АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/14533/13 Головуючий в 1 інстанції - Захарчук С.С.

Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Рубан С.М., Кабанченко О.А.

при секретарі Онищенко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 вересня 2013 року в справі за позовною заявою ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності відповідачів, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02.09.2013 року у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності відповідачів, відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Не погодившись з такою ухвалою ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить її скасувати та повернути справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. В скарзі посилається на те, що висновки суду суперечать Конституції України та вимогам процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову є визнання бездіяльності відповідачів протиправною та відшкодування шкоди внаслідок ухвалення судових рішень, які підлягають оскарженню в порядку визначеному ЦПК України, а не шляхом звернення до суду з окремими позовними вимогами.

Вказаний висновок судді є правильний та такий що відповідає вимогам статей 126 та 129 Конституції України, Закону України «Про судоустрій» та роз'ясненням постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року №8 «Про незалежність судової влади».

Стаття 126 Конституції України закріплює незалежність та недоторканість суддів при здійсненні правосуддя, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Стаття 129 Конституції України передбачає, що судді при здійсненні правосуддя незалежні та підкоряються лише закону.

Згідно із зазначеними положеннями Конституції України рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя (пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанція тощо) можуть оскаржуватися у чинному на даний час апеляційному і касаційному порядку, а не шляхом оскарження їх в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів і заборону втручання у їх вирішення належним судом.

Згідно статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.

У пункті 10 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України вказується, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності суддів і судів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.

Суд є органом, який вирішує такі скарги, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються в порядку, визначеному ст. 129 Конституції України і законодавством про судочинство.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз'яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Зазначені роз'яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Таким чином, у відкритті провадження у такій справі слід відмовити на підставі пункту 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, а у разі відкриття провадження у справі його слід закрити на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Тобто, на спірні правовідносини не поширюється юрисдикція судів на розгляд заявлених позивачем вимог в порядку цивільного судочинства, оскільки чинним законодавством України не передбачено право особи на відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої внаслідок вчинення процесуальних дій у зв'язку з розглядом справи та при ухваленні судових рішень у справах цивільної та адміністративної юрисдикції.

Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала Подільського суду м. Києва від 02.09.2012 року є незаконною та суперечить Конституції України не приймаються до уваги, оскільки, оскарження дій суду, що пов'язані з ухваленням рішення у справі або постановленням ухвали можливе лише в порядку, визначеного процесуальним законом. Оскарження таких дій шляхом подання скарги чи позовної заяви до іншого суду першої інстанції є неприпустимим, тому, що суперечить принципу незалежності суддів.

За таких обставин, суд прийшов до правильного висновку про те, що заява позивачів не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, а тому обґрунтовано на підставі п.1, ч.2 ст.122 ЦПК України відмовив у відкритті провадження у справі.

Постановлена судом ухвала відповідає вимогам процесуального закону і не може бути скасована з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: