбавило позивача скористатися своїм правом та розмістити їх в іншому Банку і отримати реальну можливість одержати доходи за рахунок цих коштів.
Зазначені обставини є лише припущенням, що позивач міг вкласти належні йому кошти, які не були вчасно повернуті відповідачем, на депозитний рахунок у іншій банківській установі з можливістю отримати відсотки за вкладом у розмірі 25% річних.
Покладення на відповідача відповідальності у формі відшкодування збитків за нездійснення свого права суперечить в цілому принципам юридичної відповідальності, що настає за порушення саме зобов'язань.
Тому підстави для стягнення на користь позивача упущеної вигоди відсутні.
В матеріалах справи маються квитанції про поштові витрати на листування з Європейським судом з прав людини, прокуратурою, Державною виконавчою службою України та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (а.с.33-34), однак останні не містять даних про зміст листування та їх мету, а тому не можуть бути доказом понесених матеріальних витрат саме за вказаним спором. Відсутні докази і щодо витрат на виготовлення позовної заяви в сумі 500 грн., які не можуть вважатися шкодою за спірними правовідносинами.
Посилання апелянта на положення ст. 611 ЦК України не є підставою для задоволення позову про стягнення моральної шкоди тому, що вказана норма закону лише вказує на правові наслідки порушення зобов'язання, проте кредитним договором відшкодування моральної шкоди Банком не передбачена. З умовами договору погодився і ОСОБА_3.
Безпідставним є і посилання позивача на положення ч.3 ст.61 ЦПК України щодо неврахування судом попередніх рішень судів, якими стягнуто збитки у вигляді упущеної вимоги.
Так, за ч.3 ст.61 ЦПК України не доказуються обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.
Під обставинами розуміються фактичні обставини, які виникли між сторонами під час спірних правовідносин та встановлені судом, а висновки суду та застосовані ним норми права під час вирішення спору за інший період, який не був предметом розгляду в попередніх судових засіданнях, не можуть вважатися такими обставинами. Рішення суду про відмову у задоволенні позову про стягнення упущеної вигоди, матеріальної та моральної шкоди ухвалене з урахуванням вищевказних обставин.
За таких обставин суд повно, всебічно з'ясував обставини, що мають значення для справи, правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та зібраним у справі доказам дав належну оцінку. Будь-яких процесуальних порушень чи порушень норм матеріального права, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційний суд не вбачає.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Оскаржуване рішення в цій частині вимог ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.
Однак при цьому, судом при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову про притягнення відповідача та його посадових осіб до адміністративної відповідальності не враховано вимоги ст.ст.1, 15 ЦПК України, норми яких не відносять до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ розгляд даного спору.
В цій частині рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 6 вересня 2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про притягнення до адміністративної відповідальності Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» в особі Житомирської філії Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» та керівника Житомирської філії Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк», провадження в цій частині закрити.
У решті рішення залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: