Копія:

Справа № 232/1188/12 Провадження № 22-ц/772/2923/2013Головуючий в суді першої інстанції:Сичук М.М.

Категорія: 20 Доповідач: Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

08 жовтня 2013 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Голоти Л.О.,

при секретарі Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційними скаргами відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, -

встановила:

ОСОБА_4 звернувся в районний суд з позовом про визнання недійсним правочину - договору купівлі-продажу квартири в АДРЕСА_1 від 01 червня 2010 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування квартири від 07 грудня 2006 року позивач набув у власність квартиру АДРЕСА_1. 18 травня 2010 року він видав ОСОБА_5 довіреність на представництво його інтересів щодо оформлення, відчуження, здачі в оренду чи передачі в іпотеку належної йому на праві власності вищевказаної квартири.

01 червня 2010 року ОСОБА_4 від імені та в інтересах якого по довіреності від 18.05.2010 року за №455 діяла ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_2 придбала квартиру за зазначеною адресою. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 у реєстрі під №928. З договору купівлі-продажу вбачається, що вартість квартири складає 40000 грн.

Позивач вважаючи, що між відповідачами мала місце зловмисна змова, а саме купівлю-продаж квартири здійснено за значно заниженою ціною, відбулося зловживання правами позивача при посвідченні правочину, а сам правочин не спрямований на реальне настання передбачених ним наслідків, оскільки позивач не отримав коштів від відчуження нерухомого майна, а представник ОСОБА_5 вчиняючи правочин не донесла до контрагента волю довірителя, а виражала власну волю, просив на підставі статей 232, 237 ЦК України визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири в АДРЕСА_1 від 1 червня 2010 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу квартири в АДРЕСА_1, укладений 01 червня 2010 року між ОСОБА_5, яка діяла від імені ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), та посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 у реєстрі під №928.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 107 грн. 30 коп., витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн. та витрати на проведення експертизи в сумі 1500 грн.

Не погодившись із рішенням відповідач ОСОБА_2 і представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просили скасувати рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9, ОСОБА_10, а також представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 вимоги апеляційних скарг підтримали на умовах, викладених у них, і просили задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_4, - адвокат ОСОБА_11, проти вимог апеляційної скарги заперечує, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати тощо.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що позивач належними та допустимими доказами довів, що вартість квартири на момент укладення договору купівлі-продажу була значно вища, ніж та, яку сторони визначили як договірну, а діями представника позивача йому заподіяно шкоду у вигляді відсутності квартири та грошових коштів, тобто того, на що розраховувала особа, вчиняючи спірний правочин.

Тому на підставі статей 203, 215, 232, 236 ЦК України суд визнав недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу квартири.

Проте з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, так як суд першої інстанції вважав встановленими обставини, які мають значення для справи, які не доведені належними і допустимими доказами, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Колегією суддів встановлено, що на підставі договору дарування від 7 грудня 2006 року, що посвідчений ОСОБА_12, приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №3871, ОСОБА_4 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1. Як вказано в договорі дарування (п. 3) дарунок сторони оцінили в 19000 грн. (т. 1, а.с. 7). Право власності продавця зареєстровано Комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» 17 квітня 2009 року.

18 травня 2010 року ОСОБА_4 відповідно до договору доручення, укладеного ними в усній формі, видав довіреність (т. 1, а.с. 88),якою уповноважив свою дружину ОСОБА_5 оформити документи на відчуження та в подальшому розпоряджатися (продати, обміняти, передати в іпотеку, здати в оренду, тощо) належною йому вищевказаною квартирою.

ОСОБА_5 надано, зокрема, право укладати та підписувати договори, в тому числі договір купівлі-продажу, міни, іпотеки, оренди, попередні договори, в кожному випадку самостійно визначати ціну та істотні умови цих договорів, отримувати належні ОСОБА_4 гроші, а також виконувати всі дії в межах та в обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду довіреностей.

Довіреність посвідчена ОСОБА_13, приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу, зареєстрована в реєстрі за №455, видана строком на три роки (до 18 травня 2013 року, з правом передоручення повноважень іншим особам.

01 червня 2010 року ОСОБА_5 від імені ОСОБА_4 (продавець) з однієї сторони та ОСОБА_2 (покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого продавець (в особі представника) передав у власність покупцю, а покупець прийняла у власність об'єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Встановленим обставинам справи відповідають правовідносини, що виникають із представництва та правочинів, укладення договору купівлі-продажу, які врегульовані ЦК України.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Суд першої інстанції визнав недійсним оспорюваний договір купівлі-продажу квартири на підставі статті 232 ЦК України, відповідно до якої правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю (пункт 22 Постанови №9).

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків.

Натомість суд першої інстанції виходив із того, що квартира була відчужена за заниженою (нижче ринкової) ціною, в результаті укладення правочину позивач позбавлений власності, а також внаслідок укладення правочину він не отримав того, на що розраховував.

При цьому наявність зловмисної змови представника продавця з покупцем, а також зміст такої змови, належними і допустимими доказами не доведені.

В основу рішення суду першої інстанції покладені письмові пояснення позивача про те, що він нібито збирався виручити від продажу квартири 40000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 01.06.2010 року еквівалентно 317004 грн. Водночас відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №1345 від 08 травня 2013 року (т. 1, а.с. 230) ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на 01 червня 2010 року визначена за порівняльним підходом, з врахуванням ремонтно-будівельних робіт (фізичний стан на час проведення дослідження), складає 250680 грн. Ринкова ж вартість зазначеної квартири станом на 01 червня 2010 року без врахування проведених ремонтно-будівельних робіт, докази про проведення яких після придбання квартири у зв'язку з її занедбаним станом подавала відповідач ОСОБА_2 складає 132860 грн.

Як на доказ отримання відповідачкою ОСОБА_5 за продаж квартири вищої ціни, ніж вказано в договорі купівлі продажу, суд послався також на ту обставину, що в день укладення договору нею були розміщені в установі банку грошові кошти в сумі 29200 доларів США.

Отже очікувана ціна продажу квартири, що її назвав позивач, дійсна ринкова вартість квартири до і після ремонту, а також сума грошових коштів, що нібито отримані відповідачкою ОСОБА_5 від продажу квартири позивача, істотно різняться.

Проте як відповідач ОСОБА_5, так і відповідач ОСОБА_2 заперечили наявність між ними домовленості, спрямованої на заниження ціни продажу квартири, що вказана в оспорюваному договорі купівлі-продажу.

При цьому суд першої інстанції не врахував, що однією із засад цивільного законодавства є свобода договору, тобто відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості (п. 3 статі 3, стаття 627 ЦК України).

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Лише у випадку, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У виданій ОСОБА_5 довіреності ОСОБА_4 наділив її всіма повноваженнями, необхідними для оформлення документів на відчуження та розпорядження квартирою, в тому числі, але не виключно, самостійно визначати ціну та істотні умови цих договорів, що спростовує посилання позивача про його намір продати квартиру за ціною, не нижче 40000 доларів США.

Натомість вказана в договорі купівлі-продажу від 01 червня 2010 року ціна продажу - 40000 грн. є більшою за вартість відчужуваної квартири згідно з відомостями, зазначеними у Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданому Комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (витяг від 31 травня 2010 року №26261725) - 18907 грн. та за оцінку квартири, що її погодив сам позивач як сторона договору дарування від 07 грудня 2006 року - 19000 грн. Вказана в п. 2.1 договору ціна є остаточною та змінам не підлягає, отримана представником продавця повністю, готівкою до моменту підписання договору.

Після вчинення правочину ОСОБА_4 не пред'являв жодних претензій до ОСОБА_5 чи покупця з приводу заниження ціни продажу, а пред'явив відповідну вимогу лише після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 та в ході розподілу майна, що є їх спільною сумісною власністю.

Отже колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач не довів наявності передбачених законом підстав для визнання оспорюваного правочину - договору купівлі-продажу квартири від 1 червня 2010 року, недійсним, а суд першої інстанції неправильно застосував матеріальний закон, що відповідно до статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційні скарги відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М.

Судді: /підпис/ Міхасішин І.В.

/підпис/ Голота Л.О.

З оригіналом вірно:

Суддя апеляційного суду Стадник І.М.