справа № 208/6734/13-ц
№ провадження 2/208/2215/13
РІШЕННЯ
Іменем України
06 вересня 2013 р. м. Дніпродзержинськ
м. Дніпродзержинськ
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Ричка С.О.
при секретарі – Щербацевич Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Заводського районного суду м. Дніпродзержинська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна укладеним та дійсним, та визнання права власності на придбане нерухоме майно, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Заводського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 в якій просив суд стягнути на його користь борг у сумі 10000грн.00коп, але згодом змінив предмет та підстави позову і просив суд визнати за ним право власності на магазин продовольчих товарів в будинку № 52 літера А-1 по вул. Свердлова у смт Лихівка П’ятихатського району Дніпропетровської області, загальною площею 26,2 кв.м., з подальшою реєстрацією у відповідних державних органах реєстрації нерухомого майна, в обґрунтування своїх вимог зазначив, що між ним та відповідачкою було досягнута домовленість про продаж належного їй магазину, для оформлення відчуження якого позивачем було передано 10.000 грн. як аванс, на час подання позову відповідачка свої обов’язки не виконала, не оформила документи та не повернула отримані грошові кошти, однак до початку розгляду справи по суті, відповідачка надала позивача необхідні технічні документи на магазин, отримала від позивача залишок грошових коштів, але під різними приводами відмовляється укладати договір купівлі-продажу належного їй магазину, у зв’язку з чим позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом.
Позивач в судове засідання не з’явився, але надав до суду заяву в якій просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, та розглянути справу без його участі та не заперечував проти розгляду справи без участі відповідача при заочному розгляду справи та без застосування технічних засобів.
Відповідач у судове засідання не з’явився, надав до суду заяву в якій просив суд розглянути справу без його участі та не заперечував проти задоволення позовних вимог.
В зв’язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.197 Цивільного процесуального кодексу України.
Судом досліджені докази по справі:
- досліджені письмові докази по справі шляхом оголошення їх у судовому засіданні.
Вивчивши письмові докази та матеріали справи, з’ясувавши обставини справи та дослідивши їх доказами, суд вважає, позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні у серпні 2012 року відповідач запропонувала позивачеві придбати у неї приміщення магазину, розташованого за адресою: Пґятихатський район, смт. Лихівка, вул. Свердлова, 52, між сторонами була досягнута згода, тобто укладений попередній договір, про те, що вартість магазину складатиме 25.000 (двадцять п’ять тисяч) гривень і завершитись угода має не пізніше липня 2013 року.
Як вбачається з матеріалів справи, виконуючи домовленість, 20 вересня 2012 року відповідач отримала від позивача. грошові кошти в сумі 10.000 (десять тисяч) гривень, що підтверджується розпискою від цього ж числа, написаною відповідачкою власноручно.
З матеріалів справи вбачається, що 10 серпня 2013 року відповідач, ОСОБА_2 передала позивачеві технічні документи, що характеризують належний їй магазин продовольчих товарів, в тому числі, технічний паспорт, висновок судового експерта, договір оренди земельної ділянки, технічну документацію на земельну ділянку, на якій знаходиться магазин, віддала ключі від магазину, позивач передав відповідачці грошові кошти у сумі 15.000грн..
В судовому засіданні встановлено, що за фактом продажу магазину продовольчих товарів між сторонами було укладено договір купівлі-продажу у простій письмовій формі, після придбання магазину позивач мав намір зареєструвати право власності на своє ім’я, звернувся до Державної реєстраційної служби Пґятихатського районного управління юстиції, однак позивачу було усно відмовлено та роз’яснено, що магазин який він придбав є самочинним будівництвом, а тому не може бути зареєстрований як об’єкт нерухомого майна, і рекомендовано звернутися до суду - для вирішення питання по суті.
Згідно зі ст.ст. 316-319 ЦК України, право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Частиною 3 статті 376 ЦК України визначено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнано за особою, яка здійснила самочинне будівництво.
Відповідно до п.3 Постанови № 6 Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року «про практику застосування судами статті 376 ЦК України» - право власності у порядку, передбаченому ч.3 ст.376 ЦК України, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.
Згідно п. 8 Постанови № 6 - право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають землекористувачі за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом.
Судом встановлено, що будівництво магазину проведено на земельній ділянці, яка була виділена у користування відповідачці ОСОБА_2 на підставі рішення 43 сесії №1310-43/V від 27.04.2010 року Лихівської селищної ради Пятихатського району Дніпропетровської області, цільове призначення – «для комерційного використання, землі комерції».
На підставі рішення між відповідачкою ОСОБА_2 та Лихівською селищною радою Пятихатського району Дніпропетровської області, було укладено договір оренди землі від 09.07.2010 року, при цьому у договорі оренди у п.3 зазначено, що «на земельній ділянці, яка передається в оренду, знаходиться об’єкт нерухомого майна, який розміщено на майданчику з твердим покриттям, що належить ОСОБА_2 – об’єкт торгівлі», отже, земельна ділянка була відведена ОСОБА_2 під уже існуючий об’єкт самочинного будівництва (нерухомого майна), і цільове призначення виділеної земельної ділянки відповідає цільовому призначенню самочинно збудованого магазину продовольчих товарів. Самочинно збудований магазин продовольчих товарів відповідає існуючим та чинним державним будівельним нормам та правилам, його безпечна експлуатація можлива без додаткового прийняття в експлуатацію, зазначене твердження підтверджується висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 359/02-13 який складений 06.08.2013 року судовим експертом ОСОБА_3 та технічним паспортом на магазин продовольчих товарів, виготовлений ОКП «Царичанське БТІ» від 05.08.2013 року.
Отже, на підставі наданих документів суд дійшов висновку , що на час укладення між сторонами договору купівлі-продажу магазину продовольчих товарів відповідач, ОСОБА_2 фактично набула права власності на нього, а тому мала всі законні підставі для розпорядження (відчуження) належного їй нерухомого майна.
Як зазначено в статті 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Письмовими доказами які підтверджують домовленість сторін щодо настання правових наслідків укладеного правочину є укладений у простій письмовій формі договір купівлі – продажу магазину, підписаний сторонами у присутності свідків, наявність у Позивача оригіналів документів: технічного паспорта, висновку судового експерта, договору оренди земельної ділянки, технічної документації на земельну ділянку, на якій знаходиться магазин.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивача права, як власника придбаного магазину продовольчих товарів, порушені, це виражається у тому, що право власності не визнається через те, що нерухоме майно (магазин продовольчих товарів) самочинно збудоване а тому не підлягає державній реєстрації у державному реєстрі речових прав.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що «Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні».
У відповідності до ст. ст. 227, 242 Цивільного кодексу України для договорів купівлі - продажу, міни нерухомості, у разі, якщо хоча б однією стороною є громадянин, встановлено обов'язкову нотаріальну форму договору.
Судом встановлено, що між сторонами під час укладення договору, було повне взаєморозуміння, всі умови договору сторонами були виконані і ніяких претензій один до одного вони не мали.
В теперішній час відповідач ухиляється від належного нотаріального посвідчення договору, що порушує право власності позивача, який не може в повній мірі володіти, використовувати та розпоряджатися своїм нерухомим майном.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа може звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права ти інтересу.
Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права тощо.
Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Так, відповідно до ст. 334 ч. 3 ЦК України право власності на майно по договору, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у покупця з часу такого посвідчення чи з часу вступу в законну силу рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець приймає його або зобов'язується прийняти та заплатити за нього визначену грошову суму.
Згідно ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди по всім істотним умовам договору. Між сторонами була досягнута згода по умовам договору; нерухоме майно, яке було об'єктом договору купівлі-продажу, було передана позивачу у власність, а це означає, що, у відповідності з ч.2 ст.640 ЦК України, договір купівлі-продажу дійсно був укладений з моменту передачі відповідного майна.
У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання попереднього договору, укладеного 05 вересня 2012 року попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна магазин продовольчих товарів в будинку № 52 літера А-1 по вул. Свердлова у смт Лихівка П’ятихатського району Дніпропетровської області, загальною площею 26,2 кв.м., – дійсним та визнання на цей об’єкт права власності за позивачем з подальшою реєстрацією у відповідних органах державної реєстрації, підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 16, 204, 227, 242, 316-319, 321, 328, 331, 334, 376, 392, 638, 640, 655 ЦК України, Постановою № 6 Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року, ст.ст. ст.ст. 10, 57, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, –
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна укладеним та дійсним, та визнання права власності на придбане нерухоме майно - задовольнити.
Визнати попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав, а ОСОБА_2 продала нерухоме майно, а саме: магазин продовольчих товарів в будинку № 52, літера А-1, який розташований по вул. Свердлова у смт. Лихівка П’ятихатського району Дніпропетровської області, загальною площею 26,2 кв.м., укладений 05.09.2012р. між сторонами - дійсним.
Визнати за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1), право власності на нерухоме майно, магазин продовольчих товарів в будинку № 52, літера А-1, який розташований по вул. Свердлова у смт. Лихівка П’ятихатського району Дніпропетровської області, загальною площею 26,2 кв.м., з подальшою реєстрацією у відповідних органах державної реєстрації.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний термін скарги про апеляційне оскарження, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України з дня його проголошення.
Суддя Ричка С. О.