Номер провадження № 22-ц/785/6499/13
Головуючий у першій інстанції Донцов Д.Ю.
Доповідач Комлева О. С.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.11.2013 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.
суддів Косогор Г.О., Ісаєвої Н.В.
при секретарі Добряк Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 червня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними,
встановила:
У березні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, посилаючись на те, що 02 серпня 2010 року між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 була укладена угода поруки з метою забезпечення грошового зобов'язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_3
Грошову суму у розмірі 9 085 000 гривен ОСОБА_3 надавав ОСОБА_5 на термін до 01 березня 2011 року.
З метою забезпечення отримання позики 02 серпня 2010 року ОСОБА_4 поручився своїм нерухомим майном за належне виконання ОСОБА_5 грошового зобов'язання перед ОСОБА_3, а саме: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Майно, що надавалося ОСОБА_4 у забезпечення боргового зобов'язання ОСОБА_5 було переоформлено на ОСОБА_3 на строк виконання боргового зобов'язання до 01 березня 2011 року, тобто до погашення боргу ОСОБА_5, ОСОБА_3 в свою чергу зобов'язався повернути майно після погашення грошового зобов'язання ОСОБА_5
Однак майно, що належить позивачу досі знаходиться у володінні ОСОБА_3, у зв'язку з чим позивач вважає, що порушуються його права та норми чинного законодавства, а тому він просив суд визнати недійсною угоду про поруку від 02 серпня 2010 року, яка укладена між ним та ОСОБА_5; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та повернути йому право власності на зазначену квартиру; визнати недійсним договір дарування на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та повернути йому право власності на нього; визнати недійсним договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_5 проти задоволення позовних вимог не заперечував, просив їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3, а також його представник в судове засідання не з'явилися, про слухання справи були повідомлені належним чином.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 червня 2013 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними задоволений в повному обсязі.
Визнана недійсною угода про поруку від 02 серпня 2010 року, укладена між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визнаний недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та повернуто йому право власності, визнаний недійсним договір дарування на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та повернуто йому право власності, визнаний недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та повернуто йому право власності, а також стягнутий в солідарному порядку з відповідачів судовий збір.
На рішення суду ОСОБА_2, представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким відмовити в задоволені позову, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуємоє рішення не відповідає зазначеним нормам та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі п.п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.
Згідно із п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що правочини, а саме: договори купівлі-продажу від 05.08.2013 р., договір дарування від 18.05.2013 р., що зумовили перехід права власності до ОСОБА_3, метою яких було забезпечення боргового зобов'язання ОСОБА_5, вчинялися без наміру створення наслідків остаточного переходу права власності до ОСОБА_3 та строк забезпечення був чітко визначений, а тому суд дійшов до висновку про те, що дані правочини є недійсними, оскільки не відповідають реальним обставинам справи та умовам домовленості між сторонами.
З таким висновком колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 59, ч. 1 ст. 60 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. В п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» та п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику про визнання правочинів недійсними» зазначено, що виходячи зі змісту статті 59 ЦПК та з урахуванням положень частини першої статті 218 ЦК, не може підтверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму та не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину.
Вимогами ч.1 ст. 202, ч.ч. 1-5 ст. 203, ч.1 ст. 626 ЦК України встановлено, що правочин та договір спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Волевиявлення учасника правочину (договору) має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, він має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, він має вчинятися у формі встановленій законом.
Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
Для визначення того, що сторони приховували інший правочин, ніж той, що формально уклали, необхідно встановити, на що була спрямована воля учасників правочину.
Згідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Тобто, воля сторони до настання відповідних правових наслідків може бути виражена в письмовому виді, засвідчуватись її поведінкою.
У розумінні ст. ст. 346, 546, 572, 655 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про заставу», ст. 1 Закону України «Про іпотеку» на відміну від договору застави, в якому воля сторін направлена на забезпечення виконання основного зобов'язання, яке полягає у можливості задовольнити вимоги до боржника у разі порушення ним основного зобов'язання за рахунок заставленого майна, воля сторін договору купівлі-продажу направлена з одного боку на відчуження майна, з другого боку на набуття прав власності на предмет договору.
Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що 09 липня 2010 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 515/1000 частин нежитлового приміщення горища площею 393,9 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 764,9 кв.м., що підтверджується договором дарування, посвідченим ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу, та зареєстроване у реєстрі № 1888 (а.с. 80-81).
18 серпня 2010 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 515/1000 частин нежитлового приміщення горища площею 393,9 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 764,9 кв.м., що підтверджується договором дарування, посвідченим ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу, та зареєстроване у реєстрі № 2559 (а.с. 83-84).
09 липня 2010 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 343,1 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу, та зареєстроване у реєстрі № 1872 (а.с. 111).
05 серпня 2010 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 343,1 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу, та зареєстроване у реєстрі № 2366 (а.с. 122).
07.10.2010 року Приморською районною адміністрацією винесено розпорядження за № 1069 про об'єднання квартири № 5 та горищного приміщення, розташованих вжитловому будинку АДРЕСА_1 (а.с. 124).
21.10.2010 року ОСОБА_3 отримав право власності, яке видане виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі розпорядження № 1069 замість договору купівлі продажу та договору дарування (а.с. 127).
05 серпня 2010 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 148,3 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу, та зареєстрованом у реєстрі № 2371 (а.с. 180).
З матеріалів справи вбачається, що 06 серпня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 виникли боргові зобов'язання, що підтверджується розпискою про те, що ОСОБА_5 взяв в борг у ОСОБА_3 9 085 000 гривен (що еквівалентно 1 150 000 доларів США), на строк до 01 березня 2011 року, що підтверджується розпискою (а.с. 17).
Також в цієї розписці зазначено, що ОСОБА_5 спірні об'єкти переоформив на ОСОБА_3
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, не звернув уваги на ту обставину, що договори купівлі-продажу між ОСОБА_4 на ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2,та на квартиру АДРЕСА_1 укладені до виникнення боргових зобов'язань між ОСОБА_5 та ОСОБА_3
Договір дарування на нежитлове приміщення був укладений 18.08.2010 року, але доказів того, що цей договір можливо вважати договором залогу в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до угоди про поруку від 02 серпня 2010 року, укладеної між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_4 поручається за виконання ОСОБА_5 перед ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань по борговому зобов'язанню від 06.08.2010 (а.с. 16).
З матеріалів справи вбачається, що в договорі поруки є поручитель (в даному випадку ОСОБА_4) та ОСОБА_5, сторона - ОСОБА_3, як кредитор - відсутня.
Більш того, всі посилання у борговій розписці написаної ОСОБА_5 про переоформлення на ОСОБА_3 майна, на той час не відповідали дійсності, так як вже не належали ОСОБА_5, а були ним продані та подаровані ОСОБА_4, що підтверджується матеріалами справи.
Що стосується договору поруки, укладеному, між ОСОБА_5та ОСОБА_4, то він був укладений 02.08.2010 року тобто до виникнення боргових зобов'язань перед ОСОБА_3
В зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду, та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 з тих підстав, що позивачем не надано доказів того, що договори, які були укладені між ним та ОСОБА_3 були укладені з метою приховування іншого правочину.
Справа колегією суддів розглянута відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які знаходяться в матеріалах справи, належність та допустимість яких перевірена судом та їм надана оцінка в рішенні суду.
Таким чином колегія суддів вважає, що на підставі п.п. 1-4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 червня 2013 року - скасувати.
Ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Г.О. Косогор
______________________________________ Н.В. Ісаєва