Справа № 463/746/13 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.
Провадження № 22-ц/783/6664/13 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 46
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.
секретаря Мариняк О.І.
з участю представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, з участю третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання права власності на частку в майні,-
встановила:
В грудні 2012 року позивач ОСОБА_5 звернулася з позовом в суд до відповідача ОСОБА_4 про визнання права власності на частку в спільній сумісній власності подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 08.07.1970 року по 27.03.2001 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_7. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер. Під час перебування у шлюб, 22.10.1999 року купили для сумісного проживання однокімнатну квартиру у АДРЕСА_1 квартиру оформили на чоловіка. Після розірвання шлюбу обговорювали долю придбаної квартири, чоловік не заперечував, що квартира належить обом на праві спільної сумісної власності. З 2005 року, незважаючи на розлучення, почали відновлювати з ОСОБА_7 стосунки, проживали якісь періоди разом, вели спільне господарство. У зв"язку із раптовою смертю, не встигли оформити на неї належну їй частку, тому змушена звернутися з позовом до суду. Просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_7, визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частину квартири.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено, визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1., стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_5 255,50 грн. судового збору.
Рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_4
Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалене з порушенням матеріальних та процесуальних норм.
Стверджує, що позивач не навела доказів поважності причини, з якої пропущено строк позовної давності, передбачений для даної категорії справ. Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Оскільки шлюб між позивачкою та ОСОБА_7 розірвано у 2001 році, а з позовом вона звернулася у 2012 році, позивач строк позовної давності пропустила. У зв"язку із пропуском строку позовної давності, заявила клопотання про відмову у задоволенні позову, проте, суд першої інстанції прийшов до висновку, що строк не пропущено, оскільки право власності одного із співвласників, а саме позивача, не оспорювалося, і не було підстав обраховувати строк позовної давності. З такими висновками суду не погоджується, просить рішення суду від 12.08.2013 року скасувати та відмовити у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог та у зв"язку із пропуском строку позовної давності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, а також заперечення цих доводів зі сторони представників позивача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі з 08.07.1970 року по 27.03.2001 року (а.с. 7,9).
Під час перебування в шлюбі, відповідно до договору купівлі-продажу від 22.10.1999 року ОСОБА_7 купив квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 4).
Про реєстрацію права приватної власності на квартиру ОСОБА_7 видано реєстраційне посвідчення № 034789 від 14.12.1999 року (а.с. 58)
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер (а.с. 5).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що після розірвання шлюбу і до смерті ОСОБА_7 у позивачки не було підстав вважати, що її право на частку у квартирі обмежується іншим співвласником, і як наслідок строк позовної давності слід обраховувати з моменту смерті колишнього чоловіка, оскільки лише з цього часу настали обставини, які вказують про обмеження права позивачки на частку у спірній квартирі. Враховуючи дату звернення до суду строк позовної давності не пропущений. Встановлені судом обставини дали підстави зробити висновок, що в силу ст. 16 ЗУ "Про власність", ст.ст. 22,28 КпШС України, квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_7, відповідно право власності на 1/2 частину квартири належить позивачці. Оскільки таке право не визнається стороною відповідача, за правилами п. 1 ч. 2 ст. 16, ст. 392 ЦК України таке підлягає визнанню в судовому порядку, і як наслідок, позов задоволено в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду, оскільки суд правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, з дотриманням норм матеріального й процесуального права.
Суд першої інстанції вірно встановив, що оскільки спірна квартира була придбана в період шлюбу позивачки та ОСОБА_7, тому в силу приписів ст. 16 ЗУ "Про власність" та ст.ст. 22,28 КпШС України (які були чинні станом на 22.10.1999 року), у подружжя виникло право спільної сумісної власності, відповідно і право позивачки на відповідну частку у цій квартирі.
В свою чергу, безпідставним є покликання відповідача на сплив строку позовної давності звернення з позовом до суду позивачки, оскільки відповідно до роз"ясень, які викладені у п. 15 постанови пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", початок строку позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. При цьому слід враховувати, що саме по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Про те, що покійний ОСОБА_7 не оспорював право на частку позивачки у спірній квартирі, вказує і заповіт від імені ОСОБА_7, складений 26.10.1999 року, відповідно до якого він заповів лише належну йому на праві власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 72).
Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, ч. 1 п. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 серпня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: Ю.Р. Мікуш
О.Ф. Павлишин