АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11012/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Саламон О.Б.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Рейнарт І.М., Кулікової С.В.
при секретарі: Гречка Т.В.
за участю: представника позивача Гіппіус Р.О.
представника відповідачів ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 червня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ФІДОКОМБАНК» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
в с т а н о в и л а :
Позивач звертаючись у березні 2013 року до суду з вищевказаним позовом просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 2 510 833,04 гривень (еквівалент 314 349,23 доларів США), з яких 199 525,43 гривень (еквівалент 24 980,02 доларів США) - борг за кредитом; 695 084,24 гривень (еквівалент 87 022,59 доларів США) - прострочені відсотки; 1087,64 гривень (еквівалент 136,17 доларів США) - пеня за просрочку кредиту; 220 971,74 гривень (еквівалент 27 665,04 доларів США). - пеня за прострочку відсотків. Свої вимоги обґрунтовував тим, що між банком та ОСОБА_5 17.07.2008 року було укладено кредитний договір, а також 17.07 2008 року між банком та ОСОБА_6, а також між банком та ОСОБА_7 були укладені договори поруки, які належним чином позичальник та поручителі не виконували.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 червня 2013 року позов Публічного акціонерного товариства «ФІДОКОМБАНК» було задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «ФІДОКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором у сумі 2 510 833,04 гривень (еквівалент 314 349, 23 долари США).
Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «ФІДОКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором в сумі 2 510 833,04 гривень (еквівалент 314 349, 23 долари США), а також у рівних частинах судові витрати у сумі 3 219 гривень.
Не погоджуючись з рішенням суду відповідачі подали апеляційну скаргу. Де ставили питання про скасування рішення суду та просили ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги виключно у розмірі дійсної суми боргу і виключно щодо позичальника ОСОБА_5. Мотивуючи свою вимогу тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Представник апелянтів підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити. Позивач не визнав подану апеляційну скаргу заперечував проти її задоволення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом при розгляді справи було встановлено, що 17 липня 2008 року між ПАТ «Ерсте Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ФІДОКОМБАНК») та ОСОБА_5 укладено рамкову угоду, згідно з яким останньому надано кредит у сумі 200 000 доларів США для придбання майнових прав у інвестування в об'єкт нерухомого майна, яким є АДРЕСА_1, відповідно до договору про участь у фонді фінансування будівництва від 04 липня 2008 року, укладеного між ВТ «Акціонерна компанія Київреконструкція» та позичальником з кінцевим терміном повернення до 16 липня 2038 року зі сплатою 13,5 % річних.
17 липня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5, між банком та ОСОБА_7, а також ОСОБА_6 були укладені договори поруки за № 014\3949\2\20129\ 1 та № 014\3949\2\20129\2, відповідно до умов яких поручителі зобов'язувалися відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов'язань по кредитному договору позичальником.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з положень ст. 525 ЦК України, та зазначив, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору. А тому, з урахуванням вимог ст. 1054 ЦК України, та беручи до уваги, що сума заборгованості була визнана, то позичальник повинен повернути кредит та сплатити визначені умовами договору додаткові витрати.
При цьому судом також вказувалося на те, що згідно вимог ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручався перед кредитором за виконання боржником свого обов'язку, а відтак відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у солідарному порядку у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою апелянти вказували на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не було взято до уваги їх посилання на правових відсутність підстав в частині задоволення заявлених вимог до поручителів виходячи з підстав припинення договорів поруки відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України. Згідно матеріалів справи банк 17.02.2009 року направив як позичальнику так і поручителям лист з вимогою достроково погасити борг по кредиту і лише 21.08.2010 року - більш ніж через рік після настання строку виконання основного зобов'язання звернувся до суду з позовом. Отже, стягування коштів з поручителів на підставі припинених договорів поруки є незаконним.
Колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи, а саме суд першої інстанції в рішенні правомірно спростовуючи вищевказані доводи відповідачів послався на п. 24 Постанови ПВССУ « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних відносин» № 5 від 30.05.2012 року, та положення п.5.2.3 договорів поруки, вказуючи на те, що сторони погодили терміни з настанням яких припиняється дія договорів поруки. Що свідчить про те, що банк пред'явив вимоги до поручителів в межах, погоджених ними в договорах поруки, (строків, термінів), у відповідності до п. 5.2.3. договорів поруки.
У відповідності до ч. 3 ст.554 ЦК України, особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Виходячи з того, що договори поруки з кожним із відповідачем ( поручителем) було укладено окремо, суд першої інстанції правомірно вказав на те, що поручителі не є солідарними боржниками між собою, а окремо один від одного є солідарними боржниками з позичальником. А відтак, посилання апелянтів щодо постановлення рішення за яким відносно позичальника застосовано подвійне стягнення заборгованості не ґрунтується на нормах діючого законодавства.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: