НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-4128/11

№ 2/183/318/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.11.2013 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Березюк В.В.,

при секретарі Тен І.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи - Миколаївська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, відділ держкомзему у Новомосковському районі про визнання незаконним та скасування Державного акту на право приватної власності на землю та визначення порядку користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3, треті особи - Миколаївська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, відділ держкомзему у Новомосковському районі, яким просила визнати незаконним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_3 на підставі Рішення І сесії ХХІ скликання від 18.01.1994 року Миколаївської сільської ради на земельну ділянку, площею 0,6282 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,25 га, ведення особистого підсобного господарства в межах населених пунктів 0,378 га та визначити порядок користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що 25.08.1962 року вона уклала шлюб з відповідачем, після реєстрації якого вони мешкали за адресою: АДРЕСА_2

Згодом вони купили будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, право власності на який оформили на ім'я свого сина - ОСОБА_5, оскільки на той час було заборонено мати у власності два будинки. Пізніше вони разом з дітьми збудували новий будинок за цією ж адресою. У 2006 році шлюб між нею та ОСОБА_3 було розірвано. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.04.2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2010 року за нею визнано право власності на 1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та право власності на 1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 Рішенням

XIV сесії Миколаївської сільської ради народних депутатів від 18.01.1994 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 отримав Державний акт на право приватної власності на землю, серії ДП НВ 001768, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1768.

З 18.01.1994 року вони спільно з ОСОБА_3 користувались спірною земельною ділянкою.

Вважає, що той факт, що спірна земельна ділянка належить на праві приватної власності лише ОСОБА_3 порушує її права власника ? частини двох будинків, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, а тому вона має право вимагати відновлення становища, яке існувало до моменту отримання ОСОБА_3 Державного акту на право приватної власності на землю.

Вона не надавала згоду на приватизацію її чоловіком земельної ділянки, а тому вважає, що приватизація відбулась незаконно. ОСОБА_3 створює їй перешкоди у користуванні зазначеною земельною ділянкою, а тому вона вимушена звернутись із зазначеним позовом до суду, яким просила визнати незаконним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_3 на підставі Рішення І сесії ХХІ скликання від 18.01.1994 року Миколаївської сільської ради на земельну ділянку, площею 0,6282 га, що розташована на території с.Миколаївка, розташовану на території Миколаївської сільської ради для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,25 га, ведення особистого підсобного господарства в межах населених пунктів 0,378 га та визначити порядок користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, мотивуючи його обставинами, викладеним у позовній заяві, а також обставинами, які стали відомі безпосередньо під час розгляду цивільної справи в суді.

При цьому представник позивача ОСОБА_2 зазначила, що Державний акт просить скасувати, виходячи з наступного. На час прийняття Рішення Миколаївською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області від 18.01.1994 року про передання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, власником домоволодіння, розташованого за зазначеною адресою, був ОСОБА_6, а не ОСОБА_3 Крім того, сесія, номер та скликання якої, зазначені у Державному акті на право приватної власності на землю, відповідного Рішення про виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_3, не приймала. І зокрема, дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_1, яка на той момент також мешкала у домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, не надавала згоди на приватизацію земельної ділянки, яка на той момент знаходилась у спільному користуванні. На підставі вищевикладеного просила суд задовольнити позов у повному обсязі. Також просила поновити строки звернення до суду за захистом свого порушеного права, оскільки, користуючись земельною ділянкою, позивач вважала її спільною сумісною власністю, а тому раніше не знала, що її права щодо спірної земельної ділянки порушені.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, мотивуючи свою позицію тим, що право на безоплатну приватизацію має кожен громадянин України і надання згоди на приватизацію іншого подружжя не передбачено жодним нормативним актом, діючим, як на момент видачі Державного акту на право приватної власності на землю, так і діючим законодавством. Щодо визнання порядку користування, то спірна земельна ділянка є особистою власністю відповідача, а позивач, якщо і має право на частину земельної ділянки, виділеної для обслуговування її частини житлового будинку, то навіть це право вона зможе реалізувати після розподілу домоволодіння в натурі, однак на момент розгляду справи в суді позивачем такі вимоги заявлено не було. Крім того, просили

застосувати строки позовної давності до спірних правовідносин, мотивуючи свою позицію тим, що позивач не заперечувала в судовому засіданні проти того, факту, що про приватизацію земельної ділянки її чоловіком, їй було відомо з моменту отримання останнім державного акту на право власності на землю. З цього моменту пройшло майже 20 років, а тому строки позовної давності сплили. Просили відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представники третіх осіб - Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області та відділу держкомзему у Новомосковському районі в судове засідання не з'явились, надавши заяви про розгляд справи у свою відсутність (а.с.18, 20, 21, 36, 51).

Суд, вислухавши сторони по справі та їх представників, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 25.08.1962 року між сторонами було укладено шлюб, який було розірвано 29.09.2006 року.

Зазначені обставини не заперечувались сторонами та є встановленими судовим рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 14 квітня 2010 року (а.с.11-13), яке набрало чинності 21 вересня 2010 року (а.с.10), а тому згідно зі ст.61 ЦПК України не підлягають доведенню.

Зазначеним Рішенням також встановлено, що 12.02.1994 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 Дана обставина також підтверджується відповідним Договором дарування (а.с.65-68).

Згідно копії Державного акту на право приватної власності на землю, серії ДП НВ 001768, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1768 (а.с.46), Рішенням I сесії ХХІ скликання Миколаївської сільської ради народних депутатів від 18.01.1994 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а саме 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,378 га для ведення особистого підсобного господарства (а.с.9). На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 отримав Державний акт на право приватної власності на землю, серії ДП НВ 001768, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1768.

Однак, згідно архівної довідки, на І сесії ХХІ скликання, яка відбулася 23.03.1990 року, розглядався ряд питань, серед яких питання про виділ ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, не розглядалося (а.с.62).

В той час, як згідно архівної довідки, Рішенням № 23-14, XIV сесії Миколаївської сільської ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 18 січня 1994 року ОСОБА_3 передана у власність земельна ділянка по АДРЕСА_1, загальною площею 0,45 га (для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,25 га та для особистого підсобного господарства - 0,20 га) (а.с.49).

Згідно довідок, виданих виконавчим комітетом Миколаївської сільської ради, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період з січня 1994 року по липень 1995 року не була зареєстрована на території Миколаївської сільської ради. З 28.02.2003 року по даний час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 31.01.1995 року (а.с.64, 80).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.04.2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2010 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та право власності на 1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10, 11-13).

Проаналізувавши докази, надані сторонами, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно частини 1 та 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Представник позивача ОСОБА_2 в судових дебатах у якості підстав для визнання Державного акту не дійсним зазначила, зокрема, той факт, що на час прийняття Рішення Миколаївською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області від 18.01.1994 року про передання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, власником домоволодіння, розташованого за зазначеною адресою, був ОСОБА_6, а не ОСОБА_3 Крім того, сесія, номер та скликання якої, зазначені у Державному акті на право приватної власності на землю, відповідного Рішення про виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_3, не приймала.

Однак, позовна заява, яка не змінювалась, не уточнювалась і не доповнювалась протягом розгляду цивільної справи, не місить посилання на зазначені підстави.

Згідно зі ст.31 ЦПК України, до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Позивач своїм правом на це не скарталась, а тому зазначені обставини не можуть бути прийняті судом у якості підстав для задоволення позову, однак суд вважає за необхідне надати їм оцінку.

Судом приймається до уваги та обставина, що в самому Державному акті на право приватної власності на землю, серії ДП НВ 001768, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1768 (а.с.46), зазначений номер та скликання сесії, на якій, згідно архівної довідки (а.с.62), Рішення про передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки, не приймалося. Однак, згідно архівної довідки (а.с.49) та відповіді Держкомзему у Новомосковському районі (а.с.46) земельна ділянка була виділена ОСОБА_3 Рішенням № 23-14, XIV сесії Миколаївської сільської ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області,та зареєстрована в книзі записів реєстрації державних актів на землю за № 1768 (а.с.46-47). А тому суд приходить до висновку, що в державному акті допущена помилка (описка) щодо номеру та скликання сесії, та розміру земельної ділянки, виділеної для особистого підсобного господарства (а.с.52), однак дані помилки (описки) не можуть бути підставою для визнання Державного акту на право приватної власності недійсним.

Крім того, невідповідності, які маються в Державному акті на право приватної власності на землю, серії ДП НВ 001768 та Рішенні № 23-14, 14 сесії Миколаївської сільської ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області, ніяким чином не порушують права позивача.

Щодо визнання Державного акту на право приватної власності на землю недійсним через те, що подружжям не було надано згоди на приватизацію, то з цих підстав позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Право на безоплатну приватизацію має кожен громадянин України і надання згоди на приватизацію іншого подружжя не передбачено жодним нормативним актом, діючим, як на момент видачі Державного акту на право приватної власності на землю, так і діючим законодавством.

Зокрема, пунктом 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року №2) передбачено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 3К, 377 ЦК.

Таким чином спірні земельні ділянки не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки до особи, яка не має права власності на земельну ділянку у разі поділу житлового будинку переходить право на частину земельної ділянки і це право є похідним від права власності на споруду відповідно до вимог ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

На підставі вищевикладеного, не підлягає задоволенню і позовна вимога щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою, оскільки, як зазначено вище, у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 3К, 377 ЦК.

Зазначених вимог, зокрема, про поділ домоволодіння внатурі, позивачем заявлено не було.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов і в цій частині не підлягає задоволенню.

При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу право звернення до суду з позовом про визнання права власності на частину земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку.

В судовому засіданні була досліджена заява ОСОБА_5 про виділ йому земельної ділянки (а.с.50), однак дана заява не спростовує обставин, встановлених в судовому засіданні.

Також в судовому засіданні у якості свідка було допитано ОСОБА_5, свідчення якого не спростовують обставин, встановлених в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Відповідачем була також подана заява про застосування строків позовної давності, однак, строки позовної давності можуть бути застосовані судом у разі обґрунтованості позовних вимог.

В даному випадку, суд вважає, що підстави для застосування строків позовної давності відсутні, оскільки суд вважає за необхідне відмовити в задоволення позову по суті.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 3, 58, 10, 57, 60, 212, 214, 215 ЦПК України, ст. 120 Земельного кодексу України, ст. ст. 1223, 1225, 1261, 1267 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи - миколаївська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, відділ держкомзему у Новомосковському районі про визнання незаконним та скасування Державного акту на право приватної власності на землю та визначення порядку користування земельною ділянкою - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, що не була присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення.

Суддя В.В.Березюк