Справа № 2 -  355/08

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

                 03 червня  2008 року Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого-судді: Зарічної Л.А.,

                                                     при секретарі  Голушко Н.А.,

                                                     за участю адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Прилуках цивільну справу  за позовом  ОСОБА_1  до ОСОБА_2   про поділ  майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

            31 липня1982 року  був укладений шлюб  між позивачем та ОСОБА_2,  який 24 січня 2007 року  було розірвано рішенням Прилуцького міськрайонного суду  і 19 січня 2008 року  отримано свідоцтво про  розірвання шлюбу у відділі РАЦС.

Посилаючись на ті обставини, що  під час спільного життя ними було придбану значну кількість майна, яке  після розлучення залишилося у користуванні відповідачки, позивач звернувся до суду із позовом про поділ даного майна, а саме  магазину промислових товарів «Скриня», торгівельного відсіку на Центральному ринку в м.Прилуки, автомобіля Фольксваген ЛТ-28.

В судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги та пояснив, що оскільки дане майно було придбано у період шлюбу за спільні кошти подружжя, вважає, що має законне право на половину даного майна.  Оскільки автомобіль  Фольксваген на даний час проданий відповідач-кою - просив стягнути на його користь половину вартості  даного авто,  а торговий відсік та магазин поділити пополам, а також стягнути на його користь понесені витрати по справі.

Відповідачка  у судовому засіданні не визнала позовних вимог та пояснила, що  шлюбні відносини між нею та позивачем були припинені задовго до  винесення відповідного рішення про розірвання шлюбу, а тому приймаючи таке рішення вони вирішили  у добровільному порядку поділити майно, яке було придбано ними  у шлюбі та яке було записано як на позивача, так і на відповідачку.   Підтвердженням цьому вказує  оформлення договорів дарування частини цього майна   та укладення  відповідних доручень на розпорядження цим майном одне одному, а тому вважає, що вимоги позивача не підлягають до задоволення.

 Вислухавши  пояснення сторін, свідків, дослідивши  інші докази по справі суд приходить до наступного висновку:

 Стаття 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та  чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного  заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

 Сімейний кодекс України також передбачає способи та порядок  поділу майна , яким визначено як за домовленістю сторін, так і в судовому порядку.

Як було встановлено в судовому засіданні  сторони перебували у зареєстрованому шлюбі із 31 липня 1982 року, що підтверджується відповідною копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с.6).  Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу ( а.с.7), 19 січня 2008 року  відділом РАЦС  внесено  відповідний запис за №14 до книги реєстрації розірвань шлюбів, на підставі рішення Прилуцького міськрайонного суду від 24 січня 2007 року.

 Згідно інформаційної довідки Прилуцького МБТІ ( а.с. 9-10) вбачається, що  ОСОБА_2  відповідно до  свідоцтва про право власності від 13.04.2005 року є власником  магазину промислових  товарів за адресою АДРЕСА_3

Згідно договору  дарування  від 06.02.2007 року  ОСОБА_2  передала безоплатно  нежитлове приміщення  магазину  «Галантерея» , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1,  ОСОБА_1, який прийняв у дар дане майно, а ОСОБА_1 у свою чергу подарував  ОСОБА_5  належну йому  ј частину  квартири, що знаходиться  у АДРЕСА_1.

 Як вказали у судовому засіданні сторони ,  за час шлюбу ними також було придбано і інше майно, в тому числі 2 автомобілі  Фольксваген, квартира, торговий лоток.

              Сторони в судовому засіданні не заперечували проти, того, що вказане майно дійсно  було придбано у період шлюбу та є спільним майном подружжя , однак позивач не міг пояснити   з яких підстав  здійснював  дарування належної йому частини  квартири та приймав у дар від відповідачки вже після розірвання шлюбу  магазин,  який коштує понад 150 тисяч  гривень, в той час як частина його квартири коштує 1418 гривень. 

  Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що  майно, яке  його батьки придбали у період шлюбу було поділено між ними добровільно.  Батькові, тобто позивачеві ,  залишився автомобіль Фольксваген- пасат та магазин  «Галантерея» по АДРЕСА_1  а матері - відповідачці  магазин «Скриня» по АДРЕСА_3, торговий відсік на Центральному ринку, автомобіль  Фольксваген ЛТ-28  та  1\4 частина  квартири  у АДРЕСА_1. Розподіл даного майна було вирішено шляхом укладання кожним із них договорів дарування належної їм частки на користь  іншого, виходячи із вартості майна, що батьки ділили. Оскільки   магазин «Скриня» перебував у заставі  під кредит  для придбання автомобіля  Фольксваген ЛТ-28,    який виплачувала відповідачка, дане майно було вирішено залишити саме їй.

  Допитана в судовому засіданні  нотаріус ОСОБА_7 пояснила, що дійсно, у грудні 2006 року до неї звернулося подружжя ОСОБА_1  з питання розподілу майна подружжя  в добровільному порядку.  Нею були  дані спочатку  відповідні консультації, а потім проведено  посвідчення  договорів дарування  належного їм майна  одне одному, оскільки саме таким чином подружжя вирішило розділити нерухоме майно, яке було зареєстроване на кожного із сторін, а на автомобіль, який  залишався відповідачці, але був зареєстрований на позивача , ним було видане відповідне доручення на відповідачку на право розпоряджатися даним автомобілем   строком на десять років.

А тому, зважаючи на всі докази, які були досліджені у судовому засіданні, а також відповідно до норм законодавства, які регулюють вказані правовідносини, суд вважає, що  вимоги про розподіл майна між сторонами не підлягає задоволенню, оскільки таке  було розділено у добровільному порядку до розірвання шлюбу  та відразу після реєстрації цього у органах РАЦСу і  підстав для повторного  розподілу чи перерозподілу  не вбачається.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розділ майна подружжя суд також не знаходить підстав для стягнення на його користь понесених витрат по справі.

            На підставі наведеного, керуючись  ст. ст.60-71  СК України , ст.ст. 213-215 ЦПК України,  суд-                                                   

     В И  Р І  Ш И В :

              У позові  ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про поділ майна подружжя  -  відмовити.

 Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання  до Прилуцького міськрайсуду  апеляційної скарги чи заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошеня та подачею самої апеляційної скарги протягом 20 днів з дня подачі заяви до  Апеляційного суду Чернігівської області через Прилуцький міськрайонний суд.

                        Суддя: