ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2013 р. Справа № 917/1105/13

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Лакізи В.В., судді Шевель О.В.,

при секретарі Фільшиній Н.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Атаманюк Т.О. - за довіреністю від 03.06.2013р. №09-32/685;

від відповідача - Китманова К.С.- за довіреністю від 03.01.2013р. №4;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ», м. Кременчук (вх.№3006П/2)

на рішення господарського суду Полтавської області від 10.09.2013р.

у справі № 917/1105/13

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», м. Київ

до відповідача Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ», м. Кременчук,

про стягнення 57477654,24 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.09.2013р. у справі № 917/1105/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ківшик О.В., судді Тимощенко О.М., Мацко О.С.) позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ "АвтоКрАЗ" на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 30800000,00грн. заборгованості за кредитом; 20270619,27грн. заборгованості за відсотками; 1683452,05 грн. 3% річних за простроченим кредитом; 455622,69 грн. 3 % річних за простроченими відсотками; 117298,93грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 58290,68грн. витрат по сплаті судового збору; в решті позову відмовлено. Рішення суду в частині задоволення позовних вимог з посиланням на ст.ст. 11, 204, 525, 526, 530, 599, 627, 628, 629, 530, 610, 611, 612, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 199, 230 Господарського кодексу України мотивоване тим, що матеріалами справи доведено факт порушення ПАТ «АвтоКрАЗ» умов кредитного договору від 02.04.2008р. №27-08/КР, укладеного між ним та Акціонерним комерційним промислово інвестиційним банком, найменування якого змінено на ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», та наявністю заборгованості за кредитом у сумі 30800000грн., заборгованості по відсотках в сумі 20270619,27грн. та обґрунтованістю нарахування 3% річних за простроченим кредитом в сумі 1683452,05грн., 3% річних за простроченими відсотками в сумі 455622,69грн. та 117298,93грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків.

В частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення пені в сумі 2316328,77грн. рішення суду мотивоване тим, що позивачем невірно визначений період нарахування пені за несвоєчасну сплату кредиту; в частині відмови у стягненні 3% річних в сумі 5063,02грн. - помилкою, допущеною позивачем при визначенні кількості днів прострочення у 2012році; в частині відмови у стягненні пені за несвоєчасну сплату відсотків - у зв'язку з невірним розрахунком позивача.

Відмовляючи у стягненні 272126,56грн. інфляційних втрат за несвоєчасну сплату процентів за період з 01.09.2011р. по 30.12.2011р. та з 01.09.2012р. по 31.01.2013р. місцевий господарський суд зазначив, що при здійсненні розрахунку позивачем неправильно застосовано методику їх розрахунку, а саме: не враховано місяці, в яких індекс інфляції становив менше одиниці (дефляція) та невірно визначено початок прострочення виконання зобов'язання.

Публічне акціонерне товариство «АвтоКрАЗ» з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 10.09.2013р. у справі №917/1105/13 у повному обсязі та прийняти нове рішення про відмову у стягненні боргу з ПАТ «АвтоКрАЗ» на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк". В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом безпідставно не застосовано позовну давність, оскільки сторони у договорі погодили, що термін повернення кредиту встановлений до 01.07.2011р., а у разі порушення умов договору щодо сплати процентів - кінцевий термін повернення кредиту змінюється і становить 60 днів від дня нарахування плати за кредитом. Оскільки відповідач за березень 2010 року не сплатив проценти за користування кредитом, то строк повернення відповідачем всіх коштів настав 30.05.2010р., тобто саме з 30.05.2010р. позивач дізнався про порушення його прав, а тому строк позовної давності сплив 30.05.2013р., а позивач звернувся з позовом 31.05.2013р. Крім того, вказує на те, що виписки банку по рахунку не є належними та допустимими доказами отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором. Також, апелянт вважає, що кредитний договір від 02.04.2008р. №27-08/КР не містить істотної умови щодо строку дії договору, а отже відповідно до приписів Цивільного кодексу України від є неукладеним.

ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (позивач у справі) заперечує проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. При цьому зазначає, що сторони спірних правовідносин у п. 6.4 кредитного договору №27-018/КР погодили, що банк може звернутись до суду з вимогою про захист своїх цивільних прав за цим договором на протязі 10 років, а отже посилання позивача на сплив строку позовної давності є необґрунтованим. Також, позивач вказує на те, що факт отримання коштів за кредитним договором підтверджується копіями розпоряджень бухгалтерії позивача, платіжними дорученнями, копією меморіального валютного ордеру, а також випискою по рахунку наданого кредиту.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві, та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

02.04.2008р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, назва якого змінена на Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк", (банком) та Холдинговою компанією «АвтоКрАЗ» у формі відкритого акціонерного товариства, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «АвтоКрАЗ», (позичальником) укладений кредитний договір №27-08/КР, (далі кредитний договір), пунктом 2.1 якого встановлено, що банк надав позичальнику кредит в сумі 4000000,00 (чотири мільйони) доларів США на умовах, визначених цим договором (т.1, а.с.26-33).

Пунктом п.2.2 даного договору встановлений кінцевий термін повернення кредиту - 21.03.2011р. та визначено, що повернення кредиту повинно здійснюватись частинами відповідно до графіку: 25.03.2009р. - 3800000дол. США; 25.03.2010р. - 100000дол. США; 21.03.2011р. -100000 дол. США. У разі несвоєчасної сплати процентів за користування кредитом відповідно до п.п.3.2, 3.3 цього договору, датою остаточного повернення всіх коштів є шістдесятий календарний день від дня нарахування плати за кредит, яка не сплачена у встановлений цим договором строк, але не пізніше дати кінцевого терміну повернення кредиту.

Відповідно до п.п.3.1 даного договору кредит надається банком позичальнику шляхом: оплати розрахункових документів (платіжних доручень) позичальника безпосередньо з позичкового рахунку №20633351370010/840, відкритого банком в філії «Відділення Промінвестбанку в м. Кременчук Полтавської області» на рахунки контрагентів позичальника; перерахування коштів з позичкового рахунку №20633351370010/840 для здійснення конвертації кредитних коштів в іноземну валюту; для продажу на міжбанківському валютному ринку України та зарахування гривневого еквіваленту від продажу кредитних коштів на поточний рахунок позичальника; для подальшого використання у відповідності із цільовим призначенням кредиту.

Відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом , та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки в розмірі 11% річних. Нарахування банком процентів здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку по дату повного погашення кредиту. Проценти за користування кредитом нараховуються банком щомісячно 2 рази на місяць, 15 числа поточного місяця за період з останнього календарного дня попереднього місяця по 14 число поточного місяця та в передостанній робочий день місяця за період з 15 числа поточного місяця по передостанній календарний день поточного місяця (включно), та сплачуються позичальником: за першу половину поточного місяця - на протязі п'яти банківських днів з дати нарахування (включно) та за другу половину поточного місяця - в передостанній робочій день місяця з поточного рахунку позичальника (п.3.2 даного договору).

У п.3.4 договору встановлено, що у випадку порушення позичальником встановленого п. 2.2 цього договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 16% річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється п. 3.2 цього договору.

Згідно з п.п.5.2,5.3 договору позичальник у випадку прострочення ним виконання зобов'язань по поверненню банку сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом зобов'язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу. За несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту, та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення та нараховується щоденно.

У п.6.4 даного договору зазначено, що всі спори між сторонами при недосягненні згоди шляхом переговорів передаються на вирішення господарського суду. При цьому, строк, у межах якого банк може звернутися до суду з вимогою про захист своїх цивільних прав за цим договором (строк позовної давності) встановлюється тривалістю 10 років

Пунктом 6.5 договору встановлено, що цей договір діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі відсотків за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору.

24.09.2008р., 07.11.2008р., 12.02.2009р., 26.03.2009р., 17.06.2009р., 31.07.2009р., 09.03.2010р., 30.12.2010р., 28.01.2011р., 21.03.2011р., між сторонами кредитного договору №27-08/КР укладались додаткові угоди (договори про внесення змін до кредитного договору від 02.04.2008р. №27-08/КР) (т.1,а.с.34-45).

За умовами вказаних додаткових угод змінювався розмір відновлювальної кредитної лінії, розмір процентної ставки та порядок їх нарахування.

Так, 12.02.2009р. між сторонами кредитного договору укладений договір №11-09/КР про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 27-08/КР, п.2 якого внесено зміни до п.п.2.1,2.2,3.1, абз.1п.3.3,3.4,3.10.1 кредитного договору від 02.04.2008р. та викладено їх в наступній редакції: «п.2.1 Банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії у сумі 61600000,00 грн. на умовах, передбачених цим договором та договорами про внесення змін та доповнень до нього, але для кожного виду валют ліміт кредитування не може перевищувати : 4000000,00 доларів США; 30800000,00 грн. З 31.12.2009р. ліміт кредитної лінії складає 30800000,00 грн. та встановлюється тільки в національній валюті"» (т.1,а.с.36).

Пунктом 2 договору від 21.03.2011р. №90-11/ДЗ/КР про внесення змін до кредитного договору №27-08/КР від 02.04.2008р. викладено п.2.2,п.3.2 кредитного договору в наступній редакції: «п.2.2. Кінцевий термін повернення кредиту - 01.07.2011р.»; «п.3.2. Проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки з 01.01.2011р. у розмірі 16% процентів річних» (т.1, а.с.45).

На виконання умов кредитного договору від 02.04.2008р. №27-08/КР ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (позивачем у справі) надано ПАТ «АвтоКрАЗ» (відповідачу у справі) кошти в сумі 30800000,00грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, копією меморіального ордеру, банківськими виписками по рахунку відповідача та не спростовано відповідачем (т. 2, а.с.11-158).

25.05.2010р. ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» надіслало на адресу відповідача вимогу про усунення порушень, у якій зазначено, що станом на 01.05.2010р. позичальником ПАТ «АвтоКрАЗ» не сплачені відсотки в розмірі 549336,99грн. за період з 01.03.2010р. по 30.04.2010р., чим порушені зобов'язання за кредитним договором, та з проханням сплатити відсотки у сумі 549336,99грн. та пеню за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 6787,70грн. (т.1,а.с.89,90).

Також, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» на адресу ПАТ «АвтоКрАЗ» надіслало вимоги про сплату заборгованості за кредитним договором №27/08-КР, яка станом на 11.03.2013р. становила 56377463,60грн., з яких: заборгованість по кредиту - 30800000грн., прострочена заборгованість по процентах за користування кредитними коштами - 19323835,71грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 2316328,77грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами - 1302556,60грн., інфляційні втрати за несвоєчасну сплату процентів -401161,75грн., 3% річних - 2233580,77грн. (т.1,а.с.91).

03.06.2013р. ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ПАТ «АвтоКрАЗ» заборгованості за кредитом в сумі 30800000грн., за відсотками - у розмірі 20270619,27грн., інфляційних втрат за несплату відсотків у сумі 272126,56грн., 3% річних за прострочення сплати кредиту в сумі 1688515,07грн., 3% за простроченими відсотками - 755814,68грн., пені за несвоєчасну сплату кредиту - 2316328,77грн. та пені за несвоєчасну сплату відсотків - 1374249,89грн. (т.1, а.с.3-9)

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.09.2013р. у справі № 917/1105/13 позов задоволено частково з підстав, викладених вище (т.2, а.с.200-210).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором від 02.014.2008р. №27-08/КР, заборгованості за відсотками за користування кредитом, пені за прострочення сплати кредиту та відсотків, 3% річних та інфляційних втрат.

Спірні правовідносини сторін виникли з виконання кредитного договору від 02.04.2008р. №27-08/КР і регулюються умовами цього договору, нормами ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених ГК України.

З матеріалів справи вбачається, що 02.04.2008р. між сторонами у справі укладений кредитний договір №27-08/КР, на виконання якого позивачем надано відповідачеві кредит в сумі 4000000дол. США на умовах вказаного договору (зі змінами та доповненнями) зі сплатою річних, розмір яких змінювався сторонами у відповідні періоди згідно з укладеними між сторонами договорами про внесення змін до кредитного договору від 02.04.2008р.

Відповідно до приписів ст. 202 ЦК України в контексті зі ст. 626 ЦК України, під договорами визнається двосторонній правочин як погоджена дія двох сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони вільні в укладені договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства (ст. 627 ЦК України).

Стаття 1054 ЦК України встановлює, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 1048 та частиною 2 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення кредиту.

Матеріалами справи підтверджений факт надання позивачем ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відповідачеві ПАТ «АвтоКрАЗ» кредиту в сумі 308000000грн., про що свідчать меморіальний ордер від 02.04.2008р. №631, платіжне доручення від 12.02.2009р. №589 та виписки по особовому рахунку за період з 02.04.2008р. по 01.05.2013р.

Вказані документи в розумінні статті 34 ГПК України є належними доказами отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором від 02.04.2008р. №27-08/КР.

Апелянтом не надано доказів, які б спростовували факт перерахування позивачем на підставі спірного кредитного договору від 02.04.2008р. відповідачу ПАТ «АвтоКрАЗ» на його поточний рахунок кредитних коштів, а отже посилання скаржника на неналежні докази отримання кредиту є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом першої інстанції та зазначено скаржником ПАТ «АвтоКрАЗ» в апеляційній скарзі, з 30.05.2010р. воно припинило сплату відсотків та не проводило повернення кредиту згідно графіку погашення заборгованості, визначеного умовами договору.

Пунктом 2 договору від 21.03.2011р. №90-11/ДЗ/КР про внесення змін до кредитного договору №27-08 від 02.04.2008р. викладено п.2.2 кредитного договору №27-08 від 02.04.2008р. у такій редакції «п.2.2. Кінцевий термін повернення кредиту - 01.07.2011р.» (т.1, а.с.45).

В матеріалах справи відсутні, а ПАТ «АвтоКрАЗ» (відповідачем у справі) не надано доказів виконання умов кредитного договору від 02.04.2008р. №27-08/КР (зі змінами та доповненнями) щодо повернення кредиту у строк, встановлений умовами договору, та сплати відсотків за користування кредитом.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» в частині стягнення основної суми зобов'язання у розмірі 30800000грн. та в частині стягнення процентів за користування кредитом за період з 01.02.2010р. по 30.06.2011р. у сумі 7906739,78грн. та за період з 04.07.2010р. по 30.06.2010р. та квітень 2013р. (за процентною ставкою 22% річних) у сумі 12363879,49грн. є обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У п.3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 та в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, місцевим господарським судом правомірно, з врахуванням здійсненого ним у відповідності до вимог чинного законодавства розрахунку, задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних за прострочення кредиту в розмірі 1683452,05грн., 3% річних за простроченими відсотками - 455622,69грн. за період прострочення виконання зобов'язань з 04.07.2011р. по 30.04.2013р., та, відповідно, обґрунтовано відмовлено позивачу у стягненні 5063,02грн. 3% річних за простроченим кредитом, 300191,99грн. 3% річних за простроченими відсотками і 272126,56грн. інфляційних втрат за несплату процентів за період з 01.09.2011р. по 30.12.2011р. та з 01.09.2012р. по 31.01.2013р., як таких, що нараховані з порушенням порядку нарахування, встановленого нормами чинного законодавства.

Щодо обґрунтованості нарахування та стягнення з відповідача пені суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, пунктом 5.3 кредитного договору від 02.04.2008р. №27-08/КР встановлено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту, та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення та нараховується щоденно.

За порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 2316328,77грн. за несвоєчасну сплату кредиту та 1374249,89грн. за несвоєчасну сплату процентів за період з 30.11.2012р. по 30.04.2013р.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про правомірність позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 117298,93грн. за несвоєчасну сплату відсотків за період з 06.04.2013р. по 30.04.2013р., та обґрунтованістю відмови у задоволенні вимог щодо стягнення пені у розмірі 2316328,77грн. за несвоєчасну сплату кредиту та 1256950,96грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків у зв'язку проведенням обґрунтованого розрахунку судом першої інстанції. Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що проведені розрахунки судом першої інстанції не оскаржуються сторонами спору.

Доводи апелянта щодо безпідставної відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про застосування позовної давності відхиляються судовою колегією Харківського апеляційного господарського суду за безпідставністю з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано заяву (викладену у відзиві на позовну заяву) про застосування позовної давності до спірних правовідносин, яка обґрунтована тим, що у п.2.2 кредитного договору від 02.04.2008р. №27-08/КР зазначено, що датою остаточного повернення всіх коштів за кредит є шістдесятий календарний день від дня нарахування плати за кредит, яка не сплачена у встановлений цим договором строк, але не пізніше кінцевого терміну кредиту повернення кредиту. Оскільки відповідач не сплатив проценти за користування кредитом за березень 2010року, він вважає, що позовна давність щодо всіх вимог позивача сплила 30.05.2013р. (т.1,а.с.129-140).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частинами 1,2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За приписами статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

У пункті 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що за правилами частини першої статті 259 Цивільного кодексу України сторонам дозволено за домовленістю сторін збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладений сторонами договір купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювались сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

У п.6.4 кредитного договору від 02.04.2008р. №27-08/КР, укладеного між сторонами спірних правовідносин, зазначено, що строк, у межах якого банк (позивач у справі) може звернутись до суду за захистом своїх цивільних прав за цим договором ( позовна давність) встановлюється тривалістю у 10 років.

Враховуючи викладене, сторони кредитного договору за домовленістю сторін (позивача та відповідача) збільшили встановлену законом позовну давність, а отже місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про застосування позовної давності, оскільки позивачем не пропущений строк, визначений сторонами у кредитному договорі від 02.04.2008р., у межах якого він може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір є неукладеним, оскільки його умови не містять істотної умови договору щодо строку його дії, відхиляються судом апеляційної інстанції за необґрунтованістю, з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписам стаття 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За приписами цивільного законодавства строк дії договору може визначатись вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 6.5 кредитного договору від 02.04.2008р. встановлено, що цей договір діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі відсотків за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору, а отже колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що при укладенні кредитного договору від 02.04.2008р. сторони дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема, щодо строку дії договору, а тому місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив доводи позивача щодо неукладеності спірного договору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Будь-яких інших доводів, з якими б апелянт пов'язував необґрунтованість рішення місцевого господарського суду, в апеляційній скарзі та в судовому засіданні представником ПАТ «АвтоКрАЗ» не наведено.

На підставі викладеного колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Полтавської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв'язку з чим апеляційна скарга ПАТ «АвтоКрАЗ» не підлягає до задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 10.09.2013 р. у справі № 917/1105/13-г слід залишити без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на заявника апеляційної скарги - ПАТ «АвтоКрАЗ».

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, ч.1 ст.103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ», м. Кременчук, залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Полтавської області від 10.09.2013 р. у справі № 917/1105/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений та підписаний 18.11.2013р.

Головуючий суддя Бородіна Л.І.

Суддя Шевель О.В.

Суддя Лакіза В.В.