Справа № 2-192/2012

РІШЕННЯ

іменем України

21.11.2013 р.                    смт.Станиця Луганська Луганської області

Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі:

головуючого Соболєва Є.О.

при секретарі Сухаревській Н.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Донець Плюс» про визнання недійсним доповнення № 1 до договору оренди земельної ділянки від 16 квітня 2007 року, визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з цим позовом до відповідача, в якому посилаючись на те, що доповнення № 1 від 01 листопада 2007 року до договору оренди земельної ділянки від 12 березня 2007 року, нібито укладене між ним та відповідачем оформлено в односторонньому порядку самим відповідачем, вказуючи, що його підпис у цьому доповненні до договору є підробленим, після збільшення розміру позовних вимог, просив суд визнати вказане доповнення № 1 від 01.11.07 р. до договору оренди земельної ділянки від 12.03.07 р. недійсним, визнати недійсним пункт 8 договору оренди земельної ділянки від 12.03.07 р. в редакції доповнення від 01.11.07 р. недійсним, скасувати державну реєстрацію доповнення № 1 до договору оренди земельної ділянки від 12.03.07 р..

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, за позивача пояснення надавала його представник, яка крім обставин, що викладені у позові уточнила, що про факт продовження договору оренди її довіритель дізнався від ОСОБА_4, а не у сільській раді, як вказано у позові.

Представник відповідача позов не визнала, оскільки не була згодна з тим, що доповнення до договору є правочином, крім того вона зазначила, що договір був продовжений за мовчазної згоди самого позивача, що передбачено законом.

Заслухавши осіб, які брали участь в судовому засіданні, свідків, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки, де у частині третій цієї статті зазначається, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки може здійснюватись шляхом визнання угоди недійсною.

Судом встановлено, чого не оспорювалось сторонами, що 12 березня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки площею 6,92 га, грошовою оцінкою 20587,28 грн., цільовим призначенням: для ведення товарного сільгоспвиробництва, розташованої на території Великочернигівської сільської ради.

Цей договір було укладено строком на 5 років з переважним правом орендаря на його поновлення після закінчення строку його дії (п. 8 договору).

Також судом встановлено, що між сторонами нібито 01 листопада 2007 року була укладена додаткова угода, оформлена доповненням № 1 до договору оренди земельної ділянки (далі за текстом – Доповнення №1), де були внесені зміни до пункту 8 основного договору, який був викладений у нові редакції наступного змісту: «Договір укладено на 10 років. Початок дії договору 01 листопада 2007 року, закінчення 31 грудня 2017 року. Після закінчення строку договору орендар має право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше на за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію».

Вказане Доповнення № 1 суд вважає необхідним визнати недійсним з огляду на таке.

Згідно частин першої та третьої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Однак цим вимогам закону Доповнення № 1 не відповідає.

Так, відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» єдиною формою продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки передбачені дії сторін щодо його поновлення на новий строк після закінчення його дії.

Отже оспорюване Доповнення № 1 суперечить положенням вказаної норми закону.

Крім того в судовому засіданні позивач стверджував, що про існування додаткової угоди він дізнався тільки по закінченні дії основного договору, коли повідомив відповідача про намір не продовжувати з ним договірних відносин, а займатись обробкою належної йому земельною ділянкою самостійно. Також позивач стверджував, що не підписував це Доповнення № 1.

Зазначені обставини знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи по суті з пояснень свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також після проведення у справі почеркознавчої експертизи, за висновками якою експертами однозначно встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1, що розташований у Доповненні № 1 у графі та рядку «Орендодавець», виконано не ОСОБА_1, а іншою особою. Ознак попередньої технічної підготовки при виконанні підпису від імені ОСОБА_1 не встановлено.

Наведене свідчить, що позивач дійсно не знав і не чув про укладення від його імені Доповнення № 1, яке за своєю сутністю має ознаки фальшування і не відповідає його вільному внутрішньому волевиявленню.

Частина перша статті 215 Цивільного кодексу України наголошує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином суд вважає доведеною вимогу позивача про визнання недійсним Доповнення № 1, у зв’язку з чим її слід задовольнити.

Враховуючи, що вимога про скасування державної реєстрації Доповнення № 1 є похідною від вимоги про визнання недійсним цього Доповнення № 1, тому і в цій частині позов позивача підлягає задоволенню.

Суд вважає недоречною і такою, що не підлягає задоволенню вимогу позивача про визнання недійсним пункту 8 основного договору в редакції Доповнення № 1, оскільки в цьому немає необхідності, тому що визнання недійсним Доповнення № 1 тягне за собою скасування будь-яких змін у основному правочині, які були внесені додатковим правочином.

Також суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що Доповнення № 1 не є правочином, оскільки вони суперечать положенням частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно Доповнення № 1 суттєво змінювався строк дії основного договору, протягом якого орендар, тобто відповідач, набував право користуватись ділянкою позивача, а останній на цей строк обмежувався в цьому праві.

Враховуючи, що основна вимога позивача, за яку останній сплачував судовий збір, а також враховуючи, що на доведення цієї вимоги позивач поніс витрати з проведення експертизи, суд вважає необхідним ці судові витрати відповідно до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України на користь позивача стягнути з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

           Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним доповнення № 1 від 01.11.07 р., зареєстроване 01 серпня 2008 року в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди за номером 040842300145, до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 16 квітня 2007 року в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди за номером 040742300151, укладеного між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Донець плюс».

Скасувати у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди за номером 040842300145 від 01 серпня 2008 року державну реєстрацію доповнення № 1 від 01.11.07 р. до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 16 квітня 2007 року в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди за номером 040742300151, укладеного між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Донець плюс».

В іншій частині позову відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з Приватного підприємства «Донець плюс» на користь ОСОБА_1 107,30 грн. – судовий збір, який був сплачений позивачем при зверненні з цим позовом, 1766,40 грн. – витрати на проведення почеркознавчої експертизи, а всього – 1873,70 грн..

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Станично-Луганський районний суд Луганської області протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

Головуючий: