ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2013 року Справа № 166395/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Запотічного І.І.,

суддів - Довгої О.І., Ліщинського А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Теребовлянському районі Тернопільської області на постанову Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Теребовлянському районі Тернопільської області про зобов'язання нарахувати та виплатити державну і додаткову пенсії особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, -

ВСТАНОВИВ:

26.01.2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Теребовлянському районі Тернопільської області здійснити нарахування та виплату на його користь державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсії за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. ст.54, 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щомісячно, по мірі зростання мінімальної пенсії за віком, починаючи з 22.07.2011 року по 01.01.2012 року.

Постановою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2012 року позов задоволено частково: визнано неправомірними дії відповідача та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Теребовлянському районі Тернопільської області провести перерахунок та виплату позивачу державної пенсії в розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 26.07.2011 року по 01.01.2012 року відповідно до положень ст. 54, ст.50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з врахуванням виплачених сум.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає її такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що при розрахунку пенсії позивача не враховано положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки мінімальний розмір пенсії за віком, визначений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених згідно з цим законом, а пенсія позивачу призначена згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Обчислення розміру пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, регулюється постановами Кабінету Міністрів України, в яких відсутнє посилання на визначення мінімального розміру пенсії відповідно до законів про державний бюджет України.

Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 1832 КАС України, суд відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач є особою яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 26.06.1998 року та визнана інвалідом ІІІ групи.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ст. ст. 54, 50 Закону № 796-ХІІ розмір державної пенсії для позивача не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком, а розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, 50% мінімальної пенсії за віком.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року у справі №1-28/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема, було внесено зміни до окремих положень Закону № 796-ХІІ.

Частиною 2 ст. 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що після прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення, не прийнято нормативно-правового акта про відновлення дії, зокрема, ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, яка діяла до внесення змін до даних норм, а тому порядок обчислення розмірів пенсій особам, на яких поширюється дія цього Закону, є неврегульованим.

Оскільки Конституційний Суд України рішенням від 22.05.2008 року визнав неконституційними положення п. 28 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було змінено редакції ст. ст. 50, 54 вказаного Закону, з дня прийняття даного рішення діє його попередня редакція.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Згідно з положенням ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З врахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем неправомірно та всупереч вимогам законодавства здійснено розрахунок пенсії позивача відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та від 16.07.2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян, оскільки з врахуванням загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при розрахунку державної та додаткової пенсії позивача підлягає застосуванню розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений законом про Державний бюджет України на відповідний рік, на підставі якого і має визначатися мінімальний розмір пенсії за віком.

Крім того, з ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. ст. 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ч. 3 ст. 67 зазначеного Закону у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання колегії суддів свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачу слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивача повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправною.

Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Суд першої інстанції безпідставно задоволив позовні вимоги позивача за період з 26.07.2011 року, оскільки Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року N 3491-VI, Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» норми і положення статтей 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

З аналізу наведеної норми випливає, що визначення порядку та розмірів виплат указаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Вирішуючи питання, яка з однопредметних законодавчих норм однакової юридичної сили, що не визнані неконституційними в установленому порядку, підлягає застосуванню для розв'язання даного спору, перевагу суд надає тій із них, що прийнята пізніше. У розглядуваному випадку пізніше прийняті норми Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».

На виконання вимог Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» 06 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

З огляду на викладене статті 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягають до застосування до набрання чинності зазначеною постановою Кабінету Міністрів України, тобто до 23 липня 2011 року.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198. ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Теребовлянському районі Тернопільської області задовольнити.

Постанову Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2012 року у справі № 2а-32/12 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Теребовлянському районі Тернопільської області про зобов'язання нарахувати та виплатити державну і додаткову пенсії особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.І. Запотічний

Судді О.І. Довга

А.М. Ліщинський