ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 07/3052а
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" липня 2006 р.
14 год. 30хв., м. Черкаси
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю юридичної фірми „Правозахисник”
до управління Пенсійного фонду України в м. Сміла Черкаської області
про визнання недійсними акту перевірки та рішення
Суддя Дорошенко М.В.
Секретар судового засідання Долженкова І.М.
Представники сторін:
від позивача: Прилуцький В.Н. –директор товариства;
від відповідача: Ласурашвілі Ю.В., Бойко В.В. –за довіреностями.
Заявлено позов про визнання недійсними акту від 23.05.2006р. №40, складеного відповідачем за результатами перевірки позивача, та рішення відповідача від 23.05.2006р. №403, за яким до позивача було застосовано 5282грн. 96коп. передбаченого п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі –Закон №1058-ІУ) штрафу за донарахування страхових внесків.
Позивач вважає спірні акт і рішення такими, що не відповідають вимогам законодавства. При цьому позивач в обґрунтування позову зазначив, що у період, який перевірявся, він застосовував спрощену систему оподаткування, обліку та звітності і сплачував єдиний податок за ставкою 10 відсотків, із якого 42 відсотки органами Державного казначейства України перераховувалися до Пенсійного фонду України. За таких обставин на думку позивача відповідач не мав права на застосування до нього штрафу, передбаченого п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону №1058-ІУ.
Відповідач проти позову заперечив, оскільки на відміну від позивача вважає спірні акт і рішення такими, що відповідають вимогам законодавства.
На переконання відповідача позивач у період, який перевірявся, зобов’язаний був нараховувати і сплачувати страхові внески у відповідності з вимогами Закону №1058-ІУ незалежно від того, що він застосовував спрощену систему оподаткування, обліку та звітності і сплачував єдиний податок.
У засіданні суду представник позивача позов підтримав, а представники відповідача підтримали заперечення проти позову з викладених вище підстав.
З 29.06.2006р. по 05.07.2006р. в засіданні суду оголошувалась перерва.
Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.
15 січня 2001р. позивач був зареєстрований виконавчим комітетом Смілянської міської ради як юридична особа.
У період з 19.05.2006р. по 23.05.2006р. відповідачем була проведена перевірка позивача з питань правильності, своєчасності, достовірності, повноти нарахування ним страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за період діяльності з 01.04.2005р. по 23.05.2006р. За результатами цієї перевірки був складений акт від 23.05.2006р. №40.
Перевіркою було встановлено, що позивач є платником єдиного податку і за період із квітня 2005р. по квітень 2006р. в порушення вимог ч. 6 ст. 17, ч. 1 ст. 19, п. 1 ч. 8 „Прикінцевих положень” Закону №1058-ІУ і ст. 2 та ст. 4 Закону України від 26.06.1997р. №400/97-ВР „Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” не нарахував і не сплатив до Пенсійного фонду України 14272грн. 33коп. страхових внесків, обчислених за ставками 32.3 % та 31,8 % від суми фактичних витрат на оплату праці своїх працівників.
23 травня 2006р. на підставі акта перевірки від 23.05.2006р. №40 відповідачем було прийняте спірне рішення від №403, згідно з яким відповідач вирішив застосувати до позивача за донарахування йому відповідачем своєчасно не обчислених та не сплачених сум страхових внесків штраф, передбачений п.4 ч. 9 ст. 106 Закону №1058, у розмірі 5 відсотків від донарахованих сум за кожний повний або неповний місяць, за який було донараховано такі суми, що становить 5282грн. 96коп..
Факт перебування позивачем у період, який перевірявся, на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, передбаченій Указом Президента України від 03.07.1998р. №727/98 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” в редакції Указу Президента України від 28.06.1999р. №746/99, визнається обома сторонами.
Позивач також не заперечив встановлені перевіркою суми його фактичних витрат на оплату праці своїх працівників у період з квітня 2005р. по квітень 2006р. та факти ненарахування ні несплати ним з цих сум витрат страхових внесків за ставками 32,3% та 31,8%.
Закон №1058-ІУ, згідно із його преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Стаття 1 Закону №1058-ІУ термін „страхувальники” визначає як роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування
Відповідно до ст. 5 Закону №1058-ІУ, сферою його дії є регулювання відносин, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а також платники страхових внесків.
Роботодавцями згідно з п. 1 ст. 14 Закону №1058-ІУ є підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Стаття 15 Закону №1058-ІУ передбачає, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.
Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону №1058-ІУ страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до ст. 18 Закону №1058-ІУ страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Частина 6 ст. 20 Закону №1058-ІУ передбачає, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пункті 1статті 14 цього Закону, є календарний місяць.
Відповідно до пп. 1 ч. 8 розділу ХV «Прикінцеві положення” Закону №1058-ІУ страхові внески, що перераховуються до солідарної системи сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і у порядку, визначених цим Законом та в розмірах, передбачених Законом України „Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” для відповідних платників збору.
Статтею 1 Закону України від 26.06.1997р. №400/97-ВР “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” встановлено перелік осіб, що є платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 1 цього Закону, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи.
Статтею 4 Закону України від 26.06.1997р. №400/97-ВР “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” для платників збору, визначених пунктом 1 ст. 1 цього Закону, у період з квітня по грудень 2005р. була встановлена ставка збору 32.3% від об’єкта оподаткування, а у 2006р. –31,8%.
За донарахування територіальним органом Пенсійного фонду сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків на страхувальників відповідно до п.4 ч. 9 ст. 106 Закону №1058-ІУ накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.
Указ Президента України від 03.07.1998р. „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” в редакції Указу Президента України від 28.06.1999 №746/99 передбачає, що суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:
до Державного бюджету України - 20 відсотків;
до місцевого бюджету - 23 відсотки;
до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;
на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
При цьому суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, вказаним вище Указом Президента України регулюються відносини, пов’язані зі сплатою податків, зборів інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування. Страхові ж внески, як зазначалося вище, не відносяться до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування тому дія цього Указу не поширюється на відносини, пов’язані з нарахуванням і сплатою страхових внесків.
Згадувані позивачем у позові розпорядження Кабінету Міністрів від 10.03.2005р. №58-р „Про деякі питання спрощеної системи оподаткування” та Закон України від 16.03.2006р. №3583-ІУ „Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - I кварталу 2005 року” регулюють відносини, пов’язані з погашенням заборгованості зі страхових внесків, що утворилася у 2004р. –1 кварталі 2005р., і відповідно не регулюють спірні правовідносини, пов’язані з нарахуванням і сплатою страхових внесків після 1 кварталу 2005р.
З огляду на викладені вище обставини та норми законодавства позивач у період з квітня 2005р. по квітень 2006р. зобов’язаний був нараховувати та сплачувати страхові внески на загальних підставах за ставками 32,3 та 31,8 відсотків від суми фактичних витрат на оплату праці своїх працівників і нести відповідальність за несвоєчасне їх нарахування та сплату у вигляді застосованого до нього за спірним рішенням штрафу.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Спірний акт перевірки свідчить про проведення відповідачем перевірки, але він не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії у розумінні ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, тому він не може визнаватися господарським судом недійсним (нечинним).
За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд ПОСТАНОВИВ:
У позові відмовити повністю.
Ця постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського міжобласного апеляційного господарського суду шляхом подання через господарський суд Черкаської області заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня оголошення постанови і апеляційної скарги - протягом двадцяти днів після подання такої заяви.
Ця постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
У разі своєчасного подання заяви про апеляційне оскарження і неподання апеляційної скарги у встановлений строк, ця постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
СУДДЯ Дорошенко М.В.