Номер провадження № 22-ц/785/8758/13

Головуючий у першій інстанції: Кодінцева С.В.

Доповідач: Ісаєва Н. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого-судді: Ісаєвої Н.В.,

суддів: Луняченка А.В., Комлевої О.С.,

при секретарі: Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 17 вересня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Залізничненської сільської ради Болградського району Одеської області, ОСОБА_2 - про визнання права власності в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача - приватний нотаріус Болградського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4 - про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, не може оформити належним чином право на спадщину - на належний померлому на підставі договору купівлі-продажу від 16.11.2006 року житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1 так як за свого життя спадкодавець не здійснив необхідної реєстрації права власності на вказане майно, що перешкоджає належному оформленню спадщини державним нотаріусом. Зазначене стало приводом для звернення позивачки до суду.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримала,

Відповідач не визнав позовні вимоги та заперечуючи доводи позивачки надав до суду зустрічний позов про визнання заповіту, складеного ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4 11.06.2011 року, зареєстрований в реєстрі за № 3715 - недійсним (а.с.52-53).

Свої доводи обґрунтовував тим, що його батько ОСОБА_5 до останнього дня свого життя був здоровою людиною, вів активний спосіб життя, повністю усвідомлював значення своїх дій, віддавав звіт своїм діям, психологічно і фізично керував своїми діями і міг самостійно ставити підпис. Усі пенсійні виплати отримував самостійно і особисто ставив підпис у відомостях, а тому при складанні заповіту міг поставити підпис самостійно у разі свого вільного волевиявлення, проте як нотаріусом зазначено в заповіті, що заповідач хворий. Крім того, свідки, які були присутні при складанні заповіту є близькими родичами спадкоємиці.

Саме з цих підстав позивач вважає заповіт незаконним та просить визнати його недійсним. Крім того, позивач стверджує, що він є єдиним сином спадкодавця, а заповіт був укладений таємно від нього, а тому про існування заповіту йому нічого не було відомо, в зв'язку з чим його батька ввели в оману.

Відповідачка за зустрічним позовом вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні. Пояснила, що складання заповіту на її ім'я це було добровільне, свідоме волевиявлення спадкодавця ОСОБА_5, тому як її мати ОСОБА_7 була дружиною спадкодавця ОСОБА_5, шлюб вони зареєстрували 04.02.2004 року. Будинок в якому вони проживали за адресою - АДРЕСА_1 був придбаний ними 16.11.2006 року, тобто в період шлюбу, і був їх спільною сумісною власністю. В період коли складався заповіт, її мати - дружина спадкодавця, важко хворіла, а тому з урахування волі її матері, спадкодавець саме таким чином розпорядився усім належним їм майном. Після смерті матері відкрилася спадщина на 1/2 частку її майна, проте ніхто зі спадкоємців не приймав і не оформляв спадкових прав, знаючи про наявність заповіту. Під час складання заповіту, спадкодавець особисто попросив бути присутніми свідків, він дійсно був здоровою людиною, усвідомлював значення своїх дій, віддавав звіт своїм діям і фізично керував своїми діями, проте через свій вік, незнання української мови і наявність хвилювання не був в змозі написати повністю своє прізвище, ім'я, по батькові і особисто поставити підпис, а тому підписи поставили свідки.

Представник відповідача - Залізничненської сільської ради, первісні позовні вимоги визнав у повному обсязі, просив розглянути справу без участі їх представника, про що надав відповідну заяву до суду (а.с.39).

Третя особа на стороні відповідача за зустрічним позовом приватний нотаріус ОСОБА_4 вимоги за зустрічним позовом не визнала та заперечувала усі доводи позивача, вважала, що вони задоволенню не підлягають, її дії як нотаріуса при посвідченні заповіту ОСОБА_5 від 11.06.2011 року є законними і повністю узгоджуються з вимогами Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ЦК України. Пояснила, що розділом 17 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на час посвідчення заповіту) не передбачено перевіряти факт родинних відносин з заповідачем. Також законодавством України не передбачено повідомлення родичів заповідача про укладення заповіту. Перед посвідченням заповіту вона особисто провела бесіду з заповідачем ОСОБА_5 без свідків, він чітко висловлював свою думку кому він хоче заповісти своє майно. Твердження жильців с. Залізничне про те, що ОСОБА_5 був здоровою людиною та інше, не може прийматись судом до уваги, тому що ці люди не проживали разом з ОСОБА_5, який був похилого віку і на її, нотаріуса, вимогу написати на заповіті своє прізвище, ім'я та по батькові, відповів, що не може написати, а тому нотаріус наполягла на присутності свідків при посвідченні заповіту (а.с.68-69).

Рішенням суду позов ОСОБА_3 задоволено, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

На рішення суду ОСОБА_2 приніс апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3,а його позов задовольнити, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно п.3 ст.10 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У судовому засіданні встановлено наступне.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна, в тому числі за законом відповідно до ст. 1217 ЦПК України.

У відповідності до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Дане зобов'язання встановлено законодавством у зв'язку з тим, що право власності на спадкове нерухоме майно виникає у спадкоємця тільки з моменту державної реєстрації цього майна.

Житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1 на праві власності належав ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 16.11.2006 року, посвідченого державним нотаріусом Болградської районної державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_8 та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів (а.с.17,18).

Відмітка на вказаному договорі про реєстрацію в КП «Болградське БТІ» відсутня. З технічного паспорту на дане домоволодіння вбачається, що він виготовлений 08.12.2005 року та містить виправлення даних про власників. Як пояснили сторони в судовому засіданні, виправлення здійснені рукою ОСОБА_5, що в КП «Болградське БТІ» названий договір купівлі-продажу зареєстрований не був (а.с.14-16).

За ч. 2 ст. 182 ЦК України, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації. Вимоги даної норми власником домоволодіння ОСОБА_5 виконані не були.

Слід зазначити, що будинок був придбаний в період перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в зареєстрованому шлюбі ( свідоцтво про шлюб НОМЕР_1 від 04.02.2004 року (а.с.20), а тому є спільною сумісною власністю обох з подружжя, хоча договір купівлі-продажу було укладено лише ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_7 (а.с.21). Жоден зі спадкоємців до нотаріальної контори не звертався з заявою про прийняття спадщини та не оформляв спадкових прав. ОСОБА_5 був зареєстрований та постійно проживав разом з ОСОБА_7, а тому в силу вимог ч.3 ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.

Зазначені обставини були підтверджені обома сторонами по справі.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_5 (свідоцтво про його смерть серії НОМЕР_2 - а.с.12).

Після його смерті відкрилась спадщина на належний йому житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1.

Вказану спадщину прийняла позивачка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 за заповітом від 11.06.2011 року, зареєстрованим в реєстрі за № 3715, посвідченим ОСОБА_8, державним нотаріусом Белградської районної державної нотаріальної контори Одеської області (а.с.13) шляхом звернення з заявою до держнотконтори, що підтверджується копією спадкової справи № 456/2012 року заведеної до майна померлого 05.11.2012 року ОСОБА_5 (а.с.26-30).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1235 ЦК України передбачено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до ч.1, ч.З ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1269 п.п.1, 2 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Так, свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона була присутня у приміщенні приватного нотаріуса при складанні заповіту від імені ОСОБА_5 Дійсно заповідач був здоровим чоловіком, сам виявив бажання здійснити розпорядження своїм майном на випадок смерті, самостійно звернувся до нотаріуса за роз'ясненням з приводу оформлення заповіту. ОСОБА_5 запросив її бути присутньою при складанні заповіту, добровільно без будь-якого примусу, чітко виражав свою волю. Після оформлення документу, нотаріус прочитала заповіт на українській мові, потім прочитала перекладаючи на російську мову, вголос заповіт читали також свідки, лише потім вона на прохання ОСОБА_5 особисто поставила підпис замість нього, а також свої підписи поставили свідки.

Свідок ОСОБА_10 пояснив, що він є племінником ОСОБА_3 На прохання ОСОБА_5 він був присутнім при складанні заповіту. ОСОБА_5 висказав своє бажання скласти заповіт на ім'я ОСОБА_3, нотаріус оформила документ, прочитала його на українській мові, потім на російській мові, дала прочитати кожному свідку. Він, свідок читав заповіт складний на українській мові у присутності усіх осіб в голос, оскільки він знає українську мові і розуміє її, не може лише досконало розмовляти цією мовою.

Свідок ОСОБА_11 суду показав, що він був запрошений ОСОБА_5 бути присутнім при складанні заповіту у якості свідка. Заповідач виражав свою волю без будь-якого примусу, розуміючи значення своїх дій, що він не є родичем спадкоємиці ОСОБА_3

Таким чином, оскільки ЦК України не обмежує перелік підстав, а навпаки допускає будь-які інші причини в зв'язку з якими заповідач не може власноручно підписати заповіт, та за його дорученням він може бути підписаний іншою фізичною особою, нотаріусом дотримано усіх положень, викладених в п. 16 Інструкції, що свідчить про дотримання вимог щодо форми та посвідчення заповіту.

Свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13 суду пояснили, що вони були сусідами покійного ОСОБА_5 Добре знали його сім'ю. Ще за свого життя, ОСОБА_5 висловлював своє бажання щодо складання заповіту на ім'я ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_14, пояснила, що працює поштаркою в с. Залізничне більше шести років. Покійного ОСОБА_5 добре знала, оскільки приносила йому пенсію і він особисто ставив підпис у відомостях про її отримання.

Свідки ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 суду пояснили, що вони є односельчанами покійного ОСОБА_5, добре його знали, що він був здоровою людиною, постійно їздив на мопеді, сам здійснював покупки продуктів харчування та не потребував сторонньої допомоги, що з сином ОСОБА_2 був в гарних стосунках.

Свідок ОСОБА_19 пояснила, що вона є дружиною сина покійного ОСОБА_5, тобто його невісткою, що ОСОБА_5 був здоровим чоловіком, після смерті дружини (її матері) він проживав один, захворів лише за три дні до своєї смерті, ніколи не потребував сторонньої допомоги. Був здатен самостійно підписувати документи, тобто ставити підпис, оскільки при отриманні пенсії самостійно розписувався.

Суд не прийняв до уваги доводи позивача за зустрічним позовом, що свідки, які були присутні під час складанні заповіту ОСОБА_5 є близькими родичами спадкоємиці за заповітом ОСОБА_3, оскільки ці доводи повністю спростовуються обставинами встановленими судом під час розгляду справи. Так, судом встановлено, що свідок ОСОБА_11 є співмешканцем сестри спадкоємиці ОСОБА_9, свідок ОСОБА_20 є племінником спадкоємиці, в силу вимог ст. З Сімейного Кодексу України ці особи не є членами сім'ї та близькими родичами спадкоємиці за заповітом ОСОБА_3

Стаття 1253 ЦК України дозволяє виділити три підстави для залучення свідків при посвідченні заповіту: 1) бажання заповідача; 2) неможливість заповідача через фізичні вади самостійно прочитати заповіт (абзац третій ч. 2 ст. 1248 ЦК); 3) посвідчення заповіту здійснюється посадовими, службовими особами, перерахованими у частинах 1 - 6 ст. 1252 ЦК.

Таким чином, закон вимагає підписання заповіту свідками лише якщо заповіт підпадає під регулювання норм абзацу третього ч. 2 ст. 1248 та частин 1 - 6 ст. 1252 ЦК. В усіх інших випадках залучення свідків не є обов'язковим, і здійснюється лише на вимогу заповідача. Саме з урахуванням даного висновку слід тлумачити норму абзацу другого пункту 158 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на час посвідчення заповіту), яка встановлює, що "присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою".

Згідно ч.2 ст.1253 ЦК України, якщо заповіт посвідчується за участю свідків, кількість останніх має становити не менше двох осіб. Гранична кількість свідків законом не встановлена.

Особа, яка підписала заповіт замість заповідача ОСОБА_5 є підписантом, а не свідком під час складання і підписання заповіту, а тому на неї не розповсюджуються вимоги ч.4 ст. 1253 ЦК України.

На підставі наведеного, суд дійшов правильного висновку, що нотаріусом дотримано положення ст.ст. 1247,1253 ЦК України, а саме:

- на бажання заповідача його заповіт був посвідчений при свідках;

- виконано вимогу про присутність не менше двох свідків;

- обидва свідки є особами з повною цивільною дієздатністю;

- свідки не є членами сім'ї та близькими родичами спадкоємця;

- свідки, при яких посвідчувався заповіт, зачитували його вголос та ставили на ньому свої підписи;

- у текст заповіту занесені усі відомості про особу свідків.

Посилання позивача на підставу недійсності заповіту - відсутність підпису спадкодавця в самому тексті заповіту - зазначення в тексті заповіту, що заповідач хворий, суд оцінив критично, оскільки з пояснень приватного нотаріуса вбачається, що заповідач, який усвідомлював значення своїх дій, міг ними керуватися, що також не заперечувалося і самими сторонами по справі, на прохання нотаріуса написати своє прізвище, ім'я, по батькові українською мовою та поставити підпис, не зміг цього зробити в силу свого віку (виповнилось 76 років), а тому заповідачу нотаріусом було роз'яснено його право запросити свідків. Заповідач ОСОБА_5 скористався своїм правом і лише з цих підстав були запрошені свідки ним особисто.

В силу вимог ч.2 ст. 1257 ЦК України позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надано суду першої інстанції належних і допустимих доказів, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, що є безумовною підставою для визнання заповіту недійсним. Не встановлено таких і під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Інші доводи також не приймаються до уваги, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до апеляційного суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують та задоволенню не підлягають, підстави для ухвалення нового рішення відсутні.

Судова колегія, розглянувши справу, прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 17 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак її може бути оскаржено до суду касаційної інстанції, на протязі двадцяти днів.

Головуючий- суддя Н.В.Ісаєва

Судді: А.В. Луняченко

О.С.Комлева