Головуючий суду 1 інстанції - Кравченко Н.О.

Доповідач - Максюта І.О.

Справа № 2-879/13

Провадження № 22ц/782/2644/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Максюти І.О.

суддів: Авалян Н.М., Туренка С.І.,

при секретарі Аліханян Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Луганська від 21 травня 2013 року з цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2011 року ОСОБА_2 звернулася, доповнивши та уточнивши у наступному позовні вимоги, до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я. В обґрунтування позову зазначила, що 17.06.2007р. приблизно о 17-20год. відповідач ОСОБА_3, не маючи посвідчення водія та довіреності на право управління транспортним засобом, рухаючись в напрямку м. Луганська на автомобілі Renault Megane, держномер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4, не впорався з його управлінням, внаслідок чого автомобіль виїхав в кювет та перекинувся. Під час вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачка знаходилась в автомобілі у якості пасажира та отримала наступні тілесні ушкодження: рвано-забиту рану лівої пахово-підключичної області з повним розривом пахової артерії та вени, плечового сплетіння з розривом стінок пахової ямки, масивна втрата крові, травматичний, геморагічний шок, гостра ішемія, закрита тупа травма живота, закритий перелом обох гілок лонних кісток, травматичний лівосторонній плечовий плексит на рівні пахової області з вираженим порушенням лівої руки, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії тяжких. У зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями позивачка в період з 17.06.07р. по 13.07.07р. знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні серцево-судинної хірургії Луганської обласної клінічної лікарні; з 02.08.07р. по 10.09.07р. знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні мікросудинної хірургії та пластичної хірургії НІ хірургії та трансплантології АМН України ім. А.А. Шалимова; з 15.07.08р. по 29.07.08р. знаходилась на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Луганської міської багатопрофільної лікарні № 7; з 04.10.08р. по 21.10.08р. знаходилась на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Луганської міської багатопрофільної лікарні № 7.

05.11.2007р. згідно висновку МСЕК позивачку було визнано інвалідом 2-ої групи, а з 01.02.2010р. встановлена 3-я група інвалідності довічно з протипоказаннями до праці з застосуванням обох рук. 27.07.07р. постановою органу дізнання Слов'яносербського РВ УМВС України в Луганській області в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, відмовлено з притягненням ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за порушення вимог п.п. 2.1 «а», «б» Правил дорожнього руху України. 02.11.07р. за фактом вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди слідчим відділенням Слов'яносербського РВ УМВС України в Луганській області було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 291 КК України.

Позивачка зазначає, що під час та внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона пережила сильні фізичні та душевні страждання, пов'язані з ушкодженням її здоров'я, фізичним болем, а також зміною звичного укладу життя та необхідністю вжиття додаткових зусиль до організації свого життя, втратою працездатності. Посилаючись на вищевказані обставини та положення ст.ст.23, 1167 ЦК України, позивачка просила суд стягнути солідарно з відповідачів на її користь відшкодування завданої моральної шкоди, розмір якої визначила в сумі 200 000грн.

Рішенням Ленінського районного суду м.Луганська від 21 травня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 20 000 гривень, а також 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи, державне мито в розмірі 200 гривень.

Не погодившись з рішенням суду, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила змінити рішення суду, стягнувши солідарно з відповідачів 200 000 грн. грошової компенсації за завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди моральну шкоду, зазначивши у апеляційній скарзі, що розмір стягненої рішенням суду шкоди не відповідає обставинам справи та є неспівмірним з душевними стражданнями, які вона понесла у зв»язку з ушкодженням здоров»я.

Вислухавши пояснення представника апелянта, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга є обгрунтованою частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, 17.06.2007р. приблизно о 17-20год. відповідач ОСОБА_3, не маючи посвідчення водія та довіреності на право управління транспортним засобом, рухаючись в напрямку м. Луганська на автомобілі Renault Megane, держномер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4 згідно відповіді Управління державтоінспекції № 11/14-4386 від 31.10.2012 року (а.с.102), не впорався з його управлінням, внаслідок чого автомобіль виїхав в кювет та перекинувся.

Під час вказаної ДТП позивачка знаходилась в автомобілі у якості пасажира та отримала наступні тілесні ушкодження: рвано-забиту рану лівої пахово-підключичної області з повним розривом пахової артерії та вени, плечового сплетіння з розривом стінок пахової ямки, масивна втрата крові, травматичний, геморагічний шок, гостра ішемія, закрита тупа травма живота, закритий перелом обох гілок лонних кісток, травматичний лівосторонній плечовий плексит на рівні пахової області з вираженим порушенням лівої руки, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії тяжких.

У зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями позивачка в період з 17.06.07р. по 13.07.07р. знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні серцево-судинної хірургії Луганської обласної клінічної лікарні; з 02.08.07р. по 10.09.07р. знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні мікросудинної хірургії та пластичної хірургії НІ хірургії та трансплантології АМН України ім. А.А. Шалимова; з 15.07.08р. по 29.07.08р. знаходилась на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Луганської міської багатопрофільної лікарні № 7; з 04.10.08р. по 21.10.08р. знаходилась на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Луганської міської багатопрофільної лікарні № 7.

05.11.2007р. згідно висновку МСЕК позивачку було визнано інвалідом 2-ої групи, а з 01.02.2010р. встановлена 3-я група інвалідності довічно з протипоказаннями до праці з застосуванням обох рук.(а.с.6)

27.07.07р. Постановою органу дізнання Слов'яносербського РВ УМВС України в Луганській області в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України відмовлено з притягненням ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за порушення вимог п.п. 2.1 «а», «б» ПДД України.

Постановою прокурора Слов'яносербського району від 17.10.2007р. вищевказана постанова про відмову в порушенні кримінальної справи скасована.(а.с.22)

02.11.07р. за фактом вищевказаної ДТП СВ Слов'яносербського РВ УМВС України в Луганській області було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 291 КК України, (а.с.9)

Згідно постанови слідчого слідчого відділення Слов'яносербського РВ УМВС України в Луганській області від 03.09.2011р. досудове розслідування у вищевказаній кримінальній справі було зупинено у зв'язку з невстановленням особи, яка скоїла злочин.

Відповідно до фотокопій розписок ОСОБА_5, сестра позивачки, отримала від відповідача ОСОБА_3, в рахунок відшкодування вартості лікування ОСОБА_2: 21 червня 2007 року -3000 грн., 01 серпня 2007 року - 2500 грн., 10 серпня 2007 року 200 доларів США та 500 грн. /а.с. 28-29/.

Судом досліджено фотокопії фіскальних чеків на придбання медичних препаратів та ліків, які позивачкою придбавалися для лікування наслідків ушкодження здоров»я після ДТП, яким підтверджені витрати, відшкодовані відповідачем /а.с. 30-39/.

В матеріалах справи містить фотокопія висновку МСЕК, щодо встановлення з 01 лютого 2010 року позивачці третьої групи інвалідності безстроково з протипоказаннями праці з залученням обох рук /а.с. 7-8/.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка зазнала ушкоджень здоров'я внаслідок дії автомобіля Renault Megane, держномер НОМЕР_1, який є транспортним засобом та відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до повідомлення Начальника ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Луганська, м. Слов'яносербського та Лутугинського районів від 31.10.2012р. автомобіль Renault Megane, держномер НОМЕР_1 належить ОСОБА_4. Відповідач ОСОБА_3 посвідчення водія отримав 21.07.07р. (а.с. 102).

Задовольняючи позов частково, суд виходив з положень ч.ч.2,3,4 ст.1187, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, дійшовши висновку, що відповідач ОСОБА_3 повинен відповідати за завдану ним шкоду в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від його вини, оскільки керував транспотним засобом, а відповідачка ОСОБА_4 несе відповідальність за завдану моральну шкоду як власник автомобіля, оскільки її недбалість сприяла неправомірному заволодінню транспортним засобом, тому сягнув відшкодування моральної шкоди з обох відповідачів у солідарному порядку.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів.

За приписами ч.ч.1 та 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом вірно встановлено і не оспорюється учасниками судового засідання те, що відповідач ОСОБА_3 17.06.2007р. керував автомобілем Renault Megane, держномер НОМЕР_1, належним ОСОБА_4, без відповідної правової підстави. У цей день приблизно о 17-20год., рухаючись в напрямку м. Луганська на зазначеному автомобілі, ОСОБА_3, порушивши Правила дорожнього руху України, не впорався з його управлінням, внаслідок чого автомобіль виїхав в кювет та перекинувся, у результаті чого позивач ОСОБА_2, яка знаходилася у автомобілі у якості пасажира, отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Відповідно до ч.ч.1, 2,3 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Згідно з ч.1 та п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, у тому числі фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода серед іншого може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 4 та п. 5 його Постанови від 31.03.1995р. № 4, а саме про те, що в своєму позові про стягнення моральної шкоди позивач має зазначати в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995р. № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Виходячи із змісту ч.3 ст. 1187 ЦК України відповідач ОСОБА_3 несе відповідальність за заподіяну шкоду на загальних підставах.

Загальною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вину заподіювача шкоди. Аналогічна відповідальність наступає й за завдану моральну шкоду, крім випадків, установлених ч. 2 ст. 1167 ЦК України .

Таким чином, умовою відповідальності за заподіяння моральної шкоди є протиправність поведінки - невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права. При цьому, під протиправною дією розуміють поведінку, що заборонена законом , а під протиправною бездіяльністю - невчинення особою дій, які вона була зобов'язана за законом вчинити.

Оскільки сторонами не оспорюється наявність завданої шкоди позивачу, факт вчинення протиправного діяння відповідачем ОСОБА_3, який полягав у порушенні Правил дорожнього руху України, які пов»язані між собою причиним зв»язком, то колегія суддів дійшла висновку, що шкода заподіяна позивачу саме з вини відповідача ОСОБА_3

Таким чином, за загальним правилом тягар цивільної відповідальності має нести винна у завданні шкоди особа, якою є водій автомобіля з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода.

Разом з тим, законодавством по різному тлумачиться поняття «винний в нанесенні шкоди» та «відповідальний за завдану шкоду».

Тому, суд вірно дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_4 повинна відповідати за завдану шкоду на підставі ч. 4 ст. 1187 та п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, незалежно від її вини, як власник транспортного засобу, так як неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, котрим був ОСОБА_3, сприяла її недбалість, оскільки доказів протилежного суду не надано.

Що ж стосується порядку відшкодування моральної шкоди, то суд, стягнувши її солідарно з обох відповідачів, допустився помилки, неправильно застосувавши норми матеріального права, а саме положення ст. 1190 ЦК України.

Так, суд повинен був врахувати роз»яснення, надані у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4, а також той факт, що зазначена шкода заподіяна діями відповідачів, які не були спільними ( не є взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), тому вона у даному випадку не може відшкодовуватись солідарно обома відповідачами.

В цій частині колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскільки встановлено неправильне застосування норм матеріального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Враховуючи те, що моральна шкода, заподіяна позивачу відповідачем ОСОБА_3 полягає у фізичному болю і стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї відповідача ОСОБА_3, котрий керував автомобілем, глибину фізичних і моральних страждань та стан здоров'я позивача після дорожньо-транспорної пригоди, втрату її працездатності, а також ступінь вини ОСОБА_3, вимоги розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача слід стягнути відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 гривень.

З відповідача ОСОБА_4 на користь позивача слід стягнути відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень, розмір якого виходить із душевних страждань, яких вона зазнала у зв»язку з протиправною поведінкою власника транспортного засобу, яка допустила його використання особою без відповідної правової підстави, що потягло настання дорожньо-транспортної пригоди і, як наслідок, фізичний біль та страждання позивача у зв»язку з ушкодженням здоров»я.

Отже, при ухваленні рішення судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції - скасуванню.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 88 ЦПК УКраїни якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

За таких підстав, з відповідачів слід стягнути в дохід держави судовий збір, пропорційно до задоволеної частини вимог щодо кожного з них.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314-316, 317 ЦПК України, судова колегія

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Луганська від 21 травня 2013 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 як відкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 як відкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити за необгрунтованістю.

Стягнути на користь держави судовий збір з ОСОБА_3 у розмірі 152 гривень 94 копійки, з ОСОБА_4 - 76 гривень 47 копійок.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: