У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді: - Ковальчук Н.М.,

суддів - Бондаренко Н.В., Григоренка М.П.,

секретар судового засідання - Шпинта О.М.,

з участю позивача-відповідача - ОСОБА_2,

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

відповідача-позивача - ОСОБА_4.,

представників ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду від 21 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про захист цивільних прав та інтересів судом,

в с т а н о в и л а :

Рішення Рівненського міського суду від 21 жовтня 2013 року частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 12 349 грн, моральну шкоду в сумі 2000 грн. та судові витрати в сумі 979,50 грн. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначає, що суд при постановленні рішення помилково послався на рішенням Рівненського міського суду від 13 жовтня 2008 року і прийшов до невірного висновку, що підставою для задоволення позову ОСОБА_2 є те, що він отримав за рішенням суду від ОСОБА_2 58 925 грн на ремонт квартири і ремонту не провів. Даний факт не має ніякого відношення до предмету спору, по якому ухвалено оскаржуване рішення. Суд не дав належної оцінки тому факту, що він неодноразово звертався у всі архітектурно-будівельні організації для отримання дозволу на проведення ремонтних робіт будинку, однак, дозвіл не отримав із-за відсутності письмової згоди ОСОБА_2, як співвласника будинку. ОСОБА_2 категорично відмовляється надавати такий дозвіл. Факту прориву води у підвал своєї квартири апелянт не заперечує. Однак, зазначає, що суд без будь-яких належних та допустимих доказів зробив висновок про те, що в результаті прориву води в підвал ОСОБА_4 завдана шкода для будинку ОСОБА_2 Відсутні такі висновки у будівельно-технічній експертизі. Судом доведено, що після прориву води він прийняв всі необхідні міри по ліквідації аварії. До висновку про те, що між затопленням підвалу і тріщинами в будинку ОСОБА_2 є причинний зв"язок суд прийшов тільки на підставі показань свідків. Суд в порушення вимог ст.61 ЦПК України не врахував, що рішенням суду від 21 травня 2008 року доведений факт, що причиною руйнування будинку ОСОБА_2 є проведення будівельних робіт у його половині будинку. Відмовляючи в задоволенні зустрічного

___________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 2-4661/11 Головуючий у 1 інстанції - Харечко С.П.

Провадження № 22-ц 787/2191/2013 Доповідач - Ковальчук Н.М.

позову, суд в своєму рішенні не обґрунтував висновок про відмову, не дав оцінки доказам, долучених до справи. Покликаючись на неповне з'ясування фактичних обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову та задовольнити його зустрічний позов.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що в результаті неналежного утримання ОСОБА_4 системи водопостачання у частині будинку, яка йому належить, сталося затоплення підвалу всього будинку і це потягло до утворення тріщин на частині будинку, належній ОСОБА_2

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Судом першої інстанції встановлено: житловий будинок АДРЕСА_1 належить сторонами на праві приватної власності - ОСОБА_2 належить 41/100 частина будинку(кв.№2),ОСОБА_4 належить 59/100 частини будинку(кв. № 1).

В квартирі № 2 проживає ОСОБА_2 з сім"єю, в його частині будинку проведена реконструкція.

В частині будинку, що належить ОСОБА_4, ніхто не проживає.

17 лютого 2011 року в системі водопостачання квартири № 1 через перепад температури розірвався корінний вентель, що привело до затоплення підвалу в усьому будинку на рівні 2-х метрів.

Факт попадання води у підвал ОСОБА_2 підтверджено наявними в матеріалах справи доказами: договорами та актами про відкачування води з підвалу, показаннями свідків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення майнової та моральної шкоди на підставі ст. ст. 22, 23, 1166, 1167 ЦК України внаслідок винних дій ОСОБА_4 ОСОБА_2 в своїй заяві вказував, що тріщини в несучих стінах будинку сталися після затоплення підвалу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільно-правова відповідальність настає при існуванні складу правопорушення, що включає такі елементи, як: протиправність поведінки, шкоду, причинний зв'язок між ними, вину заподіювача шкоди.

Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Факт розмерзання системи водопостачання у квартирі № 1 і потрапляння води у підвал ОСОБА_7 не заперечує.

В акті огляду квартири АДРЕСА_1 від 14 квітня 2011 року, складеного головним спеціалістом управління містобудування та архітектури та начальником проектного відділу КП „Графос" зафіксовані тріщини на зовнішній і внутрішній стінах частини будинку, що належить ОСОБА_2(а.с.60 т.1).

За висновками комісійної судової будівельно-технічної експертизи вартість відновлювального ремонту для усунення виявлених при проведенні огляду пошкоджень і приведення квартири № 2 в належний стан становить 12 349 грн.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що саме винними діями ОСОБА_4, які виразились у неналежному утриманні мережі водопостачання у належній йому частині будинку, завдана шкода ОСОБА_2

Посилання апеляційної скарги на те, що не доведений причинний зв"язок між затопленням підвалу і завданням шкоди ОСОБА_2 на увагу не заслуговують.

Виходячи із визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності протиправності його поведінки, завданої шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, а також його вини у завданні шкоди позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз'яснено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував зазначені вимоги закону та обставини справи і прийшов до правильного висновку про відшкодування на користь ОСОБА_2 завданої йому моральної шкоди в розмірі 2000 грн.

Не заслуговують на увагу вимоги апеляційної скарги про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову.

Колегія суддів погоджується з рішення суду першої інстанції в цій частині.

Норми процесуального права передбачають, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, будь-яких доказів, які б обґрунтовували позовні вимоги ОСОБА_4 судом не добуто і позивач до суду їх не подав.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 21 жовтня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н.М.

Судді: підпис Бондаренко Н.В.

підпис Григоренко М.П.

Згідно:суддя-доповідач Ковальчук Н.М.