КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2013 р. Справа№ 910/13341/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коршун Н.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

за участю представників:

Від позивача: представник Дехтярьов С.В. - за довіреністю.

Від відповідача: представник Маковська Т.С. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської клінічної лікарні № 1,

на рішення Господарського суду м. Києва від 12.09.2013 року

у справі №910/13341/13 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік-А"

до Київської міської клінічної лікарні № 1

про стягнення 107 946,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вік-А" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської клінічної лікарні № 1 про стягнення 107 946,22 грн., з яких 99 960,02 грн. основного боргу, 6 491,20 грн. пені, 1 295,08 грн. 3 % річних, 199,92 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 16/4 від 16.04.2012 року щодо оплати за поставлені позивачем товари.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.09.2013 року у справі № 910/13341/13 позов задоволено частково, а саме стягнуто з Київської міської клінічної лікарні № 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік-А" 100 159,94 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, 1 436,28 грн. пені, 1 295,08 грн. трьох процентів річних, 2 057,83 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, як таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що Департаментом охорони здоров'я м. Києва кошти на виконання зобов'язань за договором поставки № 16/4 від 16.04.2012 року не виділяються, а тому відповідно до п. 3.2. договору відповідач свої зобов'язання перед позивачем не порушував.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її вимог заперечує та просить суд залишити без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вік-А" (постачальником) та Київською міською клінічною лікарнею № 1 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу № 16/4 (далі - Договір), за умовами якого постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує на умовах, викладених в Договорі, продукти агрохімічні (засоби дезінфікуючі (код 24.20.1) (далі - товар), в кількості та за цінами, що зазначені в специфікації, яка додається до Договору і є його невід'ємною частиною.

Пунктом 3.1 Договору сторони передбачили, що оплата вартості товару здійснюється протягом 30 календарних днів з дня поставки товару за кінцевим місцем призначення.

Згідно з п. 3.2 Договору у випадку затримки оплати поставленого товару покупцем як бюджетної установи (тимчасова відсутність коштів на розрахунковому рахунку) покупець зобов'язується провести оплату поставленого постачальником товару протягом 3 днів з дня надходження коштів на рахунок.

Встановлено, що сторонами складено Додаток № 1 до договору поставки № 16/4 від 16.04.2012 року (специфікацію), відповідно до якого сторони узгодили асортимент, вартість та кількість товару.

Як передбачено ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 526 ЦК України.

В силу ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 100 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-001623 від 18.04.2012 р. на суму 37 650,00 грн., товар за якою отримано уповноваженою відповідачем особою на підставі довіреності № 000166 від 18.04.2012 р., № РН-003158 від 05.07.2012 р. на суму 38 400,00 грн., на якій міститься відтиски печатки позивача та штампу відповідача та підпис його уповноваженої особи, № РН-004010 від 21.08.2012 р. на суму 23 950,00 грн., на якій містяться відтиски печатки позивача та відповідача, а також підписи їх уповноважених осіб.

Позивачем була корегована вартість дезінфікуючого засобу "Манорм" (500 мл), у зв'язку з чим вартість поставленого товару становить 99 960,02 грн.

Однак, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 99 960,02 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснив, що він не оскаржує розмір основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, однак, вважає, що свої зобов'язання перед позивачем не порушував відповідно до п. 3.2. договору.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, не приймає до уваги посилання апелянта на те, що Департаментом охорони здоров'я м. Києва кошти на виконання зобов'язань за договором поставки № 16/4 від 16.04.2012 року не виділяються, а тому відповідно до п. 3.2. договору відповідач свої зобов'язання перед позивачем не порушував, з наступних підстав.

Як встановлено вище, дійсно у п. 3.2 Договору сторони узгодили, що у випадку затримки оплати поставленого товару покупцем як бюджетної установи (тимчасова відсутність коштів на розрахунковому рахунку) покупець зобов'язується провести оплату поставленого постачальником товару протягом 3 днів з дня надходження коштів на рахунок.

Проте, ч. 2 ст. 218 ГК України прямо передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446).

Аналогічної правової позицій дотримується Верховний Суд України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446 та Вищий господарський суд України у постанові від 19.11.2012 року по справі № 5015/166/12.

Крім того, судовою колегією встановлено, що в матеріалах справи не має доказів відсутності фінансування відповідача Департаментом охорони здоров'я м. Києва для виконання зобов'язань за договором поставки № 16/4 від 16.04.2012 року.

Враховуючи встановлені вище обставини, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 99 960,02 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано відповідачу 1 295,08 грн. 3 % річних та 199,92 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши правильність нарахування 1 295,08 грн. 3 % річних та 199,92 грн. інфляційних втрат, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 295,08 грн. 3 % річних та 199,92 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що за не своєчасну оплату товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Встановлено, що позивачем нараховано відповідачу 6 491,20 грн. пені за не виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений позивачем товар.

Як передбачено п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. При цьому даний шестимісячний строк визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції.

Отже, пеня підлягає нарахуванню тільки протягом шести місяців з дня прострочення зобов'язання за кожною накладною.

Перевіривши правильність нарахування позивачем суми пені, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що з відповідача пеня підлягає стягненню частково у розмірі 1 436,28 грн.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апелянтом належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду, яким позов задоволено частково, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Місцевим господарським судом вірно дотримано положення статті 49 ГПК України щодо покладення судового збору на відповідача пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської клінічної лікарні № 1 на рішення Господарського суду м. Києва від 12.09.2013 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 12.09.2013 року у справі № 910/13341/13 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/13341/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Н.М. Коршун

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна