Справа № 1212/2-2503/11
Провадження № 22ц/782/2310/13
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :
головуючого: Заіки В.В.
суддів: Лозко Ю.П., Медведєва А.М.
при секретарі : Івасенко І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань апеляційного суду Луганської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 22 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення постійного місця проживання малолітньої дитини та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, встановлення місця проживання дитини та обмеження участі у вихованні одного з батьків, треті особи - Прокурор м. Красний Луч, Орган опіки та піклування служби з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Краснолуцької міської ради Луганської області та Орган опіки та піклування служби з питань захисту прав дитини Антрацитівської райдержадміністрації Луганської області,-
ВСТАНОВИЛА:
27 вересня 2011 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який згодом уточнила, та в обґрунтування якого вказала, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 з 10.05.2008 року по 07.12 2011 року, від якого вони мають дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Фактично шлюбні відносини були припинені на початку липня 2011 року, у зв'язку з чим позивачка переїхала з дитиною до м. Красний Луч, та відповідач проти цього не заперечував. При влаштуванні дитини до дитячого садочку лікарями були встановлені деякі відхилення розвитку дитини на підставі висновків яких у дитини був встановлений діагноз затримка психомовного розвитку та виразний аутистичний синдром. Також позивачка вказує, що 10 січня 2012 року відповідач ОСОБА_1 відібрав у неї та її матері малолітнього сина ОСОБА_3 та до цього часу перешкоджає їй у спілкуванні з дитиною. У зв'язку з вказаним просить суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з нею.
16 грудня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, в обґрунтування якої вказав, що після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 він виконував усі батьківські обов'язки щодо дитини. Однак наприкінці вересня 2011 року йому стало відомо, що первісний позивач направила їхнього сина до Краснолуцької психолого-медико-педадогічної комісії, якою дитині був встановлений діагноз затримка психомовного розвитку, виражений аутистичний синдром. Також ОСОБА_1 вказує, що позивачка примушувала дитину приймати лікарський засіб «рісперідон» перед обстеженням для того, щоб отримати висновок комісії. Вважає, що позивачка не виконує своїх батьківських обов'язків, та просить суд встановити місце проживання дитини з мин, обмежити участь матері ОСОБА_2 у вихованні дитини, а також стягнути на його користь з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини від заробітку, але не менш 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання позову і до повноліття дитини.
Рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 22 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір'ю - ОСОБА_2
У зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю. Вирішено питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення, вважаючи що суд порушив норми чинного законодавства, а саме вимоги Сімейного та Цивільно-процесуального кодексів України, та відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 у зв'язку з їх необґрунтованістю. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Судова колегія не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 травня 2008 року по 07 грудня 2011 року, від якого мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.
З серпня 2011 року ОСОБА_2 виїхала з дитиною з постійного місця проживання с. Іванівка Антрацитівського району на постійне місце проживання до м. Красний Луч Луганської області.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України позов про стягнення аліментів може бути пред'явлений за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
З матеріалів справи вбачається, що 27 вересня 2011 року ОСОБА_2 звернулася за місцем свого фактичного проживання: АДРЕСА_1 до Краснолуцького міського суду Луганської області, тобто за місцем свого перебування (а.с.1,2).
За судовим дорученням вказаного суду Антрацитівським міськрайонним судом 04 листопада 2011 року був допитаний ОСОБА_1, який не визнав позовні вимоги та був згоден на розгляд справи за місцем проживання позивачки.
16 грудня 2011 року, тобто до розгляду справи, призначеної на 23 грудня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Краснолуцького міського суду з зустрічною позовною заявою про стягнення аліментів на утримання дитини, встановлення місця проживання дитини та обмеження участі у вихованні одного з батьків (а.с. 17,19), яка ухвалою того ж суду від 16 січня 2012 року була об'єднана в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 (а.с.60).
За таких обставин доводи апелянта про порушення судом правил підсудності є необґрунтованими.
Згідно ч. 1 ст. 141 СК України як мати, так і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, зокрема право на її виховання, незалежно від того проживають вони з дитиною чи ні.
Згідно ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, а проживаючий з дитиною батько немає права перешкоджати їх спілкуванню.
Відповідно до правил ст. ст. 160-161 СК України, в разі відсутності згоди батьків, які проживають окремо, щодо того, з ким із них буде проживати дитина, спір вирішується виходячи з ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, віку дитини, стану здоров'я, особистої прихильності дитини до батьків та інших істотних обставин.
При цьому, перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
В обґрунтування своїх вимог апелянт послався на те, що ОСОБА_2 застосовувала ліки, які негативно впливали на здоров'я дитини, що на думку апелянта є обставинами, які виключають можливість визначення місця проживання дитини з нею.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Всупереч вимогам вказаної норми апелянт не надав суду доказів застосування позивачем ліків, які негативно вплинули на здоров'я дитини, а тому висновок суду з приводу цих вимог є обґрунтованим.
Вирішуючи спір щодо місця проживання дитини суд оцінював докази щодо умов проживання кожного з батьків, їх матеріальний стан, характеристики їх особистостей та інші обставини, які мають значення для справи.
Так із матеріалів справи вбачається, що сторони задовільно характеризуються за місцем проживання та роботи, матеріально забезпечені, обмежень за станом здоров'я для проживання разом з дитиною не мають, з дитиною підтримують добрі стосунки (а.с. 36,37, 89,90,91,92,196,221).
Також згідно матеріалів справи позивач та відповідач мають постійне місце проживання (а.с. 50,52,55, 120, 121).
Згідно актів обстеження матеріально - побутових умов за місцем проживання позивача та відповідача створені необхідні та достатні умови для нормального проживання дитини (а.с. 57, 58,114,115,228,229, 252,270).
Зазначені обставини також підтверджуються поясненнями сторін, третіх осіб, характеристиками відповідних компетентних органів, поясненнями свідків та іншими матеріалами справи.
За таких обставин судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду про те, що сторони мають рівні права щодо визначення місця проживання та виховання дитини, а тому при вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд обґрунтовано виходив з принципів Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., згідно якої «дитина для повного та гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, якщо можливо, зростати під опікою та відповідальністю батьків в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю».
З висновку Антрацитівської райдержадміністрації щодо визначення місця проживання дитини вбачається, що при вирішенні вказаного питання комісією не враховані положення вказаної Декларації, вік дитини, обставини справи, які свідчать про те, що ОСОБА_1 за власною ініціативою, без згоди ОСОБА_2 у зв'язку з виникненням спору між сторонами змінив місце проживання дитини, і саме тому дитина проживає з батьком в період розгляду справи, а тому суд обґрунтовано не погодився з таким висновком.
За таких обставин колегія суддів підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає, та вважає, що судом постановлене правильне і законне рішення про задоволення позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічного позову відповідача.
Таким чином, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності його висновків, то рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.
Керуючись ч.3 ст. 209, ст.ст. 303, 307, 308, 319 ЦПК України, судова колегія,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 22 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді :