УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №279/4286/13-ц Головуючий у 1-й інст. Загуменнова Н.М.
Категорія 37 Доповідач Якухно О. М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Якухно О.М.
суддів Жигановської О.С.
Косигіної Л.М.
при секретарі Крижанівській М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_2 до територіальної громади в особі виконкому Коростенської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 вересня 2013 року, -
встановила:
В липні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом. Просила встановити факт прийняття спадщини за законом, яка складається з житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на дане майно. Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3. Після його смерті відкрилася спадщина за законом, яка складалася з житлового будинку АДРЕСА_1 Інших спадкоємців за законом та заповітом немає. Даний будинок належав спадкодавцю та побудований на земельній ділянці, яка видана йому для будівництва, але за життя він не зареєстрував своє право власності на даний будинок в БТІ та не отримав свідоцтва на право власності на нього. При зверненні позивачки до нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва на спадщину на вказані земельні ділянки їй було відмовлено, так як відсутні документи, що посвідчують право власності на дане спадкове майно.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, не взято до уваги ту обставину, що нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, а реєстратор не може провести реєстрацію майна на підставі довідки відповідного органу місцевого самоврядування, тому вважає, що оскаржувати дії нотаріуса не потрібно, так-як нотаріус письмово і обґрунтовано відмовив їй у видачі свідоцтва на спадщину. Захистити своє право вона може лише в судовому порядку.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 256 ЦПК України суд встановлює факти, що мають юридичне значення і від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Судом встановлено, що позивач являється спадкоємцем майна ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та відноситься до 1-ї черги спадкоємців (а.с.3-4).
Рішенням Коростенського міськрайонного суду від 12.12.2012 року, яке набрало законної сили, встановлено факт належності житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 (а.с.13).
Судом витребувано та оглянуто матеріали інвентарної справи № 6546 згідно якої, спірний житловий будинок був облікований в бюро технічної інвентаризації з 06.04.1973 року за ОСОБА_3.
Факт належності будинку спадкодавцю сторонами не оспорюється і підтверджується іншими дослідженими судом доказами : рішенням виконкому Коростенської міської Ради депутатів трудящих № 141 від 28.03.1969 року про виділення земельної ділянки під забудову та договором про безстрокове користування від 15.04.1969 року та актом відведення земельної ділянки(а.с. 5-6, 9), копією технічного паспорту на будинок та довідкою Коростенського міжміського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2012 року (а.с. 7-8,11).
Порядок прийняття спадщини регулюється ст.1268 ЦК України, яка передбачає, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого строку не заявив про відмову від неї.
За змістом ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Оскільки чинним Цивільним кодексом України не передбачено можливість встановлення факту прийняття спадщини на підтвердження її прийняття, тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позову про встановлення факту прийняття спадщини.
В той же час суд не врахував наступне.
Згідно копії паспорта серії НОМЕР_1 та довідки від 23.10.2013 року ОСОБА_2 постійно зареєстрована і проживала на день смерті спадкодавця у спадковому будинку разом із останнім, тобто є такою, що прийняла спадщину.
За роз'ясненнями, викладеними у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Суд також враховує і роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладених у інформаційному листі від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».
Так, державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.
У разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.
Позивачем надано суду копію листа Коростенської державної нотаріальної контори від 27.05.2013 року, яким відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину і надано роз'яснення щодо підстав відмови, а саме відсутності правовстановлюючих документів.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив з того, що вищевказана відмова нотаріуса не відповідає вимогам п.3 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року (далі - Порядок), а тому є неналежним доказом на підтвердження факту неможливості оформлення спадщини в нотаріальному порядку.
З таким висновком суду неможливо погодитися, виходячи з наступного.
За змістом ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Статтею 57 ЦПК України до доказів віднесено і письмові докази.
Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
За положеннями п.3 глави 13 Порядку постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії видається на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.
Аналізуючи зазначені норми, суд приходить до висновку, що повідомлення про відмову у вчиненні нотаріальної дії може бути викладено у вигляді листа, а на вимогу особи - у вигляді постанови, яка може бути оскаржена до суду.
Позивач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що вона не бажає оскаржувати дії нотаріуса, а тому не вимагала відмову у вигляді постанови.
За вказаних обставин, суд вважає, що лист нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину містить всю необхідну інформацію щодо підстав такої відмови і свідчить про втрату позивачем умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину.
На підставі викладеного, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності підлягає скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 вересня 2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності на спадкове майно і ухвалити в цій частині нове - про задоволення позову.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на жилий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
У решті рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді