ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" листопада 2013 р. Справа № 922/3871/13
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.,
при секретарі Фільшиній Н.І.
за участю представників:
позивача - Степанишеної А.В. за довіреністю №16/101 від 15.01.2013 р.,
відповідача - Харченка К.С. за довіреністю б/н від 12.11.2013 р., Теплова М.П. за довіреністю №643 від 13.09.2013 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш", м. Харків (вх. №3204Х/2-8 від 22.10.13) на рішення господарського суду Харківської області від 07.10.13 у справі № 922/3871/13
за позовом Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева", м. Харків
до Публічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш", м. Харків
про визнання недійсним правочину,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2013 р. (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено. Визнано недійсним правочин з зарахування зустрічних однорідних вимог між Державним підприємством "Завод ім. В.О.Малишева" та Публічним акціонерним товариством "Харківхолодмаш" на суму 1 467 789,97 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш" на користь Державного підприємства "Завод ім. В.О.Малишева" судовий збір у розмірі 1147,00 грн.
Публічне акціонерне товариство "Харківхолодмаш" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось, звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 07.10.2013 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування скарги заявник посилається на те, що судом першої інстанції взагалі не було досліджено угоду про залік зустрічної однорідної вимоги від 19.07.2011 р. на суму 1 467 789,97 грн. та не надано правової оцінки цьому доказу. Також він зазначає, що зарахування зустрічних однорідних вимог відбулось до порушення справи №5023/10655/11 про банкрутство ДП "Завод імені В.О.Малишева", однак вказані обставини були залишені судом поза увагою.
Таким чином, на думку скаржника, господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення невірно застосовано ст. ст. 599, 601, п. 5 ч. 1 ст. 602 ЦК України, а також ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не застосовано ч. ч. 1, 3 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ГК України.
Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу (вх. №10709 від 12.11.2013 р.) погоджується з рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2013 р., оскільки воно прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права за результатами всебічного, об'єктивного та повного дослідження обставин справи та вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
ДП "Завод імені В.О. Малишева" не погоджується з зарахуванням зустрічних однорідних вимог, оскільки такий правочин суперечить ст. 602 Цивільного кодексу України, а отже, підлягає визнанню недійсним.
Так, згідно з п. 5 ч. І ст. 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог в інших випадках, встановлених договором або законом.
Таким випадком, на думку позивача, є знаходження ДП "Завод імені В.О. Малишева" у процедурі банкрутства.
ПАТ "Харківхолодмаш" за договором №793/22М-577дп від 23.06.2010 р. є конкурсним кредитором боржника - ДП "Завод імені В.О. Малишева", а заборгованість ДП "Завод імені В.О. Малишева" за вищевказаним договором - конкурсною заборгованістю.
Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство. В ухвалі господарського суду Харківської області від 27.12.2011 р. зазначено про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Вичерпний перелік випадків, на які не поширюється дія мораторію, визначено Законом про банкрутство. Оскільки проведення заліку зустрічних однорідних вимог не входить до вказаного переліку, то таке проведення в ході провадження у справі про банкрутство суперечить Закону про банкрутство, а отже, правочин з одностороннього зарахування вимог між ПАТ "Харківхолодмаш" та ДП "Завод ім. В. О. Малишева" підлягає визнанню недійним.
13.11.2013 р. до суду від заявника скарги надійшло клопотання (вх.№10792), в якому він просить долучити до матеріалів справи докази направлення на адресу ДП "Завод ім. В. О. Малишева" угоди про залік зустрічних однорідних вимог на суму 1 467 789,97 грн., а також копії наступних документів: супровідного листа ПАТ "Харківхолодмаш" №553 від 19.07.2011 р. про направлення актів звірки та угоди про зарахування зустрічної однорідної вимоги від 19.07.2011 р., акту звірки взаєморозрахунків між сторонами від 19.07.2011 р. за договором поставки №793/22М-577дп від 23.06.2010 р., акту звірки взаєморозрахунків між сторонами від 19.07.2011 р. за договором поставки №794/22М-575 дп від 23.06.2010 р., угоди про зарахування зустрічної позовної однорідної вимоги від 19.07.2011 р, поштової квитанції від 19.07.2011 р. та повідомлення про отримання 21.07.2011 р. листа ДП "Завод ім. В. О. Малишева".
Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, дійшла висновку, що для повного і всебічного з'ясування обставин справи слід долучити зазначені судові акти до матеріалів справи.
В судове засідання 14.11.2013 р. прибули представники сторін та надали пояснення у справі.
Представники відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом, 23.06.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №793/22М-577дп.
У зв'язку з невиконанням позивачем своїх зобов'язань за вказаним договором у нього виникла заборгованість перед відповідачем у розмірі 2 208 889,36 грн., яка підтверджується актами звірки взаєморозрахунків, а також рішенням господарського суду Харківської області від 25.10.2012 р. у справі №5023/4365/12.
Також 23.06.10 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №794/22М-575дп на поставку товару, згідно з умовами якого позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 467 789,97 грн., який відповідачем не оплачено.
Відповідно до актів звірки взаєморозрахунків, підписаних між сторонами, заборгованість ПАТ "Харківхолодмаш" перед ДП "Завод ім. В.О. Малишева" становить 1 467 789,97 грн., заборгованість ДП "Завод ім. В.О. Малишева" перед ПАТ "Харківхолодмаш" становить 2 208 889,36 грн.
Враховуючи зазначені обставини, ПАТ "Харківхолодмаш" направило до ДП "Завод ім. В.О. Малишева" заяву про зарахування зустрічних вимог у відповідності до ст. 601 Цивільного кодексу України, згідно з якою станом на 15.11.2012 р. заборгованість ДП "Завод імені В.О. Малишева" перед ПАТ "Харківхолодмаш" за договором № 793/22М-577дп від 23.06.2010 р. складає 2 208 889,36 грн., заборгованість ПАТ "Харківхолодмаш" перед ДП "Завод імені В.О. Малишева" складає 1 467 789,97 грн.
На підставі вказного ПАТ "Харківхолодмаш" заявлено про зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 1 467 789,97 грн. (а. с. 13).
Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" не погодилось з зарахуванням зустрічних однорідних вимог, та 12.09.2013 р. звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш" про визнання недійсним правочину з зарахування зустрічних однорідних вимог між ними на суму 1 467 789,97 грн.
Оскаржуваним рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2013 р. позов було задоволено, визнано недійсним правочин з зарахування зустрічних однорідних вимог між Державним підприємством "Завод ім. В.О.Малишева" та Публічним акціонерним товариством "Харківхолодмаш" на суму 1 467 789,97 грн.
Рішення мотивоване тим, що позивач знаходиться у процедурі банкрутства, Публічне акціонерне товариство "Харківхолодмаш" є конкурсним кредитором боржника, відповідно, заборгованість, що виникла за порушення умов виконання договору №793/22М-577 від 23.06.2010 р., є конкурсною заборгованістю, а проведення заліку зустрічних однорідних вимог в ході провадження у справі про банкрутство суперечить нормам Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду та вважає за необхідне зазначити наступне.
Правочин має бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до норм ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В постанові пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначається, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання.
До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. З ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Частиною 1 ст. 598 ЦК України унормовано, що обов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Виходячи з аналізу змісту даних правових норм, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:
1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);
3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Однорідність цих вимог випливає з їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань.
Положення статті 601 ЦК України щодо припинення зобов'язання зарахуванням однорідних зустрічних вимог не містить вимог стосовно форми заяви сторони про зарахування зустрічних вимог, а тому колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивач був належним чином повідомлений про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання ПАТ "Харківхолодмаш" та ДП "Завод імені В.О.Малишева" повністю відповідають зазначеним умовам: є зустрічними (випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор у одному зобов'язанні є боржником у іншому, і навпаки), однорідними (грошовими), строк їх виконання настав.
Колегія суддів зазначає, що вказане зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, на який розповсюджується дія статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Отже, як вбачається з приписів даної норми, інші випадки, у яких забороняється проводити зарахування зустрічних вимог, повинні бути чітко визначені у законі або договорі.
Щодо посилання ДП "Завод імені В.О. Малишева на законодавчу обмеженість дієздатності боржника під час процедури банкрутства і неможливість односторонніх дій щодо заліку зустрічних однорідних вимог, оскільки вказана сума є кредиторською заборгованістю, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
На правовідносини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог мораторій не розповсюджується, оскільки ані ст. 601 ЦК України, ані положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не містять заборон на проведення зарахування зустрічних вимог в процесі розгляду справи про банкрутство однієї із сторін.
Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог не може порушувати мораторій на задоволення вимог кредиторів та обмежувати дії кредиторів, оскільки суть мораторію полягає у зупиненні виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) протягом певного проміжку часу.
Отже, в результаті аналізу викладених обставин справи у сукупності з зазначеними нормами чинного законодавства колегією суддів встановлено, що до даних спірних правовідносин сторін застосовуються положення ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України, які передбачають вимоги, що можуть підлягати зарахуванню, а саме 1) бути зустрічними; 2) бути однорідними; 3) строк виконання щодо таких вимог має настати, бути не встановленим або визначеним моментом пред'явлення вимоги.
Саме таким вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України відповідають зобов'язання сторін на момент вчинення спірного правочину, а Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не містить положень щодо неможливості припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог після початку процедури ліквідації банку.
Враховуючи викладне, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, про правомірність зарахування зустрічних однорідних вимог .
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.03.2005 р. У справі №5/1436/536 та у постановах Вищого господарського суду України: від 21.03.2008 р. у справі №4/41-Б, від 17.02.2010 р. у справі №17/2880, від 22.12.2010 р. у справі №1/85-Б, від 13.10.2011 р. у справі №57/173.
На підставі зазначеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є обґрунтованими, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи, тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш" підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 07.10.2013 р. у справі №922/3871/13 - скасуванню як таке, що прийняте з порушення норм матеріального та процесуального права
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш", м. Харків задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 07.10.213 р. у справі №922/3871/13 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код 14315629) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 117, код 14307966) 573,50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Повний текст постанови складений 19.11.2013 року.
Головуючий суддя Гетьман Р.А.
Суддя Бородіна Л.І.
Суддя Лакіза В.В.