Справа № 452/2506/13 Головуючий у 1 інстанції: Сенечин В.М.

Провадження № 22-ц/783/6638/13 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 41

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів - Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,

секретаря Мариняк О.І.

з участю позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 19 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою,-

встановила:

В липні 2013 року позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом в суд до відповідача ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою.

В обґрунтування зазначеної вимоги покликається на те, що він та його брат ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1, частки яких відповідно 3/8 та 5/8. Відповідач чинить перешкоди у користуванні цією квартирою, оскільки відмовлявся надати оригінал свідоцтва про право власності на квартиру для оформлення свого права на спадкування, а також у вселенні у квартиру. Просив ухвалити рішення про вселення його у квартиру та зобов"язати відповідача не чинити йому перешкоди у користуванні квартирою.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги задоволено.

Вирішено вселити ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 та зобов»язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Стягнуто із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 114 грн. 70 коп. судового збору.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_3

Вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

В апеляційній скарзі зазначає, що зазначені в позові обставини є надуманими та не відповідають дійсності, оскільки позивач жодного разу не звертався до нього з проханням чи вимогами надати ключі від квартири, або поселити.

Крім цього, судом не встановив стан квартири, кількість осіб, які там проживають, у яку саме кімнату, якою площею слід вселити позивача, яким чином він буде користуватися кухнею, туалетом.

На переконання апелянта, суд незаконно застосував ст. 150 ЖК України, оскільки дана норма не регулює відносини користування квартирою, яка перебуває у спільній власності.

Просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засідання вимоги апеляційної скарги заперечив, в обґрунтування повідомив, що у спірній квартирі на даний час ніхто не проживає, відповідач по справі є його рідний брат, який не дає можливості йому вселитися у квартиру, чинить перешкоди у користуванні такою. Апеляційну скаргу просить відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судові засідання 22.10.2013 року та 19.11.2013 року не прибули, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, про що свідчить телефонограма від 27.09.2013 року (а.с. 34-35) та рекомендовані повідомлення про вручення їм поштового відправлення (а.с. 49, 50), не повідомили суд про причину неявки.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судові засіданні 22.10.2013 року та 19.11.2013 року не прибув, двічі подавав клопотання про відкладення розгляду справи, зокрема, в судове засідання на 22.10.2013 року у зв"язку із недостатністю часу для ознайомлення з матеріалами справи, а в судове засідання на 19.11.2013 року у зв"язку із хворобою.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є співвласником, із часткою 3/8 частини квартири АДРЕСА_1, що стверджується Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2013 року (а.с. 5,6).

Оскільки спірна квартира реально не поділена і позивачу чиняться відповідачем перешкоди у користуванні, суд прийшов до висновку, що його слід вселити у квартиру та зобов"язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції.

Згідно із ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Із змісту ст. 317 ЦК України вбачається, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном та на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно із ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Нормами ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У ст. 355 ЦК України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю за ст. 356 ЦК України.

Статтею 361 ЦК України визначено, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в апеляційній інстанції, відповідач чинить перешкоди позивачеві у користуванні спірною квартирою, відповідно, позивач не може реалізувати своє право на володіння та користування житлом. Порушене право позивача підлягає судовому захисту.

Спосіб захисту порушеного права обрано відповідно до ст. 16 ЦК України, відтак позовні вимоги задоволено законно.

Колегія суддів погоджується з висновками районного суду, оскільки районний суд у відповідності до вимог ст. 214 ЦПК України правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 19 серпня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Ю.Р. Мікуш

О.Ф. Павлишин