ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2013 р. м. Київ К/800/47765/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів Ємельянової В.І., Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року у справі за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 6888,89 грн. та 51,06 грн. пені.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували своє рішення тим, що відповідачем повністю виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

У поданій касаційній скарзі позивач заявив вимоги про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

У доводах касаційної скарги, скаржник зазначає, що відповідачем подано звіти за формою 3-ПН лише за сім місяців 2012 року. Крім того, до відповідача направлялось сім інвалідів для працевлаштування, однак їм було відмолено.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони ухваленні з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до пункту першого частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Відповідно до звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становить 9 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників становить 124000 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 13777 грн. (а.с.4).

Оскільки підприємством не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи, позивачем застосовано адміністративно - господарську санкцію у розмірі 6888,89 грн. - середньомісячної заробітної плати штатного працівника на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом та нараховано пеню 51,06 грн..

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

У відповідності до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 15 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою КМ України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31 січня 2007 року № 70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідачем щомісячно подавались позивачу звіти за формою 3-ПН.

Проте, судами попередніх інстанцій не встановлено ні факту подання відповідачем звітів за формою 3-ПН щодо наявності вакансій для працевлаштування інвалідів, ні факту виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у квітні, серпні, жовтні-грудні 2012 року.

Крім того, суди попередніх інстанцій не досліджували обставини та не мотивували своїх рішень з приводу доводів позивача про те, що відповідачем протиправно відмовлено 7 інвалідам у працевлаштуванні.

Відповідно до вимог ч.ч. 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року в справі № 802/2431/13-а - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Головуючий І.Я. Олендер

Судді В.І. Ємельянова

Ю.Й. Рецебуринський