АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/11880/13 Справа № 204/2256/13 Головуючий у 1 й інстанції - Некрасова О.О. Доповідач - Дерев'янко О.Г.
Категорія 37
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді: Дерев'янка О.Г.,
суддів: Черненкової Л.А., Петешенкової М.Ю.,
при секретарі: Філіній Я.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2013 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на співвласну спадщину, -
В С Т А Н О В И Л А:
В жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, та зазначив, що після смерті матері - ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 залишилась спадщина на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Відповідачем з 01.04.2005 року не сплачуються послуги ЖКХ: тепло, газ, воду. Позивач вказує, що ці витрати сплачує він, хоча в квартирі також не проживає.
Згідно уточнених позовних вимог в жовтні 2009 року, позивач вказав на те, що відповідач повинен приймати участь у витратах по майну, позивач просив суд стягнути з відповідача з суми вилученої з продажу його нерухомості вартістю 103,5 тис. грн.. на його користь : половину витрат на ЖКХ - 3146,78 грн., витрати на ремонт квартири (50%) - 4529 грн., 50 % витрат на надгробник та догляд за похованням - 4815 грн., а всього 12 490,78 грн., стягнути судові витрати 81 грн.
Також позивач зазначив, що в 2005 році він витратив на ремонт квартири 4 869 грн., тому з відповідача слід стягнути 50% вартості ремонту з урахуванням індексу інфляції, що буде складати 4 159 грн. Позивачем також було зазначено, що згідно ст. 30 Закону України «Про поховання та похоронну справу» необхідно утримувати могили в належному естетичному та санітарному стані, які здійснюються за власні кошти. На теперішній час надгробок та могили слід привести в порядок, він замовив надгробок на могилки матері, батькові та бабусі, що поховані на Сурсько-Литовському погості, але викупити їх коштів не вистачає, тому з відповідача слід стягнути 50% вартості надгробка в розмірі 2515 грн. (т. 1 а.с.2-4, 50-51)
У травні 2013 року ОСОБА_2 доповнив позовні вимоги, та просив суд стягнути з відповідача на його користь додатково 50 % оплати за послуги ЖКХ - 897,53 грн., моральну шкоду - 3200 грн., а всього 4097,53 грн., вказуючи на те, що заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2010 року, яким було стягнуто з відповідача половину витрат по оплаті ЖКХ частково виконано в сумі 3146,78 грн. та судових в сумі 254,41 грн. Проте після скасування заочного рішення позивач вказує на новий період сплати з 25.08.2010 року по 15.05.2013 року, тому просить стягнути вказані суми.(т.1 а.с.224-225)
Справа розглядалась судом неодноразово.
Останнім рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на співвласну спадщину - відмовлено. (т. 2 а.с.112- 119).
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (т. 2 а.с.130- 132).
Перевiривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегiя суддiв вважає, що скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних пiдстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками однокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка залишилася їм після смерті матері ОСОБА_4 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. Ці данні підтверджуються матеріалами справи, рішеннями, що набрали законної сили, та сторонами не оспорюється.
Позивачем надано суду квитанції про сплату за житлово-комунальні послуги у період з 01.04.2005 року по 20.01.2010 року, а саме: за послуги водопостачання - 1044 грн. 85 коп.; за теплопостачання - 2587 грн. 20 коп.; за газопостачання - 297 грн. 73 коп.; за вивіз сміття - 219 грн. 89 коп.; за технічне обслуговування ліфтів - 82 грн. 63 коп., а всього 4 232 грн. 30 коп. Половина вартості сплачених житлово-комунальних послуг складає 2116 грн. 15 коп.
Позивач просив стягнути з відповідача 50 % оплати за послуги ЖКХ в розмірі 1673 грн. 00 коп.
Також надав суду розрахований індекс інфляції, відповідно до якого сума заборгованості за житлово-комунальні послуги зросла на 897 грн. 53 коп.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач до суми основного боргу, за рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 серпня 2010 року в розмірі 3146 грн. 78 коп. додає стягнутий за рішенням суду судовий збір у розмірі 254 грн. 41 та від загальної суми 3401 грн. 19 коп. розраховує 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позову, судом правильно зазначено, що позов задоволенню не підлягає.
Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами регулюються Законом України від 24 червня 2004 року N 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон N 1875-IV).
Відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону N 1875-IV).
Вбачається, що 21 квітня 2006 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська по справі № 2-257/2006 було ухвалено заочне рішення про зняття ОСОБА_3 з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1. 20 грудня 2006 року ОСОБА_3 був знятий з реєстрації, що підтверджується довідкою ЖЕК № 11 Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Південне» Дніпропетровської міської ради (т. 1 а.с. 180).
Проте з матеріалів справи вбачається, що 09 червня 2005 року між ОЖКП «Південне» та ОСОБА_3 було укладено договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території та надання послуг водо-теплопостачання та водовідведення. Відповідно до умов договору, договір діє протягом одного року. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не висловила наміру внести доповнення або зміни, він продовжується на наступний рік.
Пунктом 19 даного договору передбачено, що оплата послуг здійснюється через єдиний розрахунковий центр.(т.1 а.с.195-198)
09 березня 2012 року між відповідачем та КП «Жилсервіс -1» укладено договір НОМЕР_2 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, за яким відповідач вносив плату на особистий рахунок НОМЕР_1. (т.1 а.с.199-201)
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач сплачував по особовому рахунку НОМЕР_2 за 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, а саме: 04.11.2004 року - 46 грн. 48 коп., 14.04.2005 року - 46 грн. 48 коп.; 02.03.2006 року - 97 грн. 83 коп.; 17.10.2006 року - 52 грн. 75 коп.; 22.03.2007 року - 22 грн. 60 коп.; 22.03.2007 року - 111 грн. 12 коп.; 24.07.2007 року - 72 грн. 48 коп.(т.1 а.с.202-205,208)
Згідно довідок Комунального підприємства «Жилсервіс - 1» від 17.01.2013 року, 13.03.2013 року які були видані ОСОБА_3, заборгованість по квартирі АДРЕСА_1 станом на 01.04.2013 року - відсутня. (т.1 а.с.208)
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (ст. 360 ЦК України).
З наведеної норми вбачається, що в разі доведеності одним із співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у чому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов'язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов'язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п.8 ч.2 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом першої інстанції правильно зазначено в рішенні, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заборгованості відповідача по житлово-комунальним послугам, а наданими документами, про які зазначено вище, підтверджується відсутність заборгованості, тому суд обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні цих вимог.
Судом встановлено, що 09 липня 2002 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 633 грн. 60 коп. в рахунок відшкодування витрат та 51 грн. 00 коп. судового збору, а всього 684 грн. 60 коп.
27 лютого 2006 року Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровська було ухвалено заочне рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1280 грн. 03 коп. та судовий збір у розмірі 51 грн. 00 коп., всього 1331 грн. 03 коп.
Дані рішення суду набрали чинності і були звернуті до виконання.
Судом також встановлено, що 13 січня 2004 року Московським міським судом було розглянута цивільна справа за клопотанням ОСОБА_2 про примусове виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2002 року, у зв'язку з чим ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_2 504 грн. ще 12 листопада 2011 року, а суму, яка залишилася у розмірі 180 грн. 60 коп. сплатив у січні 2004 року.
Про існування виконавчого листа № 2-124 на суму 1331 грн. 03 коп. ОСОБА_3 стало відомо лише 27 жовтня 2010 року.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, проте дана сума заборгованості не є грошовим зобов'язанням, а визначена рішенням суду.
У зв'язку з вищевикладеним, суд обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог про збільшення боргу по виконавчим листам з урахуванням індексу інфляції.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Встановлено, що 13 жовтня 2003 року був складений акт обстеження квартири, згідно якого в квартирі необхідний терміновий ремонт, а згідно акту від 05 липня 2005 року в квартирі був проведений ремонт, і в квартирі усунені недоліки, які були зазначені в акту від 13.10.2003 року.
27 лютого 2006 року Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровська було ухвалено рішення, яким було встановлено, що у 2003 році позивач здійснив ремонт квартири АДРЕСА_1 та надав суду квитанції на суму 480 грн. 53 коп. Даним рішенням суду було стягнуто з відповідача на користь позивача половину витрат за проведений ремонт у сумі 239 грн. 52 коп. Дане рішення набрало чинності. Суд не прийняв до уваги кошторис на суму 4 869 грн., оскільки на ньому не зазначено дату його складання, тому цей кошторис є неналежним доказом по справі.
За цих обставин суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача 4159 грн. 00 коп. за ремонт квартири.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення вартості пам'ятників та оплату по договору обслуговування могил в сумі 2515 грн. 00 коп., суд обґрунтовано зазначив, що ці обставини не було доведені в судовому засіданні, позивачем не надано доказів вартості пам'ятників, та підтверджень її сплати, не надано позивачем доказів щодо виконання договору по обслуговуванню могил. За цих обставин суд обґрунтовано прийшов до висновку щодо відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Відповідно до пункту 3 статті 23 Цивільного кодексу України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Крім того, в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» є роз'яснення, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позначених моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивачем не доведено заподіяння йому моральних або фізичних страждань чи втрат немайнового характеру, тому суд обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями самих сторін.
Наведені в апеляційній скарзі доводи, зокрема щодо перегляду заочного рішення цього ж суду від 25.08.2010року, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення від 01.08.2013 року. Посилання апелянта на те, що судове рішення повторює скаргу відповідача прийняти не можна, оскільки такі посилання є безпідставними і не свідчать про неправильність рішення суду. Інші посилання апелянта на порушення судом норм процесуального законодавства, зокрема щодо не зупинення провадження, також не є підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо плати відповідача за комунальні послуги зводяться до переоцінки доказів на які послався суд першої інстанції, тому їх прийняти не можна.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду першої інстанції. Рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, тому апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: