ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
20.12.06 | Справа № 9/249-05. |
за позовом дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” м. Київ
до відповідача - відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” м. Суми
про стягнення 1 839 765 грн. 24 коп.
по зустрічному позову відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” м. Суми
до відповідача: дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” м. Київ
про спонукання вчинити дії
Суддя Гудим В.Д.
Представники сторін (по первинному позову):
Від позивача – не з’явився
Від відповідача – Шаповал С.В.
За участю секретаря судового засідання Вдовенко Д.В.
Суть спору: Викладена в ухвалах від 24.07.06р., від 21.09.06р. , від 5.10.06р., від 23.10.06 р., від 08.11.06 р., від 13.11.06 р., від 30.11.06 р. та від 11.12.06 р.
Позивач подав позовну заяву про стягнення з відповідача 1 839 765 грн. 24 коп., в тому числі 1 144 241 грн. 76 коп. заборгованості за поставлений природний газ відповідно до договору на постачання природного газу для потреб населення № 06/01-778-00000002 від 28.12.2001р., укладеного між сторонами; 190 895 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, штраф в сумі 80 096 грн. 92 коп., 342 056 грн. 66 коп. інфляційних збитків, та 3% річних в сумі 82 474 грн. 66 коп.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, відповідно до витягу з протоколу № 68 засідання Ради директорів ДК “Газ України” від 10.11.04р. згідно з рішенням правління НАК “Нафтогаз України” від 08.06.2004 року та наказу НАК “Нафтогаз України” № 510 від 22.09.2004 року, між ДК “Газ України” та ВАТ “Сумигаз” укладено угоду про реструктуризацію заборгованості по договору на постачання природного газу ( для бюджетних установ та організацій) від 28.12.2001 року № 06/01 –778 на умовах оплати щомісячними платежами, починаючи з 1.01.2006 року терміном на 10 років, тобто, як зазначає відповідач, строк платежу за цією угодою не настав і позивач не має права вимагати сплати заборгованості і нараховувати штрафні санкції, інфляційні збитки та річні.
Крім того, відповідач подав зустрічну позовну заяву, згідно з якою просить зобов’язати позивача ДК “Газ України” укласти з ВАТ “Сумигаз” додаткову угоду про реструктуризацію заборгованості до договору № 06/01-778 від 28.12.2001 року на постачання природного газу для потреб бюджетних установ та організацій, терміном на 10 років на умовах оплати щомісячними рівномірними платежами, починаючи з 1.01.2006 року згідно із наказом НАК “Нафтогаз України” № 510 від 22.09.2004 року.
Позивач проти зустрічного позову заперечує, посилаючись на те, що зобов’язати його укласти додаткову угоду про реструктуризацію боргу, немає законних підстав.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу від 28.12.2001 року № 06/01-778-00000002, позивач протягом 2002 року поставив відповідачу 27262,382 куб.м. природного газу на загальну суму 4 650 417,13 грн. Пунктом 6.1. зазначеного договору передбачено, що оплата за газ здійснюється Покупцем грошовими коштами шляхом 100% перерахування протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за спожитий природний газ здійснюється до 10 числа місяця наступного за звітним. Покупцем були здійснені проплати на суму 3506175,37 грн., таким чином, сума боргу станом на 10.06.2005 року становила 1 144 241,76 грн. Пунктом 7.2. договору за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань передбачено стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Відповідно до ч. 2 ст. 230 Господарського кодексу України у випадку прострочення грошового зобов’язання понад 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 7% від суми заборгованості.
Матеріалами справи, зокрема копіями актів приймання-передачі природного газу підтверджується факт одержання відповідачем від позивача природного газу в обсязі 27262,382 куб.м.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав належним чином договірних зобов’язань щодо своєчасної і в повному обсязі сплати за одержаний від позивача природний газ і станом на 10.06.2005 р. має заборгованість перед позивачем в сумі 1 144 241,76 грн., що підтверджується розрахунком боргу, в зв’язку з чим за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань відповідно до ст. 231 ГК України та умов укладеного між сторонами договору відповідачеві нарахована пеня, яка згідно з поданим розрахунком складає 190895,00 грн. за період з 08.06.2004 р. по 08.06.2005 р., а також штраф в сумі 80096,92 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Згідно з поданим позивачем розрахунком сума інфляційних збитків складає 342056,66 грн; 3% річних – 82474,66 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про те, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду про стягнення заборгованості за період з січня по травень 2002 року включно . Стосовно стягнення пені, відповідач зазначив, що це суперечить ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Право на пред’явлення вимоги про несвоєчасну оплату виконаного зобов'язання і в тому числі нарахування штрафних санкцій у позивача виникло 11.02.2002 року, оскільки умовами договору передбачена оплата щомісячними платежами до 10 числа наступного за звітним місяця. Строк позовної давності щодо останнього місяця невиконання зобов’язання закінчився 11 липня 2003 року. Відповідач також зазначив про те, що позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення пені лише 10.06.2005 р., тобто позивач пропустив строк позовної давності для нарахування штрафних санкцій.
Позивач подав заперечення на відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у відповідності до п. 11.1. Договору, його дія розповсюджується з 01 січня 2002 року до 31 грудня 2002 року, а в частині розрахунків за газ – до їх повного здійснення, таким чином остаточний розрахунок за спожитий по договору газ мав бути здійснений до 10 січня 2003 року.
Як вбачається з розрахунку наданого позивачем, відповідачем сплачено 3 506 175,37 грн., остання оплата проведена 30.12.2003 року.
Позивач у запереченні на відзив на позовну заяву посилається на те, що в призначенні платежу, в банківських документах вказано, що сплата відбувається на виконання договору № 06/01-778 від 26.12.2001 року, за який конкретно місяць чи період сплачуються кошти, у платіжних дорученнях не вказувалось. Кошти, які надходили від відповідача за договором № 06/01-778 зараховувались не за який-небудь конкретний місяць, а в рахунок погашення загальної заборгованості за договором. Таким чином, з огляду на встановлений порядок розрахунків, заборгованість за договором виникла в січні 2003 року, в зв’язку з чим позивачем проводилось нарахування штрафних санкцій, починаючи з січня 2003 року.
Крім того, у відповідності до п. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку, такою дією є сплата заборгованості відповідачем після закінчення терміну дії договору. Оскільки відповідач, ще протягом року, до 30.12.2003 року проводив оплату заборгованості за договором, позивач вважає, що перебіг строку позовної давності в такому випадку розпочався тільки з 30.12.2003 року.
На підставі вищевикладеного, господарський суд вважає твердження відповідача про пропуск позовної давності позивачем, такими, що не відповідають дійсності, оскільки позивач звернувся з позовом в суд 10 червня 2005р., тобто про стягнення боргу в межах 3-річного строку позовної давності, оскільки при здійсненні оплати відповідачем в банківських документах зазначалось, що сплата відбувається на виконання договору № 06/01-778 від 26.12.2001 року, за який конкретно місяць чи період сплачуються кошти, у платіжних дорученнях зокрема не вказувалось, тому позивач правомірно відносив цю оплату на погашення боргу в загальному обсязі.
Господарський суд не може прийняти до уваги заперечення відповідача щодо стягнення пені в сумі 190895,00 грн. , оскільки стягнення пені передбачено умовами укладеного між сторонами договору, розрахунок зазначеної суми здійснений позивачем за період з 08.06.2004 р. по 08.06.2005 р., тобто в межах строку позовної давності, встановленого ст. 258 Цивільного кодексу України.
ДК «Газ України» було створено на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.1998 р. № 1173, в зв’язку з чим його було включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій де зазначена форма власності - державна, тому відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України в разі, якщо порушено господарське зобов’язання, в якому стороною є суб’єкт господарювання, що належить до державного сектору економіки, штрафні санкції застосовуються за прострочення виконання понад 30 днів додатково у вигляді штрафу у розмірі 7 %, тому позовна вимога щодо стягнення штрафу підлягає задоволенню..
Враховуючи зазначені обставини та приймаючи до уваги, що матеріалами, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем умов укладеного з позивачем договору щодо своєчасної і в повному обсязі сплати за спожитий природний газ, господарський суд вважає вимоги позивача в частині стягнення 144 241, 76 грн. заборгованості за природний газ; 190895,00 грн. пені; 80096,92 грн. штрафу; 342056,66 грн. інфляційних збитків та 82474,66 грн. 3% річних обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно зустрічних позовних вимог, то вони є необґрунтованими, оскільки у суду немає підстав зобов’язувати позивача вносити зміни до умов договору в частині строків оплати шляхом укладення додаткової угоди про реструктуризацію заборгованості. Що стосується посилання відповідача на наказ НАК “Нафтогаз України” № 510 від 22.09.2004 року, то господарський суд не може прийняти його до уваги, тому що цим наказом передбачена можливість укладення додаткових угод на реструктуризацію заборгованості за 1997-2003 роки, але його не можна розглядати як загальнообов’язковий нормативний акт, на підставі якого в примусовому порядку такі додаткові угоди можуть бути укладені.
Згідно п. 3 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов’язковим лише для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язковим для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При цьому, при укладенні господарських договорів, відповідно до п. 4 цієї норми, зміст договору визначається на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Враховуючи зазначені обставини, господарський суд вважає, що зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Господарські витрати відносяться на відповідача по первинному позову.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу
України,
суд вирішив:
1. Первинний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”, м. Суми, вул. Лебединська, 13 (код 03352432) на користь дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ, вул. Шолуденка, 1 (р/р 260083013814 в ГОУ ПІБ України, МФО 300012, код 31301827) заборгованості 1 144 241 грн. 76 коп.; 190895,00 грн. пені; 80096,92 грн. штрафу; 342056,66 грн. інфляційних збитків та 82474,66 грн. 3% річних.; витрат по державному миту 1700 грн. 00 коп.; витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 118 грн. 00 коп., видати наказ.
3. В зустрічному позові відмовити.
Суддя В.Д.Гудим