АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 531/853/13-к
Номер провадження 11-кп/786/228/2013
Категорія ч.2 ст. 186 КК України Т.З.
Головуючий у 1-й інстанції Жмурко П.Я.
Доповідач ап. інст. Ландар О. В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2013 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого Ландара О.В.
суддів Герасименко В.М., Тараненка Ю.П.
при секретарі Козин Н.В.
за участю прокурора Акулової С.М.
захисника ОСОБА_2
розглянувши 25 листопада 2013 року у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві кримінальне провадження за апеляційнною скаргою обвинуваченої ОСОБА_3 на вирок Карлівського районного суду Полтавської області від 12 червня 2013 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Луганськ, проживаючої без реєстрації АДРЕСА_1, українка, громадянка України, з середньою освітою, непрацююча, не заміжня, на утриманні неповнолітніх дітей немає, раніше судима:
- 27.07.2006 року Полтавським районним судом за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, 70 КК України до 4 років позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки;
- 14.11.2006 року Ленінським районним судом м. Полтави за ч. 2 ст. 309, ч.2 ст. 71 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі;
- 23.07.2009 року Полтавським районним судом за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч.1, ч. 4 ст. 70 КК України, до 4 років 7 місяців позбавлення волі. Звільнена 22.04.2011 року у зв'язку з відбуттям покарання;
- 30.05.2012 року Полтавським районним судом за ст. 359, ст. 69, ст. 72 КК України до 180 годин виправних робіт. Звільнена 17.08.2012 року у зв'язку з відбуттям покарання;
- 02.07.2013 року Полтавським районним судом за ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 185, ч.1 ст. 70, ст. 75 КК України до 2 років позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;
- 27.02.2013 року Карлівським районним судом за ч. 2,3 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ст. 70, ст. 75 КК України до 3 років позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;
- 24.05.2013 року Машівським районним судом за ч. ст. 185, ч. 4 ст. 70, ст. 75 КК України до 4 років позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки
засуджено за ч.2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України до цього покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Полтавського районного суду від 7.02.2013року у виді 3 місяців позбавлення волі та остаточно призначено ОСОБА_3 до відбуття покарання у виді 4 років 3 місяців позбавлення волі.
Вирок Машіваського районного суду від 24.05.2013року відносно ОСОБА_3 постановлено виконувати окремо.
За змістом вироку суду ОСОБА_3 визнана винуватою у тому, що 19 березня 2013 року близько 13 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, повторно, маючи прямий умисел на крадіжку чужого майна, знаходячись у гостях у свого знайомого ОСОБА_4 в приміщенні житлового будинку останнього за адресою АДРЕСА_2, відкрито, в присутності ОСОБА_5, незважаючи на заперечення останньої, викрала електричний обігрівач вартістю 150 грн., що був придбаний для використання за призначенням ОСОБА_4 його рідною сестрою ОСОБА_6 В подальшому ОСОБА_3 з місця злочину з викраденим зникла.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вирок суду та закрити провадження за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, посилаючись на те, що висновки суду не підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду. Указує, що головний свідок обвинувачення - ОСОБА_5 при допиті в судовому засіданні 19.06.2013 року підтвердила, що ОСОБА_4 дозволив їм «пропити» обігрівач. Ці показання узгоджуються із свідченнями її матері та ОСОБА_7, показання якого у вироку суду викривлені. Крім цього звертає увагу на неправильність і необ'єктивність слідства, оскільки потерпілим по справі мав бути ОСОБА_4, власник обігрівача, а не його сестра. Заявляє клопотання про повторне дослідження обставин, які, на її думку, судом першої інстанції досліджені з порушеннями і неповно, допитати свідків, на показаннях яких ґрунтується вирок.
Заслухавши доповідача, виступи захисника ОСОБА_2 та обвинуваченої ОСОБА_3 на підтримання апеляційних вимог про скасування судового рішення із закриттям провадження, думку прокурора Акулової С.М. про необґрунтованість вироку суду, необхідність його скасування з направленням матеріалів на новий судовий розгляд для більш ретельного з'ясування питання про належність електрообігрівача, дослідивши в порядку ч.3ст.404 КПК України при частковому судовому слідстві докази, у межах заявлених стороною захисту при подачі апеляції клопотань, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, колегія суддів знаходить, що вона підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до вимог ст.94 КПК України.
Статтею 373 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому, згідно вимог процесуального закону, такий вирок має бути обґрунтований лише на сукупності безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів, які узгоджуються між собою та не викликають будь-яких сумнівів у їх достовірності.
Згідно зі ст. ст.92, 94, 17 КПК України обов'язок доказування обставин злочину, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Вказаних норм закону суд першої інстанції у повній мірі не дотримався.
Даючи свідчення в суді першої інстанції, як і у апеляційній інстанції, підозрювана ОСОБА_3 категорично заперечувала свою провину у вчиненні грабежу і пояснювала, що 19 березня 2013року слідуючи у м.Полтаву, вона зайшла до свого знайомого ОСОБА_4, де побачила, що той у компанії осіб без певного місця проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_5, розпивали 3-х літрову банку самогону, були вже добре п'яні, та на їх запрошення приєдналася до них. Під час вживання спиртного, яке закінчувався, господар квартири ОСОБА_4 запропонував їй сходити до баби ОСОБА_14 і обміняти його обігрівач на горілку. При цьому, поки обігрівач холонув, господар заснув, а коли вона понесла обігрівач до вказаної баби, двері їй ніхто не відкрив. Тоді вона поїхала у Полтаву до матері на роботу, якій запропонувала купити його. Через деякий час туди приїхали співробітники лінійного відділу міліції, затримали її та повезли у м. Карлівку, а електроприлад залишився на призволяще. У відділку її звинуватили у викраденні обігрівача, у пошуках якого зробили обшук за місцем проживання матері у с. Терешки Полтавського району. Коли нічого не знайшли, пізно вночі її відпустили. Згодом 8 квітня 2013року їй вручили письмову підозру у вчиненні грабежу, арештували, та тільки потім надали захисника.
Мати підозрюваної свідок ОСОБА_8 підтвердила, що у другій половині дня, коли вона працювала реалізатором біля ринку «Алмазний» у м.Полтаві, до неї приїздила донька, яка мала при собі упакований електрообігрівач і розповіла, що цей обігрівач їй дала п'яна компанія для покупки спиртного. Та хотіла його здати у ломбард або продати, пропонувала купити їй, але порадившись зі співмешканцем, не погодилась на покупку. Згодом до них приїхав автомобіль і якийсь чоловік, як потім стало відомо співробітник міліції, покликав доньку до себе і кудись повіз, а привезений нею обігрівач так і залишився на місці, де вона торгувала. До кінця роботи вона забула про нього, а коли їдучи в автобусі згадала про це і повернулась назад - його уже не було.
Досліджуючи за згодою сторони захисту технічний запис судового засідання у якому зафіксовані показання свідка обвинувачення ОСОБА_9, ухвала про примусовий привід якого до апеляційного суду залишалася не виконаною, судова колегія пересвідчилася, що його свідчення повністю узгоджуються з показаннями підозрюваної та її матері ОСОБА_8
Він підтвердив, що того дня йому телефонувала співмешканка та питала чи потрібно купувати обігрівач, який на прохання п'яної компанії привезла донька, щоб продати чи закласти у ломбард, що він заборонив.
Ввечері, за поясненнями указаного свідка, що не відображено у судовому рішенні, до нього прибули працівники міліції, в пошуках обігрівача провели обшук його житла, відібрали пояснення, а затримана донька співмешканки у цей час перебувала у міліцейській машині на вулиці.
Далі, як підкреслював свідок ОСОБА_9, не приховуючи те, що він знаходиться у край неприязних стосунках з підозрюваною, відомі йому обставини події викликали сумніви з приводу того, чи дійсно вона викрала цей обігрівач. Щоб переконатися у цьому, він через два дні зателефонував до ОСОБА_4, якого добре знав, як земляка та особу, що зловживає спиртними напоями. Той підтвердив, що сам віддав калорифер для продажу, говорив, що це не він, а сестра завела справу, обіцяв все владнати.
Із вироку видно, що цю частину свідчень ОСОБА_9, який був заявлений, як свідок обвинувачення, але фактично повідомив такі дані, що не доводили, а спростовували його, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, поставив під сумнів необґрунтовано, без ретельного з'ясування інших обставин справи та належного аналізу усіх фактичних даних в сукупності.
У першу чергу суд першої інстанції не звернув уваги на те, що висуваючи ОСОБА_8 підозру у відкритому викраденні обігрівача з житла ОСОБА_4, який не був обмежений у дієздатності, органи досудового слідства дійсно чомусь визнали потерпілим не його, а рідну сестру ОСОБА_6, та не дав оцінки тому, наскільки це процесуальне рішення узгоджується з положеннями ст.55 КПК України, на що слушно указувала сторона захисту. По-друге, поза увагою суду залишилось і те, що у наданих суду прокурором матеріалах були відсутні навіть витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань чи заява (повідомлення) про кримінальне правопорушення, що фактично унеможливлювало судовий розгляд провадження. При допиті потерпілої ОСОБА_6 суд з усією повнотою також не вияснив, хто ж саме і коли звернувся у міліції з заявою, що мало істотне значення для правильного вирішення справи.
При допиті в районному суді потерпіла ОСОБА_6 повідомила, що саме вона на початку року купила обігрівач та подарувала його брату ОСОБА_4, а відповідаючи на питання захисту погодилась з тим, що з цього часу він і став його власником. За її показаннями, про пропажу обігрівача вона довідалася від рідного сина ОСОБА_4 ввечері, тоді ж приїхала і міліція. Коли стала виясняти як це сталося, брат конкретно пояснити нічого не міг. Крім того вона засвідчила, що отримувала за брата щомісячну соціальну допомогу та ці кошти витрачала на його потреби.
Із протоколу огляду місця події видно, що ОСОБА_4 1958 р.н. проживав сам у занедбаній квартирі барачного типу, без опалення, за показаннями свідків і потерпілої зловживав спиртними напоями.
На досудовому слідстві він був допитаний через 3 дні після події, причому вочевидь формально та не у якості потерпілого, а у якості свідка, з попередженням про кримінальну відповідальність, у тому числі і за відмову від дачі показань, що у даному конкретному випадку було його правом, та допитувався не за фактом відкритого заволодіння його майном, а, як указаного у процесуальному документі, по факту заяви ОСОБА_6
При допиті він повідомив лише те, що зранку 19 березня вони спочатку утрьох, а кінці за участю підозрюваної, вживали самогон і уже о 12год., він, ОСОБА_15 і ОСОБА_5 від великої кількості спиртного позасинали, а коли о 16год прокинулись - то присутньої з ними ОСОБА_8 не було, як не було і подарованого сестрою обігрівача.
Попри те, що господар квартири не міг ясно вказати хто відкрито заволодів його майном, особа, що проводила допит, навіть не намагалась з'ясувати якість інші деталі події: чи давав він дозвіл пропити обігрівач, чи говорив йому хто-небудь із присутніх в будинку про викрадення обігрівача ОСОБА_8 всупереч їх волі, чи знає він ОСОБА_9 і чи той телефонував до нього з приводу грабежу та підозри у ньому доньки співмешканки.
Із матеріалів справи видно, що 1ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, а тому в основу вироку були покладені його показання на досудовому слідстві, які, з одного боку, прямо не викривають ОСОБА_8, як особу, що пограбувала його, а з іншого - ніяким чином не ставлять під сумнів показання ОСОБА_9, щодо факту телефонної розмови з ним та її змісту.
Більше того, допитана в апеляційній інстанції головний свідок обвинувачення -ОСОБА_5 підтвердила, що в ході розпиття спиртних напоїв власник квартири ОСОБА_4 сам запропонував для покупки спиртного продати його обігрівач, заявивши, що ОСОБА_4 (сестра, потерпіла ОСОБА_6-від авт.) отримає його пенсію і купить обігрівач ще.
Відтворенням аудіо запису судового процесу встановлено, що такі ж свідчення давала указаний свідок і у суді першої інстанції 19.06.2013р., причому вони були детальними і повними, а відповіді на питання учасників судового розгляду адекватними.
Однак, після дачі таких свідчень, які суперечили обвинуваченню, а не перед допитом, на що звертає увагу апелянт, за ініціативою суду (а.с.78,79), під приводом того, що у поведінці свідка були відхилення від нормальної мови, і та була на похмілля (що суд узнав відразу, т.я. ОСОБА_5 сама повідомила, що зранку випила пляшку пива), на підставі протоколу, складеного секретарем судового засідання, вона була піддана адміністративному стягненню за неповагу до суду, а її свідчення головуючим були визнані недостовірним доказом.
Як пояснила ОСОБА_5 в апеляційному суді, після цього її повели в міліцію, де слідча разом з прокурором схиляли її давати такі показання, які були написані у їхніх документах. Тому, коли її допитували в суді вдруге, вона стала говорити, що не дозволяла ОСОБА_8 брати обігрівач, чого насправді не було.
Між тим саме ці, недостовірні, свідчення, які вимушено дала свідок 27.06.13р. і були покладені в основу вироку.
З рештою, як на останній доказ вини ОСОБА_3 суд послався на слідчий експеримент за її участю.
За змістом ст.240 КПК України метою слідчого експерименті є перевірка виниклих у слідчого різного роду припущень, версій з метою перевірки фактичних даних, отриманих у результаті допиту підозрюваного, свідка, потерпілого, проведення інших слідчих дій (огляду, пред'явлення впізнання тощо), проведення необхідних дослідів та випробувань.
Вбачається, що бланк цього процесуального документу слідчий заповнив вибірково та не вказав, що ж було метою проведення слідчого експерименту. Вся ця слідча дія звелася лише до фотографування підозрюваної на місці події, тоді як цей факт вона не заперечувала і не заперечує, а отже ніякого нового доказового значення такий експеримент не несе.
Необхідно також зауважити, що на момент його проведення - 15.04.2013р. до участі у справі уже був залучений захисник, який не приймав участі у слідчому експерименті, а про згоду підозрюваної на проведення слідчої дії без участі захисника у протоколі не указано. Більше того, у документі навіть не відображено, чи погоджувалась ОСОБА_3 взагалі давати якість свідчення проти себе.
Отже, з процесуальної і фактичної точки зору, даний документ не має доказового значення.
Інших доказів сторона обвинувачення не надавала.
Відповідно до вимог ст.409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, є, зокрема, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З урахуванням наведених обставин, принципів змагальності і диспозитивності, колегія суддів приходить до висновку, що надані стороною обвинувачення докази, всупереч висновків місцевого суду, не викривають ОСОБА_3 як особу, що вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.2ст.186 КК України, висновки суду викладені у судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, а відтак обвинувальний вирок щодо неї, який ґрунтується на недостовірних доказах, підлягає скасуванню.
Висловлена у судових дебатах думка прокурора про необхідність направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, суперечить положенням ст.415 КПК України і не заслуговує на увагу.
Керуючись ст. ст.404,405,407,419 КПК України колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_3 задовольнити.
Вирок Карлівського районного суду Полтавської області від 12 липня 2013 року відносно ОСОБА_3 скасувати, а кримінальне провадження щодо неї закрити на підставі п.2ч.1ст.284 КПК України за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.186 КК України.
У зв'язку з цим ОСОБА_3 звільнити з-під варти негайно.
Повний текст ухвали буде проголошено 27 листопада 2013 року о 14 год.
СУДДІ:
Герасименко В.М. Ландар О.В. Тараненко Ю.П.