Копія:
Справа № 127/6803/13-ц Провадження № 22-ц/772/3126/2013 Головуючий у суді першої інстанції:Бессараб Н.М.
Категорія: 53 Доповідач: Стадник І. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
Іменем України
05 листопада 2013 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого, судді Стадника І.М.,
Суддів: Міхасішина І.В., Голоти Л.О.,
при секретарі Куленко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницяліфт» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 серпня 2013 року та апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду від 11 вересня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницяліфт» про зміну формулювання причини і дати звільнення, стягнення моральної шкоди, -
встановила:
ОСОБА_2 звернувся в міський суд з вищевказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницяліфт».
В обґрунтування позову посилався на те, що з 20 квітня 2012 року працював у відповідача на посаді інженера з ОП та ТБ. 23 січня 2012 року у зв'язку з тим, що його попередня заява від 15 січня 2013 року про звільнення з роботи за угодою сторін з 21 січня 2013 року не була задоволена, та у зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю, він подав заяву про звільнення з роботи з 28 січня 2013 року за власним бажанням, на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, через невиконання власником законодавства про працю та умов колективного договору. Хоча він і погодився з датою припинення трудових відносин з 11 лютого 2013 року, як вказано в резолюції директора ТОВ «Вінницяліфт» на його заяві від 23 січня 2013 року, його не було звільнено і в цей день, а 28 лютого 2013 року поштою його повідомили про звільнення 12 лютого 2013 року згідно пункту 4 статі 40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин. Копію наказу про звільнення та трудову книжку він отримав 4 березня 2013 року.
Позивач вважаючи, що його звільнення з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України є незаконним, проведеним з порушенням його трудових прав, зокрема його права розірвати трудових договір на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, просив суд визнати дії відповідача незаконними в частині його звільнення за прогул без поважних причин, зобов'язати відповідача внести до його трудової книжки зміни в частині формулювання причин звільнення з роботи, а саме замінити причину звільнення на звільнення за власним бажанням, через невиконання власником законодавства про працю та умов колективного договору, п. 3 частини 38 КЗпП України, а дату звільнення з 12 лютого 2013 року замінити на день вирішення справи в суді.
Крім того, у зв'язку із зміною формулювання підстави звільнення на ч. 3 статті 38 КЗпП України просив стягнути з підприємства передбачену законом вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 5100 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу через затримку видачі трудової книжки та неможливість працевлаштуватися в сумі 2104 грн. 76 коп., а також 8606 грн. 25 коп. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням його трудових прав.
В подальшому позивач неодноразово збільшував позовні вимоги. Так, згідно із заявою від 29 травня 2013 року (а.с. 124) позивачем збільшено позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди до суми 22950 грн., а заявою від 7 серпня 2013 року просив заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 12 лютого по 07 серпня 2013 року (120) днів в сумі 9714 грн. 29 коп. (а.с. 201).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 серпня 2013 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницяліфт» від 26.02.2013 року №8-к).
Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_2 в наказі Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницяліфт» від 26.02.2013 року №8-к із «у зв'язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України» на «за власним бажанням у зв'язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю та умов колективного договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України» та дату звільнення з 12 лютого 2013 року на 04 березня 2013 року, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницяліфт» внести зміни до трудової книжки ОСОБА_2 в частині формулювання причин та дати звільнення.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницяліфт» на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 1133 грн. 30 коп., вихідну допомогу в розмірі 4492 грн. 86 коп. та 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також судовий збір на користь держави в розмірі114 грн. 70 коп. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
13 серпня 2013 року в справі ухвалене додаткове рішення, відповідно до якого допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати в розмірі 1133 грн. 30 коп.
Ухвалою Вінницького міського суду від 11 вересня 2013 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні його заяви про виправлення арифметичної помилки в рішенні суду від 09 серпня 2013 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницяліфт» не погодилося із рішенням Вінницького міського суду від 09 серпня 2013 року та подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись не порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким позивачу в позові відмовити.
ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на ухвалу Вінницького міського суду від 11 вересня 2013 року, в якій посилаючись на те, що в рішенні суду від 09 серпня 2013 року мають місце арифметичні помилки в частині обчислення розміру вихідної допомоги просить скасувати ухвалу, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги на рішення суду підтримала на умовах, викладених у ній, проти задоволення апеляційної скарги позивача на ухвалу суду заперечує.
Позивач ОСОБА_2 подав письмові заперечення проти апеляційної скарги відповідача, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване. Крім того, просить скасувати ухвалу, якою відмовлено у виправленні описки в рішенні суду та направити справу для вирішення цього питання до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.
Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати тощо.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Судом встановлено, що наказом №9-к від 20 квітня 2012 року ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду інженера з ОП та ТБ з мінімальною оплатою праці із випробувальним терміном 2 місяці (а.с. 6).
15 січня 2013 року ОСОБА_2 подав заяву про звільнення його з роботи за угодою сторін, на підставі п. 1 статті 36 КЗпП України, на якій керівником підприємства поставлено резолюцію про звільнення після двохтижневого відпрацювання, згідно закону (а.с. 11).
З 21 по 25 січня 2013 року ОСОБА_2 перебував на лікарняному (а.с. 12).
Під час перебування на лікарняному 23 січня 2013 року ОСОБА_2 написана й надіслана поштою, а28 січня 2013 року отримана підприємством заява про звільнення його з посади інженера з ОП та ТБ за власним бажанням за статтею 38 п. 3 КЗпП України, через невиконання власником законодавства про працю та умов колективного договору 28 січня 2013 року.
На вищевказаній заяві 29 січня 2013 року керівником підприємства поставлено резолюцію про звільнення за власним бажанням, тільки після відпрацювання двохтижневого строку, тобто з 11 лютого 2013 року (а.с. 14).
ОСОБА_2 погодився з датою звільнення, вказаною роботодавцем і працював до 11 лютого 2013 року проте і в цей день його не було звільнено, а на заяві позивача від 12 лютого 2013 року про видачу йому копії наказу про звільнення та трудової книжки міститься резолюція директора про те, що на його заяву від 23.01.2013 року надано відповідь, яку направлено поштою (а.с. 24).
21 лютого 2013 року позивач вдруге звернувся до відповідача із заявою про видачу йому копії наказу про звільнення та трудової книжки, виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку (а.с. 25).
Натомість відповідно до наказу ТОВ «Вінницяліфт» №8-к від 26 лютого 2013 року ОСОБА_2, інженера з ОП та ТБ, звільнено з 12 лютого 2013 року у зв'язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 7).
Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Кодексом законів про працю України, відповідно до статті 36 якого підставами припинення трудового договору, укладеного на невизначений строк, зокрема, є: угода сторін; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно з частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу з поважних причин, що вказані в цій статті, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Частиною 3 статті 38 КЗпП України передбачено самостійну підставу розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, відповідно до якої працівник має право у визначений ним трок розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Відповідно до частини 2 статті 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Верховний Суд України в Постанові від 20.02.2013 року №6-157цс12 висловив правову позицію, відповідно до якої за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Розірвання трудового договору і його правові підстави залежить від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 статті 38 КЗпП України.
Визнаючи незаконним звільнення ОСОБА_2 за п. 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, суд першої інстанції вірно виходив із того, що спрямоване на звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України волевиявлення позивача було очевидним та не давало власнику підстав для іншого сприйняття його волі. Порушення роботодавцем законодавства про працю існували на час подання власнику заяви про розірвання трудового договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, а тому він мав бути звільнений саме за цією підставою у визначений (погоджений) ним строк, тобто 11 лютого 2013 року, який мав бути для позивача останнім робочим днем.
На час винесення наказу від 26 лютого 2013 року відповідні порушення законодавства про працю були підтверджені не лише актом перевірки дотримання ТОВ «Вінницяліфт» законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проведеної 11-12 лютого 2013 року (а.с. 22), а й постановою Вінницького міського суду від 25.02.2013 року про визнання директора підприємства ОСОБА_3 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 41 частиною 1 КпАП України (порушення законодавства про працю).
Посилання представника відповідача на те, що виявлені Територіальною державною інспекцією з питань праці у Вінницькій області порушення законодавства про працю в ТОВ «Вінницяліфт» не стосуються безпосередньо прав ОСОБА_2 спростовуються актом і постановою, згідно з якими зокрема, виявлено порушення вимог статті 115 КЗпП України, а саме невиплата заробітної плати 2 рази на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, частини 5 статті 97 КЗпП України - оплата праці не здійснюється в першочерговому порядку тощо.
Вказані порушення безумовно стосуються прав та інтересів кожного з працівників підприємства, в тому числі і ОСОБА_2
Разом з тим, обираючи спосіб правового захисту порушених трудових прав позивача, суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, що полягають в наступному.
Згідно з частиною 3 статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Правильно встановивши, що згідно із поданою заявою ОСОБА_2 мав бути звільнений з 11 лютого 2013 року, на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю, умов колективного договору,суд першої інстанції не лише змінив формулювання причини звільнення визнавши незаконним звільнення на підставі п. 4 статті 40 КЗпП України як за прогул без поважних причин, а й змінив дату звільнення з 12 лютого на 04 березня 2013 року, тобто день видачі трудової книжки, що суперечить вимогам статті 235 КЗпП України.
Визначивши датою звільнення ОСОБА_2 4 березня 2013 року суд першої інстанції одночасно стягнув з ТОВ «Вінницяліфт» на його користь заробітну плату з 13 лютого по 4 березня 2013 року (14 робочих днів)як за час вимушеного прогулу, тоді як відповідно до частини 4 статті 235 КЗпП України працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу.
Отже колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним звільнення ОСОБА_2 12 лютого 2013 року в зв'язку з прогулом без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України та визнання його звільненим з 11 лютого 2013 року за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, частина 3 статті 38 КЗпП України, а також внесення відповідних записів до трудової книжки позивача.
Крім того, суд першої інстанції визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також розмір вихідної допомоги, не врахував відповідних положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, не навів відповідних розрахунків в рішенні.
Так, відповідно до п. 2, 8 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. При цьому час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за якими не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою ТОВ «Вінницяліфт» від 11.03.2013 року (а.с. 27) в грудні 2012 року при фактично відпрацьованому 21 робочому дні заробітна плата ОСОБА_2 склала 1700 грн., а в січні 2013 року при фактично відпрацьованих 16 робочих днях - 1295,24 грн. Кількість робочих днів як в грудні 2012 року, так і в січні 2013 року складала 21.
Таким чином, середня заробітна плата ОСОБА_2, обчислена відповідно до п. 1, 2 8 Порядку складає 1700 грн. (2955,24 грн. /37 днів *42 дні/2).
Згідно з статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Оскільки колективним договором, укладеним на підприємстві, не передбачено інше, з відповідача на користь позивача слід стягнути вихідну допомогу в розмірі 5100 грн. (1700 грн.*3).
Середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 12 лютого по 4 березня 2013 року (15 робочих днів) складає 1214,29 грн. (2995,24 грн./37 днів *15 днів).
Згідно з статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи характер порушення прав позивача - порушення права на звільнення з роботи з підстав, передбачених законом, глибину його душевних страждань та позбавлення його можливості їх реалізації - трудовий договір з позивачем не розірваною згідно з поданою ним заявою, а його звільнено нібито за прогул, через що він був змушений захищати свої трудові права, а також виходячи з вимог розумності і справедливості, колегія суддів приходить до висновку, що належною компенсацією моральної шкоди позивача буде стягнення грошових коштів в сумі 2000 грн.
Правильним є висновок суду першої інстанції в частині відмови в позові в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 5 березня 2013 року, так як позивачем не доведено, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало в його працевлаштуванні.
Порушення або неправильне застосування норм матеріального права відповідно до п. 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування нового рішення і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Таким чином, рішення суду першої інстанції від 9 серпня 2013 року, додаткове рішення цього ж суду від 13 серпня 2013 року та ухвала від 11 вересня 2013 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Крім того, з відповідача на користь держави слід стягнути судові витрати по справі, від сплати яких звільнено позивача.
Керуючись ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницяліфт» і ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 серпня 2013 року, додаткове рішення від 13 серпня 2013 року та ухвалу від 11 вересня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницяліфт» задовольнити частково.
Визнати незаконним звільнення ОСОБА_2 12 лютого 2013 року в зв'язку з прогулом без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України, наказ ТОВ «Вінницяліфт» №8-к від 26 лютого 2013 року.
Визнати ОСОБА_2 звільненим з посади інженера з ОП та ТБ ТОВ «Вінницяліфт» з 11 лютого 2013 року за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, частина 3 статті 38 КЗпП України.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницяліфт» внести відповідні записи до трудової книжки.
Стягнути з ТОВ «Вінницяліфт» на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу в розмірі 5100 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1214 грн. 29 коп. та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ТОВ «Вінницяліфт» судовий збір в дохід держави в розмірі 114 грн. 70 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: /підпис/ Стадник І.М.
Судді: /підпис/ Міхасішин І.В.
/підпис/ Голота Л.О.
З оригіналом вірно:
Суддя апеляційного суду Стадник І.М.