СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року Справа № 5002-8/3307-2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Проценко О.І.,

суддів Воронцової Н.В.,

Котлярової О.Л.,

за участю представників сторін:

прокурор, Алісов Олег Володимирович, посвідчення № 005827 від 25.09.12, старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;

представник позивача, не з'явився, Фонд державного майна України;

представник відповідача, не з'явився, виконавчий комітет Ялтинської міської ради;

представник відповідача, не з'явився, приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця";

представник третьої особи, не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Шипшина";

представник третьої особи, Хорошко Наталія Іванівна, довіреність № б/н від 27.02.12, дочірнє підприємство "Санаторій "Україна" приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця";

представник третьої особи, ОСОБА_4, довіреність № 926 від 04.04.12, фізична особа-підприємець ОСОБА_5;

розглянувши апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Санаторій "Україна" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чумаченко С.А.) від 28.09.2011року у справі №5002-8/3307-2011

за позовом заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до виконавчого комітету Ялтинської міської ради,

приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Шипшина",

фізична особа-підприємець ОСОБА_5,

гр-ка ОСОБА_5,

Дочірнє підприємство "Санаторій "Україна" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

про визнання недійсним рішення, визнання права власності та спонукання до повернення майна

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідачів - виконавчого комітету Ялтинської міської ради, закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та пояснень до них, просив суд:

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 382 (19) від 12 жовтня 2001 року, на підставі якого за ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" оформлено право власності на об'єкти нерухомого майна санаторію "Україна".

- визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію "Україна" , а саме: спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9, комунальну їдальню, що розташована за адресою: АДРЕСА_4; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15.

- зобов'язати ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" повернути державі в особі Фонду державного майна України майно, а саме: нерухоме майно санаторію "Україна", а саме: спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9, комунальну їдальню, що розташована за адресою: АДРЕСА_4; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15.

Крім того, прокурором було подано у суді першої інстанції заяву про вжиття заходів про забезпечення позову у вигляді накладення заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження, реєстрації, перереєстрації об'єктів нерухомості, які є предметом спору.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.09.2011 (суддя Чумаченко С.А.) у справі № 5002-8/3307-2011 здійснено заміну відповідача ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

В задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 щодо припинення провадження по справі в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №382 (19) від 12 жовтня 2001 року - відмовлено.

В задоволенні заяви прокурора про вжиття заходів про забезпечення позову у вигляді накладення заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження, реєстрації, перереєстрації об'єктів нерухомості, а саме спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9, комунальну їдальню, що розташована за адресою: АДРЕСА_4; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15 - відмовлено.

Позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 382 (19) від 12 жовтня 2001 року, на підставі якого за ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" оформлено право власності на об'єкти нерухомого майна санаторію "Україна".

Визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію "Україна", а саме: спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15.

Зобов'язано ПАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" повернути державі в особі Фонду державного майна України майно, а саме: спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15.

Стягнуто з виконавчого комітету Ялтинської міської ради до місцевого бюджету м. Сімферополя 42,50 грн. державного мита.

Стягнуто з виконавчого комітету Ялтинської міської ради до місцевого бюджету м. Сімферополя 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто з ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця до місцевого бюджету м. Сімферополя 42,50 грн. державного мита.

Стягнуто з ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця до місцевого бюджету м. Сімферополя 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію "Україна" на медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К та комунальну їдальню, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 - відмовлено.

В задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" повернути державі в особі Фонду державного майна України медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К та комунальну їдальню, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 - відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення, господарський суд посилався на те, що виконавчий комітет Ялтинської міської ради не мав права реєструвати право власності за ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", оскільки за Конституцією колишньої УРСР на той час була єдина соціалістична власність, а тому передача спірного майна Українській республіканській раді профспілок у відання не передбачало нею набуття права власності. Суд дійшов висновку, що санаторно-курортні заклади, які передано у відання профспілкам згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960р., є державною (загальнодержавною) власністю. При цьому суд першої інстанції послався на Постанову Верховної Ради Української PCP "Про захист суверенних прав власності Української PCP" від 29.11.90 № 506 , Указ Президії Верховної Ради України від 30.08.91 №1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Закон України від 10.09.1991р. № 1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", згідно з яким майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни, є державною власністю України. При цьому єдиним органом уповноваженим державою управляти майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України суд вказував на Фонд державного майна України, з огляду на положення статті 1 Тимчасового Положення "Про Фонд державного майна України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992р., Постанову Верховної Ради України від 10.04.1992р. № 2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, якою розташовані на території України", а також Постанови Верховної Ради України № 3943-XII від 04.02.1994р.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України та зобов'язанні ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" повернути державі в особі Фонду державного майна України наступних об'єктів - медичний павільйон (що використовувався під гуртожиток літ К); комунальна їдальня (що розташована за адресою: АДРЕСА_4), суд першої інстанції зазначив, що зазначені об'єкти перебувають у третіх осіб на праві приватної власності, оскільки на день розгляду справи, суду не представлено доказів скасування державної реєстрації права власності третіх осіб в органах бюро технічної інвентаризації, а тому підстав задоволення позову в цій частині не має.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, дочірнє підприємство "Санаторій "Україна" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулося з апеляційною скаргою, з урахуванням уточнення до неї, просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати частково за виключенням пунктів 13, 14 резолютивної частині рішення суду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте судом першої інстанції рішення суперечить нормам процесуального та матеріального права.

Зокрема, заявник апеляційної скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції, щодо «відсутності у постанові РМ УРСР №606 від 23.04.1960р. прямої вказівки про передачу майна у власність, однозначно вказують на відсутність наміру власника - УРСР в особі уповноваженого органу - Ради міністрів УРСР відчужувати санаторії, будинки відпочинку та пансіонати і передавати їх у власність Українській республіканській Раді профспілок» не відповідають фактичним обставинам справи та діючому законодавству, оскільки частина 2 Постанови Ради Української РСР № 606 від 23.04.1960 року «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» (далі - Постанова № 606) передбачено передачу у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків ^починку та інших підприємств і організацій здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками за станом на 1 січня 1960 року.

В зв'язку з чим, останній робить висновок, що постановою Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р., передбачалося під фразою «передача у відання» саме передача цього майна у власність.

Також, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення заявник апеляційної скарги посилається на помилковість висновків господарського суду першої інстанції, з огляду на те, що відповідно до статті 10 Закону СРСР "Про власність СРСР" власність громадських, у тому числі профспілкових організацій, відносились до колективної власності, а стаття 20 Закону України "Про професійні спілки, права і гарантії їх діяльності" від 10.12.1990р. передбачала, що професійні спілки володіють, користуються та розпоряджуються належним їм на праві власності майном.

При цьому, заявник апеляційної скарги звернув увагу на Рішення Вищого Арбітражного суду України від 20.01.1997р. по справі №137/7, яким підтверджено правомірність створення АТ "Укрпрофоздоровниця" та передання майна у статутний фонд створеного товариства Федерацією профспілок України, а тому факт правомірності володіння спірним майном підтверджено у судовому порядку АТ "Укрпрофоздоровниця".

Закон України "Про підприємства, установи, та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", оскільки даний закон був прийнятий вже після укладання Договору про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном від 18.11.1990р., який в свою чергу був укладений до введення мораторію. Договір про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном від 18.11.1990р. не визнано недійсним.

До того ж, Федерація незалежних профспілок України, як профспілкова організація, ніколи не була організацією союзного підпорядкування, а Фонду майна України повинно бути передано майно саме від організацій союзного підпорядкування, яке залишилось на території України, а тому посилання прокурора на Постанову ВРУ від 10.04.1992р. - безпідставне;

Ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 січня 2012 року, відновлено Дочірньому підприємству "Санаторій "Україна" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" строк на апеляційне оскарження, прийнято апеляційну скаргу до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

У продовж всього часу розгляду справи склад колегії суддів змінювався з підстав зазначених в розпорядженням керівництва суду, які містяться в матеріалах справи. Так, за розпорядженням керівництва суду від 26 листопада 2013 року, суддю Градову О.Г., у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі замінено на суддю Воронцову Н.В. Склад колегії з розгляду апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Санаторій "Україна" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" у справі №5002-8/3307-2011 про визнання недійсним рішення, визнання права власності та спонукання до повернення майна: Головуючий суддя: Проценко Олександра Іванівна; судді: Котлярова Олена Леонідівна Воронцова Наталія Владиславівна.

В судовому засіданні 26 листопада 2013 року, представник дочірнього підприємства "Санаторій "Україна" приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги та просили скасувати рішення суду в оскаржуваній частині, прокурор заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні з підстав необґрунтованості, інші представник сторін та третіх осіб у судове засідання не з'явились.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явились.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради 12 жовтня 2001 року, прийнято рішення №382 (19) "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна санаторія "Україна", а саме оформлено право власності на об'єкти нерухомого майна санаторія "Україна" за ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Вважаючи, що вищевказане рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №382 (19) від 12 жовтня 2001 року не відповідає вимогам законодавства, в тому числі чинному на час прийняття вказаного рішення, прокурор звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про визнання його недійсним, оскільки майно, передане до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", є державною власністю.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до умов статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації. Якщо за результатами розгляду справи, факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (пункт 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів"02-5/35 від 26.01.2000).

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 1 Господарського процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Аналогічні висновки наведені в Рішення Конституційного суду України 1 грудня 2004 року N18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).

Відповідно до статті 393 Цивільного Кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Отже, умовою для подання такого позову є невідповідність актів, прийнятих зазначеними органами, вимогам закону, порушення, у зв'язку з прийняттям відповідних актів прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації, а також порушення цими актами права власності.

Незаконність може полягати як у невідповідності акта компетенції органу, який його прийняв, так і в безпосередньому порушенні права власності виданням такого акту.

Виходячи з правового аналізу наведеної норми, позивачем за таким позовом може бути власник або титульний володілець, право власності (або інше титульне право) якого порушене виданням перелічених органами актів, і таке право має вже існувати, тобто безперечно передувати зверненню до суду, адже відсутність права виключає його судовий захист.

Пунктом 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, питання щодо відповідності оспорюваного рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради слід вирішувати на підставі законодавства, яке діяло на момент укладення договору та ухвалення рішення.

Отже, предметом доказування у справі про визнання недійсним акта виконавчого комітету Ялтинської міської є факти, що свідчать про відповідність вказаного акту вимогам законодавства (які діяли на момент його прийняття) та про порушення вказаним актом прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Слід звернути увагу на те, що чинне на той час законодавство УРСР передбачало можливість існування різних форм власності, регламентувало інститут власності, правовий режим відповідної форми власності та порядок відчуження майна.

Зокрема, статтею 5 Конституції УРСР від 30.01.1937 року було визначено, що соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Так, стаття 53 ЦК УРСР 1922 року, якій був чинним на момент передання майна у відання Українській республіканській Раді профспілок, передбачала, що розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.

Як встановлено під час розгляду справи, на виконання постанови Ради Міністрів Української РСР №606 від 23.04.1960 р. "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерства охорони здоров'я УРСР були зобов'язані передати у строк до 01.05.1960р. Українській республіканській Раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно пункту 2 5 казаної постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Зі змісту вищенаведеної постанови, можливо зробити висновок, що відсутність в ній прямої вказівки про передачу майна у власність, однозначно вказує на відсутність наміру власника - УРСР в особі уповноваженого органу - Ради Міністрів УРСР відчужувати санаторії, будинки відпочинку та пансіонати та передавати їх у власність Українській республіканській Раді профспілок.

Більш того, слід зазначити, що постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.90 №506 було введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. (Постанова втратила чинність з дня затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-ХІІ від 04.03.92).

А згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.91 №1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.91 №1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного впорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29.11.90 майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

Так, з метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України своєю постановою від 10.04.92 №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні громадських організацій.

У подальшому, постановою Верховної Ради України №3943-XII від 04.02.94 зобов'язано Кабінет Міністрів України визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників.

З урахуванням викладеного, судова колегія приходить до висновку, що саме Фонд державного майна України уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України, а отже є належним позивачем у справі.

Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю (стаття 1 Тимчасового Положення "Про Фонд державного майна України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.92р.).

Таким чином, майно передане до статутного фонду ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" є державною власністю.

Віднесення вищенаведеного майна до державної власності також встановлено рішення Верховного Суду України у справі №2-24/4765-2008, яке у розумінні статті 111-28 ГПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Отже, відчуження державного майна шляхом внесення його Федерацією незалежних профспілок України до статутного капіталу ЗАТ лікувально- оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" відбулося всупереч волі власника - держави України, від імені якого виступає саме Фонд майна України та з порушенням норм діючого на той час законодавства.

Як вказувалось вище, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Отже з цього вбачається, що прийняте рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №382 (19) від 12 жовтня 2001 року, на підставі якого за ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" оформлено право власності на об'єкти нерухомого майна санаторію "Україна", порушує охоронюваний законом інтерес Фонду державного майна України, який уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України тобто позивача у справі, а як слід, у суду апеляційної інстанції наявні правові підстави для скасування оскаржуваного рішення, тому висновки суду першої інстанції в цій частині є вірними.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що Федерація профспілок України, як профспілкова організація, ніколи не була організацією союзного підпорядкування, а Фонду майна України повинно бути передано майно саме від організацій союзного підпорядкування, яке залишилось на території України, на думку судової колегії є помилковими та такими, що не ґрунтуються на дійних обставинах справи, оскільки спростовується доказами, наданими безпосереднього відповідачем у суді першої інстанції, а саме копією постанови Ради конфедерації профспілок СРСР №2-1а від 18.11.1990 р. та договору про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження майном від 18.11.1990 р., з яких вбачається, що майнові комплекси санаторіїв були одержані Федерацією незалежних профспілок України саме від громадської організації союзного підпорядкування.

Більш того, належність профспілок до загальносоюзних громадських організацій підтверджується їх Статутом.

Так, згідно Статуту професійних спілок СРСР, який затверджено постановою XVIII з'їзду профспілок СРСР від 01.01.87, професійні союзи СРСР складали масову громадську непартійну організацію. Цілями діяльності якої у тому числі було управління соціальним страхуванням трудящих, а також управління оздоровницями, які перебували у їх віданні.

Відповідно до розділу другого Статуту, організаційна структура профспілок будувалася за територіальним та галузевим принципом. У республіках діяли республіканські, краєві, обласні ради.

Згідно розділу третьому Статуту вищим органом професійних спілок був з'їзд, а також Всесоюзна центральна рада професійних спілок, яка діяла у період між з'їздами.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація незалежних професійних спілок України.

До того ж, необхідно звернути увагу, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 17.06.97 №137/7, на яке заявник апеляційної скарги посилається, не підтверджено факту належності ФПУ та ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" спірного майна на праві власності, а тому таки посилання є хибними.

Як є хибними посилання скаржника на договір про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном від 18.11.1990р., оскільки саме ним підтверджується що державна власність, а саме майнові комплекси санаторіїв були одержані Федерацією незалежних профспілок України саме від громадської організації союзного підпорядкування.

Також, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що посилаючись у своєї апеляційній скарзі на Постанови Ради Української РСР № 606 від 23.04.1960 року «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» та приходячи до висновку, що останньою передбачалося піт фразою «передача у відання» саме передача майна у власність є необґрунтованим та помилковим, оскільки поняття «передача у відання» не можливо розуміти, як передачу у власність. Зазначені поняття не є тотожними, як то вважає відповідач.На думку судової колегії заявник апеляційної скарги у даному випадку займається тлумаченням норм права на власний розсуд, що є неприпустимим.

Щодо визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію "Україна" , а саме: спальні корпуси №1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9, комунальну їдальню, що розташована за адресою: АДРЕСА_4; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову у певній частині, у зв'язку з наступним.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, було встановлено наступне.

29 березня 2005 року між ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" (Продавець) і ТОВ "Шипшина" (Покупець) укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого Продавець передав у власність Покупця медпавільйон літер К (що використовується під гуртожиток) санаторія "Україна" загальною площею 158,6кв.м., що знаходиться за адресою м. Ялта, смт Гаспра, Алупкінське шосе, будинок №15.

Рішенням виконавчого комітетом Гаспринської селищної ради від 12 березня 2008 року №96, нежитлової будівлі - медпавільйону літер К (що використовується під гуртожиток) санаторія "Україна" загальною площею 158,6кв.м. привласнений адрес смт Гаспра, Алупкінське шосе, будинок №15б.

08 квітня 2008 року ТОВ "Шипшина" видане свідоцтво про право власності на нежитлової будівлі - медпавільйону загальною площею 158,6кв.м. що знаходиться за адресою смт Гаспра, Алупкінське шосе, будинок №15б.

20 червня 2006 року між ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" (Продавець) і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (Покупець) укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого, Продавець передав у власність Покупця будівлю комунальної їдальні загальною площею 149,9кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_4.

26 квітня 2010 року фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 видане свідоцтво про право власності на об'єкт розташований за адресою АДРЕСА_4.

Вищенаведені договорі купівлі-продажу не розірвані та не визнані недійсними у судовому порядку.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Бюро технічної інвентаризації" від 22 вересня 2011 року, відповідно до якого останнє повідомило наступне:

- на підставі свідоцтва про право власності від 08 квітня 2008 року право власності на нежитлову будівлю медпавільйону загальною площею 158,6кв.м. що знаходиться за адресою смт Гаспра, Алупкінське шосе, будинок №15б зареєстроване за ТОВ "Шипшина";

- по даним реєстрації поточних змін від 25 квітня 2010 року за адресою: АДРЕСА_4, розташовані нежитлові будівлі літ.А, загальною площею 285,1кв.м. і літ. Б загальною площею 152,4кв.м., зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_9.

Слід зокрема зазначити, що ході розгляду справи, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, позивачем всупереч статтям 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було надано належних та допустимих доказів скасування державної реєстрації права власності третіх осіб в органах бюро технічної інвентаризації.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Стаття 316 Цивільного кодексу України розкриває поняття права власності, так правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

А за умовами статті 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України - право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У зв'язку із вищевикладеним, судова колегія вважає правомірною відмову в задоволені позовних вимог про визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України та зобов'язанні ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" повернути державі в особі Фонду державного майна України наступних об'єктів - медичний павільйон (що використовувався під гуртожиток літ К); комунальна їдальня (що розташована за адресою: АДРЕСА_4).

Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

А в силу статті 33 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо викладених в апеляційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом першої інстанції і колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваному рішенні мотивами відхилення доводів скаржника.

Суд попередньої інстанції навів правове обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та відмови в їх частині, заявником апеляційної скарги, у процесі розгляду справи не було доведено та надано відповідних доказів в обґрунтування своїх заперечень, а отже судова колегія вважає рішення суду відповідним нормам матеріального та процесуального права, тому зазначене рішення не підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.09.2011 у справі №5002-8/3307-2011 відсутні.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Санаторій "Україна" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" - залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.09.2011 року у справі № 5002-8/3307-2011 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Проценко

Судді Н.В. Воронцова

О.Л. Котлярова

Розсилка:

1.Виконавчий комітет Ялтинської міської ради (пл. Радянська, 1, м. Ялта,98600)

2.Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Ш. Руставелі, 39/41, м. Київ,01023) (а/с 34, Київ, 01019)

3 Товариство з обмеженою відповідальністю "Шипшина" (вул. Нахімова, 1, м. Ялта, 98637)

4.Прокуратура міста Ялта (вул. Кірова, 18, м. Ялта, 98600)

5.Фонд державного майна України (вул. Кутузова, 18/9, м. Київ 133,01133)

6.Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (АДРЕСА_5)

7.Дочірнє підприємство "Санаторій "Україна" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Алупкінське шосе, 15, смт. Гаспра, м. Ялта, 98662)

8.Прокуратура Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21, м. Сімферополь) 9.Прокуратура міста Севастополя (вул. Павліченка, 1, м. Севастополь, 99011)

10. Господарський суд АР Крим (вул.Р.Люксембург/Річна,29/11,м.Сімферополь,АРК,95000)