ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 листопада 2013 р. Справа № 802/3702/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання: Колос М.С.,

позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Слободянюка С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області

про: скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та повідомлення щодо відшкодування шкоди і зобов'язання утриматися від прийняття рішень,

ВСТАНОВИВ:

05.09.2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить скасувати повідомлення Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області (далі - Інспекція) за № 1274 від 22.07.2013 року щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, а також постанову відповідача за № 138 від 22.08.2013 року про накладення адміністративного стягнення. Крім того, просить суд зобов'язати Інспекцію утриматись від прийняття будь-яких рішень щодо нього до завершення приватизації вказаної земельної ділянки або отримання відповідних рішень владних органів про неможливість її приватизації.

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що постановою Інспекції № 138 від 22.08.2013 року на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 170 грн. за те, що, як стверджує відповідач, він самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,0962 га по АДРЕСА_1 для виробництва сільськогосподарської продукції. Також в оскаржуваному повідомленні № 1274 від 22.07.2013 року його зобов'язано сплатити шкоду у розмірі 874,25 га, що нібито була заподіяна державі внаслідок самовільного зайняття вищезазначеної земельної ділянки. Позивач вважає такі акти відповідача протиправними, оскільки спірною землею він тривалий час добросовісно користується, підтримує її у належному стані та використовує за призначенням. Крім того, рішенням Махаринецької сільської ради № 55-10-06 від 11.04.2012 року вирішено затвердити технічну документацію та видати йому державний акт про право власності на земельну ділянку за місцем його проживання загальною площею 0,3462 га, в тому числі 0,0962 га для ведення особистого господарства. Незважаючи на те, що до сьогодні відповідного акту на спірну земельну ділянку він ще не отримав, жодних підстав звинувачувати його в самозахваті землі немає.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, надав пояснення згідно з наведеними у позовній заяві обґрунтуваннями та додатково зазначив, що земельну ділянку по АДРЕСА_1 йому було надано у 1983 році адміністрацією Махаринецького цукрового заводу, де він працював. З того часу межі ділянки не змінювалися, крім нього вказаною землею ніхто інший не користувався і не користується. Восени 2011 року на підставі рішення Махаринецької сільської ради від 13.07.2011 року проектною організацією йому було виготовлено технічну документацію, якою підтверджено, що фактично він використовує земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку площею 0,25 га та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0962 га. В подальшому вказана технічна документація була затверджена рішенням Махаринецької сільської ради № 55-10-06 від 11.04.2012 року. Однак, державний акт про право власності йому було видано тільки на земельну ділянку площею 0,25 га. Станом на даний час він вчиняє необхідні дії для приватизації іншої частини землі, що ним використовується, проте це ускладнюється тим, що між ним та сусідкою виник спір про право власності на землю. Вважає, що відповідач упереджено підійшов до з'ясування усіх обставин справи і прийняв щодо нього незаконні рішення, звинувативши у самовільному зайнятті земельної ділянки.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 заперечив і просить суд відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с. 44-45). При цьому звертає увагу суду на те, що 01.07.2013 року Інспекцією було отримано скаргу від громадянки ОСОБА_3 стосовно порушень позивачем вимог земельного законодавства, в тому числі і щодо самовільного захоплення ним частини земельної ділянки за місцем проживання. У зв'язку з надходженням такого звернення Інспекцією проведено позапланову перевірку, якою встановлено, що ОСОБА_1 дійсно використовує земельну ділянку площею 0,0962 га для ведення особистого господарства (вирощування картоплі) без правовстановлюючих документів на неї. За наслідками перевірки були складені акт перевірки від 14.08.2013 року та протокол № 000705 від 14.08.2013 року про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КпАП України. 22.08.2013 року Інспекцією винесено постанову № 138 від 22.08.2013 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн. Крім того, 22.08.2013 року (а не 22.07.2013 року як зазначено у тексті повідомлення) на адресу позивача було скеровано повідомлення щодо відшкодування шкоди заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в розмірі 874,25 грн. З огляду на викладене представник відповідача вважає оспорювані постанову та повідомлення правомірними і такими, що не суперечать вимогам чинного законодавства. Також додатково вказує на безпідставність посилань ОСОБА_1 на рішення Махаринецької сільської ради від 11.04.2012 року як на правову підставу для використання ним спірної земельної ділянки, оскільки іншим рішенням за № 3.4.1-12-06 від 25.09.2012 року до вищевказаного рішення було внесено зміни та вилучено з нього положення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в розмірі 0,0962 га. Таким чином, на даний час у позивача відсутнє рішення органу місцевого самоврядування, яке б підтверджувало правомірність використання ним спірної землі, що також свідчить про необґрунтованість заявленого адміністративного позову. Крім того, враховуючи положення ч. 2 ст. 19 Конституції України не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 і в частині зобов'язання відповідача утриматись від прийняття будь-яких рішень щодо позивача до завершення приватизації земельної ділянки або отримання відповідних рішень владних органів про неможливість її приватизації.

Дослідивши матеріали цієї справи та матеріали адміністративної справи Вінницького окружного адміністративного суду за № 802/3463/13-а, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити частково.

Встановлено, що 01.07.2013 року Інспекцією було отримано скаргу від громадянки ОСОБА_3 стосовно порушення позивачем вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а.с. 46-49).

Наказом Інспекції № 1482 від 12.08.2013 року для перевірки обставин, викладених у вищезазначеній скарзі, призначено позапланову перевірку. За результатами її проведення складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 14.08.2013 року, яким зафіксовано факт використання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0962 га без правовстановлюючих документів, що є порушенням вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України та свідчить про самовільне зайняття такої земельної ділянки (а.с. 54).

14.08.2013 року державним інспектором сільського господарства у Вінницькій області Немировським Ю.В. складено протокол № 000705 про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КпАП України (а.с. 55).

Оскаржуваною постановою № 138 від 22.08.2013 року ОСОБА_1 визнано винним у самовільному зайнятті земельної ділянки та оштрафовано на 170 грн. (а.с. 7).

Як вбачається зі змісту вказаної постанови, позивач використовує земельну ділянку з земель житлової та громадської забудови загальною площею 0,0962 га, яка розташована по АДРЕСА_1, для виробництва сільськогосподарської продукції (картоплі). На момент проведення перевірки зазначена земельна ділянка використовується за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність (надання у користування (оренду)) або правочину щодо такої земельної ділянки. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" вказаний факт свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки, за що передбачена відповідальність згідно із ст. 53-1 КУпАП. Крім того, даним порушенням вимог земельного законодавства державі заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 874,25 грн., яка розрахована у відповідності до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 року.

Письмовим повідомленням № 1274 від 22.07.2013 року, яке також є предметом оскарження у цій адміністративній справі, позивача інформовано щодо необхідності відшкодування шкоди заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки загальною площею 0,0962 га на території Махаринецької сільської ради Козятинського району, розмір якої становить 874,25 грн., та надано строк для її відшкодування (а.с. 5).

При цьому судом встановлено, що відповідач допустив описку у даті вищезазначеного повідомлення, якою в дійсності слід вважати 22.08.2013 року, а не 22.07.2013 року.

Не погоджуючись з постановою Інспекції про накладення адміністративного стягнення № 138 від 22.08.2013 року та повідомленням № 1274 від 22.08.2013 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до окружного адміністративного суду з позовом про їх скасування та додатково заявив вимогу про зобов'язання відповідача утриматися від прийняття будь-яких рішень про його притягнення до відповідальності в майбутньому.

Надаючи оцінку заявленими позовним вимогам суд враховує, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті такі, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ст. 244 КпАП України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства у сфері використання та охорони земель і порядку та умов ведення насінництва та розсадництва, правил технічної експлуатації самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації (статті 52-53-4, 54-56, 104-1, 108 та 188-5).

Згідно з п. 1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України № 459/2011 від 13.04.2011 року (далі - Положення) державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрі України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Пунктом 3 вказаного Положення передбачено, що основним завданням Держсільгоспінспекції України є в тому числі реалізація державної політики у сферах здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до покладених завдань Держсільгоспінспекція України обстежує земельні ділянки, яким заподіяна шкода внаслідок їх самовільного зайняття, використання не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (пп. 12 п. 4 Положення).

Крім того, згідно з п. 5 Положення Держсільгоспінспекція України та її посадові особи в межах своїх повноважень зокрема мають право складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, давати обов'язкові для виконання приписи (розпорядження), а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали перевірок для притягнення винних осіб до відповідальності.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову за № 138 від 22.08.2013 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КпАП України, діяв на підставі наданих йому законом повноважень.

Разом із тим, суд зазначає, що в силу положень ст. 61 Основного Закону України - Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Водночас у ході судового розгляду справи встановлено, що при прийнятті постанови № 138 від 22.08.2013 рок про накладення на позивача адміністративного стягнення Держсільгоспінспекцією у Вінницькій області було грубо порушено вищевказаний конституційний принцип та повторно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за вчинення одного й того ж самого адміністративного правопорушення.

Зокрема, як вбачається з матеріалів адміністративної справи № 802/3463/13-а, 17.07.2013 року старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області Поліщуком П.П. та державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області Федоровою Ю.Ф. проведено обстеження земельної ділянки у межах населеного пункту за адресою: АДРЕСА_1.

За наслідками обстеження складено акт № 02/02 від 17.07.2013 року, яким задокументовано факт використання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0962 га для вирощування городніх культур без правовстановлюючих документів (а.с. 56-57).

Крім того, 17.07.2013 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області Федоровою Ю.Ф. складено протокол № 003005 про адміністративне правопорушення та 29.07.2013 року прийнято постанову № 02/186 про накладення на позивача адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КпАП України (а.с. 60).

Таким чином, Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області ще до проведення відповідачем своєї позапланової перевірки вже було проведено аналогічну перевірку з питань самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1, за результатами якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ст. 53-1 КпАП України.

Натомість Держсільгоспінспекцією у Вінницькій області цієї обставини не враховано та всупереч ст. 61 Конституції України повторно притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення одного й того ж самого адміністративного правопорушення.

Відтак, постанова Інспекції за № 138 від 22.08.2013 року визнається судом протиправною і такою, що підлягає скасуванню.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір по суті, суд також враховує, що постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду у справі № 802/3463/13-а було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та вирішено скасувати постанову Державної екологічної інспекції у Вінницькій області від 29.07.2013 року № 02/186 про накладення на позивача адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КпАП України (а.с. 34-35).

При цьому суд апеляційної інстанції констатував, що надані суду письмові докази свідчать про правомірне використання ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 і у даному випадку відсутня подія адміністративного правопорушення та його склад у діях позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, та обставина, що позивач ОСОБА_1 на даний час правомірно використовує спірну земельну ділянку і в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КпАП України (самовільне зайняття земельної ділянки), вже встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому вважається такою, що не підлягає доказуванню у даній адміністративній справі.

Відповідно постанова за № 138 від 22.08.2013 року про накладення на позивача адміністративного стягнення є незаконною також і з цих мотивів.

Обґрунтовуючи свою позицію, представник Інспекції зазначає, що на момент перевірки та винесення вищевказаної постанови у ОСОБА_1 були відсутні будь-які правовстановлюючі документу на спірну земельну ділянку площею 0,0962 га, а рішення Махаринецької сільської ради № 5.5-10-06 від 11.04.2012 року не може братися до уваги з огляду на інше рішення цієї ж ради за № 3.4.1-12-06 від 25.09.2012 року.

Проте зазначені доводи відповідача суд вважає помилковими і такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема судом встановлено, що рішенням Махаринецької сільської ради від 13.07.2011 року позивачу ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку громадянам України для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га по АДРЕСА_1 (а.с. 62).

При цьому зі змісту вказаного рішення можна дійти висновку про те, що сільською радою не надавався дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Разом із тим, на підставі цього рішення на замовлення позивача приватним підприємством "Земельний центр" було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0962 га по АДРЕСА_1 (а.с. 8-10).

Рішенням Махаринецької сільської ради № 5.5-10-06 від 11.04.2012 року вищезазначену технічну документацію затверджено та вирішено видати ОСОБА_1 державний акт про право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та для ведення особистого селянського господарства (а.с. 11).

Згідно з наявного у матеріалах справи державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 265099 (а.с. 14), на підставі рішення Махаринецької сільської ради від 11.04.2012 року позивач набув право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилового будинку, господарських будівель та споруд (а.с. 14).

Водночас як встановлено судом, станом на даний час правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 0,0962 га у ОСОБА_1 дійсно відсутні, що однак не може беззаперечно свідчити про самовільне зайняття ним такої земельної ділянки.

Правомірність своєї постанови відповідач обґрунтовує тим, що рішенням Махаринецької сільської ради № 3.4.1-12-06 від 25.09.2012 року було вилучено п. 2 пп. 1 рішення № 5.5-10-06 10 сесії 6 скликання від 11.04.2012 року щодо надання позивачу дозволу на виготовлення технічної документації для ведення особистого селянського господарства в розмірі 0,0962 га.

Однак суд зазначає, що таке рішення органу місцевого самоврядування за своїм змістом є суперечливим, оскільки ним вилучено ту частину рішення від 11.04.2012 року, яка фактично в ньому відсутня. Зокрема, пунктом 2 підпункту 1 рішення Махаринецької сільської ради № 5.5-10-06 від 11.04.2012 року, який вилучено, в дійсності було вирішено затвердити технічну документацію та видати ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд та для ведення особистого селянського господарства, а не надати дозвіл на виготовлення технічної документації.

За таких обставин суд приходить до переконання, що рішення Махаринецької сільської ради № 3.4.1-12-06 від 25.09.2012 року не може бути єдиною підставою для висновку про самовільне зайняття позивачем спірної земельної ділянки площею 0,0962 га та відповідно його притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КпАП України.

Надаючи оцінку позовній вимозі ОСОБА_1 про скасування повідомлення Інспекції № 1274 від 22.08.2013 року, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з пп. 15 п. 4 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України № 459/2011 від 13.04.2011 року, Держсільгоспінспекція України розраховує розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання їх не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу, та вживає заходів до її відшкодування в установленому законодавством порядку.

Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу визначена постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 року (далі - Методика).

Згідно з п. 7 Методики розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться Держекоінспекцією та її територіальними органами або Держсільгоспінспекцією та її територіальними органами.

Таким чином, право розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, законодавство надає одному з двох органів виконавчої влади - або Держекоінспекції та її територіальним органами або Держсільгоспінспекції та її територіальним органам.

Судом встановлено, що 18.07.2013 року за наслідками проведеної перевірки посадовими особами Державної екологічної інспекції у Вінницькій області вже було проведено розрахунок шкоди, заподіяної ОСОБА_1 внаслідок використання без правовстановлюючих документів земельної ділянки площею 0,0962 га по АДРЕСА_1 (а.с. 58-59).

Натомість відповідачем у цій справі повторно та всупереч положенням п. 7 Методики здійснено аналогічний розрахунок шкоди щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки, а тому у цій частині дії Інспекції слід вважати неправомірними.

Водночас згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, в тому числі щодо спорів фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Повідомлення Інспекції № 1274 від 22.08.2013 року, яке оскаржує і просить скасувати позивач, на думку суду, є адресованою особі пропозицією самостійно відшкодувати завдану шкоду, тобто документом, який не є обов'язковим до виконання, оскільки він не містить владних (розпорядчих) приписів і не тягне за собою виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків позивача, а отже не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні положень ст. 17 КАС України. Тому вимоги адміністративного позову у цій частині не можуть бути задоволені.

Надаючи оцінку позовній вимозі про зобов'язання відповідача утриматися від прийняття будь-яких рішень до завершення приватизації позивачем земельної ділянки або отримання відповідних рішень про неможливість її приватизації, суд зазначає, що згідно з п. 3 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій. При цьому суд не вправі втручатись у діяльність суб'єкта владних повноважень та зобов'язувати його на майбутнє утримуватись від вчинення правомірних дій з метою виконання повноважень, які покладені на нього законом.

З огляду на викладене та беручи до уваги встановлені при розгляді справи обставини, суд доходить висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково, а саме в частині визнання протиправною і скасування постанови Інспекції № 138 від 22.08.2013 року про накладення адміністративного стягнення, тоді як у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Частиною 3 статті 94 КАС України передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 носять немайновий характер, а позов підлягає частковому задоволенню, на користь позивача необхідно стягнути відповідну частину понесених ним і документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, а саме 11,37 грн.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 160, 162, 163, 167, 254 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області про накладення адміністративного стягнення за № 138 від 22.08.2013 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11 (одинадцять) грн. 37 коп. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків відповідача Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Сало Павло Ігорович