СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2013 року Справа № 5002-23/4668-2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Голика В.С.,

суддів Плута В.М.,

Сотула В.В.,

за участю представників сторін:

позивача:Закусілов А.Ю, довіреність № 2417-0 від 15.08.13 , ПАТ "КБ"Приватбанк".

відповідача: Васильєв К.М, паспорт ЕТ 248837 від 07.10.10, Совіна О.В., довіреність № 632 від 29.05.13 .

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Васильєва Кирила Михайловича на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Доброрез І.О.) від 11 березня 2013 року у справі №5002-23/4668-2012

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Набережна Перемоги, 50,Дніпропетровськ,49094)

до Фізичної особи-підприємця Васильєва Кирила Михайловича (вул. Провідників, буд.28,Сімферополь,95000)

про стягнення 28530,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, фізичної особи - підприємця Васильєва Кирила Михайловича про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 28530,08 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору №б/н від 31 березня 2011 року позивач надав відповідачу кредитні кошти, у вигляді встановленого на поточний розрахунковий рахунок №26003060725742 кредитного ліміту в розмірі 16000,00 грн., шляхом підписання відповідачем в системі інтернет-клієнт-банкінг Приват24 відповідної заяви, що визначено та врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 березня 2013 року у справі №5002-23/4668-2012 позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до фізичної особи - підприємця Васильєва Кирила Михайловича про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 28530,08 грн. задоволено в повному обсязі, стягнуто з фізичної особи - підприємця Васильєва Кирила Михайловича заборгованість за кредитним договором станом на 10 жовтня 2012 року у сумі 28530,08 грн., що складається з заборгованості за кредитом - 14566,55 грн., заборгованості за відсотками - 8868,08 грн., пені - 3513,43 грн., комісії - 1582,02 грн., стягнуто судовий збір в сумі 1609,50 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, фізична особа - підприємець Васильєв Кирило Михайлович звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи. Апелянт вказує на те, що він не підписував кредитний договір, а банк не надав доказів того, що відповідачем кредитні кошти були отримані, а договір не відповідає формі, що встановлена законом.

У судовому засіданні, що відбулося 21 листопада 2013 року, представники відповідача, а також сам відповідач доводи апеляційної скарги підтримали, просили суд скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішенням, яким у задоволенні вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до фізичної особи - підприємця Васильєва Кирила Михайловича про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 28530,08 грн. відмовити, судові витрати покласти на позивача. Представник позивача проти скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

31 березня 2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та фізичною особою - підприємцем Васильєвим Кирилом Михайловичем через систему інтернет-клієнт-банкінг Приват24 було підписано договір №б/н, згідно з умовами якого відповідачу надається кредитний ліміт у розмірі 16000,00 грн. на розрахунковий рахунок №26003060725742, відкритий на підставі заяви про відкриття поточного рахунку від 04 серпня 2010 року, та що відповідає п.3.18.1.16 Умов та Правил надання банківських послуг.

Відповідно до укладеного 31 березня 2011 року договору про встановлення кредитного ліміту, відповідач користується кредитними коштами з моменту виникнення дебетового сальдо до дати його обнулення в одну з дат періоду 20-25 чисел кожного місяця (період) за відсотковою ставкою 0% річних.

При необнуленні дебетового сальдо в зазначений період, протягом наступних 90 днів клієнт виплачує банку за користування кредитом кошти за ставкою 24,00% річних.

При непогашенні кредиту протягом 90 днів, клієнт, починаючи з 91 дня користування кредитнми коштами, сплачує банку відсотки у розмірі 48,00 % річних на суму залишку.

Як було встановлено судом першої інстанції, та знайшло підтвердження при перегляді рішення в апеляційному провадженні, відповідачем було порушено зазначені строки повернення кредитних коштів, у зв'язку із чим виникла заборгованість за кредитним договором. На підтвердження цього, судом додатково витребувано та досліджено, а позивачем надано наступні документи: оригінал кредитної справи відповідача: документи, що підтверджують згоду вдповідача на встановлення кредитного ліміту на розрахунковий рахунок № 26003060725742 (електроний підпис); виписка про рух коштів по рахунку № 26003060725742 та меморіальні ордери; інструкція про встановлення кредитного ліміту на рахунок клієнта; довідки про наявність боргу та кредитування.

Посилаючись на вищезазначене, позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи-підприємця Васильєва Кирила Михайловича про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 10 жовтня 2012 року в розмірі 28530,08 грн.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. До істотних умов господарського договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України) у будь-якому разі віднесено питання щодо предмету, ціни та строку дії договору.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з статтею 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі.

Статтею 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною 2 даної статті передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" № 852 - IV від 22 травня 2003 року - електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису, та не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електрону форму.

Частиною 2 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом по рядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши надані представником позивача виписки та меморіальні ордери за ввесь період виконання кредитного договору апеляційний суд приходить до висновку про те, що господарська діяльність фізичної особи-підприємця Васильєва Кирила Михайловича велась за рахунок наданих банком кредитних коштів. Так, загальна сума грошового обігу за рахунком № 26003060725742 відповідно до виписки з 31 березня 2011 року по 26 серпня 2011 року складає 20642,92 грн., з яких: 216,37 грн. - сума залишку власних коштів, 5860,00 грн. - кошти, що надійшли від контрагентів відповідача на поточний рахунок, та

14566,55 грн. - сума простроченого кредитного ліміту.

Також, вищенаведене свідчить про те, що сторони досягли згоди щодо істотних умов договору №б/н від 31 березня 2011 року, а тому твердження відповідача про непідписання цього договору не підтверджується.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості нарахування пені на суму 3513,43 грн. відповідно до п.3.18.5.4 Умов та Правил надання банківських послуг, згідно з якими нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 3 років. Зазначена норма договору узгоджується із пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України, якою передбачено право сторін встановлювати в договорі інший строк нарахування штрафних санкцій ніж той, що встановлений законом

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки ані відповідач, ані його представники не надали суду достатніх доказів на підтвердження викладеного в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Васильєва Кирила Михайловича залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 березня 2013 року у справі №5002-23/4668-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Голик

Судді В.М. Плут

В.В.Сотула

Розсилка:

1. Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Набережна Перемоги, 50,Дніпропетровськ,49094)

2. Фізична особа-підприємець Васильєв Кирило Михайлович (вул. Провідників, буд.28,Сімферополь,95000)