Справа № 413/2031/13-ц
Провадження № 2/413/898/13
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
15 серпня 2013 року м. Красний Луч
Краснолуцький міський суд Луганської області
у складі: головуючого судді Бойко С. Л.,
при секретарі Сухарко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Красний Луч цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ДП «ДА» в особі ВП шахта «Краснолуцька» про відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду з дійсним позовом і в його обґрунтування пояснив, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем і пропрацював у вугільній промисловості з 20.06.1983р. по 30.11.2009р. на підземних роботах. З 16.04.1996р. по 30.11.2009р. він працював на шахті «Краснолуцька» в якості ГРОЗ і машиністом на підземних роботах. 30.11.2009р. він був звільнений з підприємства на підставі ст.38 КЗпП України у зв'язку з переходом на пенсію. 26 років його трудової діяльності у відповідача пов'язані з підземними роботами, що негативно позначилося на його стані здоров'я. Умови його праці у відповідача, в результаті впливу шкідливих виробничих факторів протягом 26 років, призвели до утворення професійного захворювання - пневмоконіозу з втратою ним професійної працездатності 25%. Після тривалих обстежень вказане профзахворювання було встановлено та підтверджено ЦЛЕК і МСЕК, і йому призначені страхові виплати у зв'язку з частковою втратою професійної працездатності з 01.03.2012р. безстроково. Зазначене профзахворювання отримано ним з вини відповідача, внаслідок чого позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 200000грн. Позивачу заподіяні фізичні і душевні страждання, він втратив найцінніше, що є у людини, і що не підлягає, в його випадку, відновленню - це здоров'я. Через часткову втрату професійної працездатності, ушкодження здоров'я, погіршилося його загальне самопочуття. Встановлене захворювання, безсумнівно, впливає і на тривалість його життя, і негативно впливає на роботі всіх органів, а не тільки пошкоджених легенів. Позивачу довелося і доводиться переносити через профзахворювання фізичні страждання. Вони виражаються в тому, що у нього має місце задишка, утруднене дихання, ці симптоми супроводжуються болючим кашлем. Із-за профзахворювання позивач позбавлений можливості продовжувати свою трудову діяльність на шахті, тому що має обмеження в роботі і йому протипоказана праця у вугільній промисловості, якою він постійно займався, він вибув з свого трудового колективу, що також болісно відбилося на його емоційному стані. Через профзахворювання позивач відчуває стомлюваність, що не дозволяє йому трудитися енергійно, так, як це було раніше до його захворювання. Для того, щоб самопочуття не погіршувалося стрімко, позивачу доводиться і необхідно регулярно проходити курс лікування, а отже витрачати свій час і кошти на відвідування медичних установ, проходити різні процедури, що забирає час та визиває незручності. Таким чином, порушено звичайний ритм життя і життєві зв'язки позивача. Свої вимоги позивач підтверджує трудовою книжкою, довідкою про втрату працездатності, висновками про профзахворювання. Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 200000грн.
У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі, дав аналогічні позовній заяві пояснення і просить позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача ДП «ДА» в особі ВП шахта «Краснолуцька» - юрисконсульт Жидкевич В.М. позовні вимоги позивача не визнала в повному обсязі і суду пояснила, що позивач повинен обґрунтувати, в чому полягає спричинена йому моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльності її заподіяно відповідачем, із яких міркувань виходить позивач, оцінюючи свою моральну шкоду у розмірі 200 тис.грн. і не надав обґрунтування своїм вимогам, не вказав, в чому саме полягає вина відповідача у заподіянні йому моральної шкоди. При прийомах на роботу 16.04.1996р. та 13.11.2001р. позивач був ознайомлений про роботу у шкідливих умовах, про що свідчить його особистий підпис у картках ф. Т-2. В позовній заяві позивач посилається на ті обставини, що він пропрацював у вугільній промисловості на підземних роботах з 1983р. по 2009р., що складає стаж роботи 30 років, але за документами стаж роботи - 23 роки 5 місяців, із яких він пропрацював на підприємстві відповідача 11 років, із яких за професією ГРОВ - 10 років 1 місяць. За період роботи у відповідача позивач находився на лікарняному 676 днів (1 рік 10 місяців 16 днів) за діагнозом туберкульоз та перебував в черговій відпустці 432 дні (1 рік 2 місяці 12 днів). За даним діагнозом знаходився на обліку до укладання трудового договору. При прийомі на роботу та при обов'язковому щорічному медичному огляді протипоказань за станом здоров'я з виконання робіт у підземних умовах не було виявлено, завідомо хворим прийшов на роботу. Відповідно до ст.17 Закону України «Про охорону праці» медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, робітники яких несуть відповідальність згідно законодавству за відповідність медичних висновків фактичному стану здоров'я робітника. Медичні документи, надані при прийомі на роботу, щорічних обов'язкових медоглядів позивача суперечать медичним документам за місцем лікування його захворювання. За медичними показниками зв'язок захворювання з умовами праці встановлюються при наявності стажу праці близько 10 років в умовах вираженого навантаження. Позивач був звільнений з підприємства відповідача 30.11.2009р. за власним бажанням у зв'язку з переходом на пенсію за віком з виплатою вихідної допомоги згідно умовам колективного договору. При цьому перед звільненням йому була встановлена друга група інвалідності за загальним захворюванням. Позивач вказує в обґрунтування своїх позовних вимог ті обставини, що його 26 років трудової діяльності на шахті пов'язані з підземними роботами і привели до встановлення профзахворювання пневмоконіоз з 01.03.2012р., що не відповідає дійсним обставинам його трудової діяльності. Позивач посилився на те, що йому встановлено 25% втрати професійної працездатності в результаті профзахворювання - пневмоконіозу, внаслідок шкідливих виробничих факторів протягом 26 років його трудової діяльності з вини відповідача, але позивач тривалий час був хворий на туберкульоз ще до працевлаштування на підприємство відповідача, фактичний стаж роботи на шахті всього 11 років. У 2009р. позивач переніс туберкульоз легенів з правосторонньою лобектомією, після чого йому була встановлена 2 група інвалідності за загальним захворюванням та після звільнення продовжував лікуватися за основним своїм захворюванням. Втрата працездатності позивачу встановлена після того, як він вже більше 2-х років не працював у відповідача, продовжував своє лікування за основним захворюванням з діагнозу туберкульоз, за яким йому встановлено другу групу інвалідності. Крім того, втрата професійної працездатності позивачу встановлена МСЕК м.Луганськ фтизіопульмологічним відділенням 01.03.2013р. № 050881, а робітники вугледобувних підприємств проходять обстеження по становленню профзахворювання профпатологічною МСЕК. Лише один факт втрати професійної працездатності не тягне відшкодування моральної шкоди, тому що він погашається відшкодування втраченого заробітку, або відповідної його частини, відшкодуванням потерпілому витрат на медичну і соціальну допомогу, виплатою одноразової допомоги, яка забезпечує фінансову можливість для соціальної реабілітації потерпілого. Усі види страхових послуг, а також усі види профілактичних заходів проводяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонд. Позивачу на підставі висновку МСЕК м.Луганськ з 01.03.2012р. встановлені щомісячні страхові виплати з відшкодування втраченого заробітку у сумі 1117,00грн. та отримана одноразова допомога у сумі 72964,00грн. Відповідно до п.п.2, 5 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» дано роз'яснення, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними в дію в різні терміни, суду необхідно в кожній справі виясняти характер правовідношень сторін і установлювати, якими правовими нормами вони регулюються, застосовувати відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин. Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником шкоди робітнику виконується у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач звернувся з позивом про відшкодування моральної шкоди внаслідок пошкодження здоров'я на виробництві при виконанні трудових зобов'язань, що у даному випадку регулюються нормами трудового законодавства, тобто ст.237-1 КЗпП України. Наявність в Кодексі законів про працю ст.237-1 виключає використування у випадках спричинення робітнику моральної шкоди внаслідок небезпечних або шкідливих умов праці ст.ст.1167, 1168 ЦК України. Згідно п.16 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» до вимог про стягнення моральної шкоди у випадку спричинення робітнику моральної шкоди внаслідок небезпечних або шкідливих умов праці застосовується 3-х місячний термін (ст.233 КЗпП України) звернення до суду.
На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги позивача безпідставними і необґрунтованими і просить відмовити ОСОБА_1 в позові до ДП "Донбасантрацит" в особі ВП "Шахта "Краснолуцька" про відшкодування моральної шкоди за пропуском строку позовної давності.
Суд, вислухавши позивача, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
27.03.2013р. позивач звернувся до суду з позовом до ДП «ДА» в особі ВП шахта «Краснолуцька» про відшкодування моральної шкоди.
Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем і пропрацював у вугільній промисловості з 20.06.1983р. по 30.11.2009р. на підземних роботах. З 16.04.1996р. по 30.11.2009р. він працював на шахті «Краснолуцька» в якості ГРОЗ і машиністом на підземних роботах. 30.11.2009р. позивач був звільнений з підприємства на підставі ст.38 КЗпП України у зв'язку з переходом на пенсію.
Висновком спеціалізованої фтизіопульмологічної МСЕК м.Луганськ № 059881 від 01 березня 2012р. позивачу встановлено безстроково втрату 25 % професійної працездатності.
Згідно п.67 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ від 30.11.2011р. № 1232, спеціалізовані профталогічні лікувально-профілактичні проводять амбулаторне або стаціонарне обстеження хворих і встановлюють діагноз професійного захворювання.
Відповідно до повідомлення на адресу керівника ВП "Шахта "Краснолуцька" від 08.04.2013р. № 1408-1 за підписом голови спеціалізованої фтизіопульмонологічної МСЕК Клішиної Л.С., позивачу встановлено професійне захворювання пневмоконіоз у поєднанні з туберкульозом легенів, тому й відсоток втрати професійної працездатності було встановлено відповідно діагнозу.
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1464 інституту медичної праці АМН України від 08.12.2011р. за анамнезом захворювання позивач направлений на обстеження з підозрою на пневмоконіоз, у 2009р. переніс туберкульоз легенів з правосторонньою лобектомією.
Позивачу на підставі висновку МСЕК м.Луганськ з 01.03.2012р. встановлені щомісячні страхові виплати з відшкодування втраченого заробітку в сумі 1117,00грн. та отримана одноразова допомога в сумі 72964,00грн.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп.1 - 1-4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці" (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" внесені зміни до абз.4 ст.1, підп. "е" п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, а також виключено ч.3 ст.34 Закону № 1105-XIV, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Відділення.
У позивача виникло право на звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди з часу, коли вперше йому було встановлено втрату професійної працездатності.
Відповідно до вимог ст.173 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. З 15 квітня 2008 року стала діяти норма ст.237-1 КЗпП України, на підставі якої моральна шкода повинна бути відшкодована працівнику роботодавцем.
На час встановлення позивачу втрати професійної працездатності, тобто 2012р., спірні правовідносини регулювалися норма ст.237-1 КЗпП України
Згідно п.16 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» до вимог про стягнення моральної шкоди у випадку спричинення робітнику моральної шкоди внаслідок небезпечних або шкідливих умов праці застосовується 3-х місячний термін (ст.233 КЗпП України) звернення до суду.
Відповідно до п.2.3 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього кодексу від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, у ст.23 якого встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга); моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини четверта, п'ята).
Подальше регулювання інституту моральної шкоди визначено в окремих законах.
У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у ст.237-1 Кодексу, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Конституційний Суд України вважає, що в аспекті конституційного звернення визначені Цивільним кодексом України і Кодексом підстави та порядок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди слід розглядати у нерозривному зв'язку з положеннями ст.233 Кодексу, у яких встановлено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, зокрема тримісячний строк, який розпочинається з дня, коли працівник дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права.
Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення ч.1 ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права.
При розгляді справи позивач не надав суду доказів поважності пропуску ним встановленого ст.233 КЗпП України тримісячного терміну позовної давності звернення до суду за вирішенням трудового спору і не просив поновити строк звернення до суду з даним позовом.
Згідно ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилюється, як на підставу свої вимог або заперечень, при цьому суд створив усі умови для змагального процесу, роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки.
Оскільки позивачем не було дотримано строку, передбаченого ст.233 КЗпП України тримісячного терміну позовної давності при подачі позову про стягнення моральної шкоди, та не ставилось питання про поновлення строку звернення до суду за зазначеним позовом, то суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Керуючись ст.ст.10, 60 ЦПК України, ст.ст.173, 233, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», с у д -
В И Р І Ш И В :
В позовних вимогах ОСОБА_1 до ДП «ДА» в особі ВП шахта «Краснолуцька» про відшкодування моральної шкоди відмовити у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Краснолуцький міський суд шляхом подачі в 10-ти денний апеляційної скарги з подачею її копій до апеляційної інстанції або в порядку ч.2 ст.295 ЦПК України.
Головуючий суддя: С.Л. Бойко