Справа № 22-5625/2007 р.                   Головуючий у 1-й інстанції- Первушина О.С.

Доповідач - Шиманський В.Й.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого   -     Шиманського В.Й.

Суддів                       -     Заришняк Г.М. ,  Осипенка М. І.

При секретарі -    Ліліцькому Р.В.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м.  Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м.  Києва від 17 листопада 2003 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України,  Запорізького обласного управління юстиції,  Державного казначейства України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,  з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати,  у зв'язку з порушенням строку виплати,  моральної шкоди,  -

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 1999 року позивач звернувся у суд з позовом про поновлення його на роботі і стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу,  виходячи із середньомісячної заробітної плати у розмірі 331 гривня 95 копійок.

ОСОБА_1 просив поновити його на роботі,  вважаючи своє звільнення незаконним,  і стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Печерського районного суду м.  Києва від 06 жовтня 2000 року позов був задоволений: позивач був поновлений на роботі і на його користь було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4137 гривень 88 копійок та судові витрати у розмірі 92 гривні.

Рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалось.

01 липня 2003 року позивач звернувся до суду з заявою про перегляд рішення суду першої інстанції в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за нововиявленими обставинами,  оскільки заявляючи вказані позовні вимоги виходив із середньомісячної заробітної плати у розмірі 331 гривня 95 копійок,  а в подальшому йому стало відомо про те,  що 01 грудня 1999 року його заробітна плата складає 599 гривен 25 копійок.

Ухвалою Печерського районного суду м.  Києва від 11 серпня 2003 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу скасовано за нововиявленими обставинами.

22 серпня 2003 року позивач звернувся із додатковим позовом про стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 8229 гривень 96 копійок,  компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати,  матеріальної

2

шкоди у розмірі 1288 гривен 08 копійок,  моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на необхідність застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати,  затвердженого Постановою KM України № 100 від 08 лютого 1995 року Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» від 20 грудня 1997 року,  статті 56 Конституції України.

Рішенням Печерського районного суду м.  Києва від 17 листопада 2003 року позов ОСОБА_1 був задоволений частково і з відповідача на його користь було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 6585гривень 24 копійки,  у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м.  Києва від 11 березня 2004 року рішення місцевого суду було скасовано і постановлено нове рішення,  яким позовні вимоги задоволені частково і з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3840 гривень і компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у розмірі 2177 гривен 28 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2007 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м.  Києва від 11 березня 2004 року,  в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 3840 гривень і компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати у розмірі 2177 гривень 28 копійок,  скасовано і справу в цій частині направлено на новий апеляційний розгляд.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати і постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі,  посилаючись на те,  що суд неповно з'ясував обставини справи,  а зібраним доказам не дав належної оцінки.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги,  перевіривши законність і обгрунтованість постановленого рішення,  колегія суддів вважає,  що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом,  рішенням Печерського районного суду м.  Києва від 06.10.2000 року було задоволено позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України,  постановлено поновити його на посаді заступника начальника Запорізького обласного управління юстиції -начальника відділу державної виконавчої служби та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4137 гр. 88 коп.3а період з 23.09.1999 р. по 06.10.2000 р. із розрахунку місячної заробітної плати в сумі 331 гр. 95 коп.

Ухвалою Печерського районного суду м.  Києва від 11.08.2003 року рішення Печерського районного суду м.  Києва від 06.10.2000 р. в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було скасовано за нововиявленими обставинами за заявою позивача.

з

Згідно     довідки     Запорізького обласного    управління    юстиції    від 05.10.01   № 2665/16  розмір заробітної плати заступника  начальника начальника відділу Державної виконавчої   служби Запорізького   обласного управління юстиції складає з 01.12.99 складає 599 гр. 25 коп.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної сплати,  затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 за № 100,  розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу,  що належить виплатити позивачеві у відповідності до вимог  ст.  236 КЗпП України,  за період з 23.09.1999 р. (день незаконного звільнення позивача з роботи) по 06.10.2000 р. (день постановления судового рішення про поновлення позивача на роботі),  що становить 263 робочих дня,  із розрахунку середньоденного заробітку на день звільнення позивача - 15 гр. 18 коп. (309 гр. 26 коп. +206 гр. 71 коп.) : 34 робочих дня / та розрахунку середньоденного заробітку позивача з 01.12.1999 р. 27 гр. 24 коп.,  - 6585 гр. 24 коп.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з відповідача - Запорізького обласного управління юстиції шляхом списання зазначеної суми з рахункового рахунку Державного казначейства України,  оскільки позивач перебував у трудових правовідносинах саме з вказаним відповідачем,  нарахування та виплата заробітної плати позивачеві провадилася саме у Запорізькому обласному управлінні юстиції,  а фінансування вказаних виплат здійснює Державне казначейство України.

За таких обставин,  суд першої інстанції прийшов до правильного висновку,  що позов до Міністерства юстиції України в цій частині задоволенню не підлягає.

В частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням відповідачем термінів її виплати позов не підлягає задоволенню,  оскільки,  виходячи зі змісту  ст.  34 Закону України «Про оплату паці» компенсація визначається з розміру суми нарахованої,  тобто фактично заробленої,  працівником в конкретний період часу.

Правила  ст.  237-1 КЗпП України про відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові у разі,  якщо порушення його законних прав у трудових відносинах призвело до моральних страждань,  втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого застосування щодо правовідносин,  які виникли з 13 січня 2000 р. На правовідносини,  що виникли до зазначеної дати,  дія цих правил не поширюється.

Таким чином,  суд першої інстанції прийшов до правильного висновку,  що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди не ґрунтується на вимогах закону,  а тому є такими,  що задоволенню не підлягають.

Відповідно до  ст.  440 ЦК України шкода,  заподіяна особі або майну громадянина,  а також шкода,  заподіяна організації,  підлягає відшкодуванню особою,  яка заподіяла шкоду,  у повному обсязі. Той,  хто заподіяв шкоду,  звільняється від її відшкодування,  якщо доведе,  що шкоду заподіяно не з його вини.

Згідно  ст.   ст.  5,  86 Закону України «Про виконавче провадження» відповідальність за своєчасне і повне виконання судового рішення несе державний виконавець.

4

З заявлених позивачем вимог випливає,  що фактично оскаржується несвоєчасне виконання судового рішення,  тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку,  що заявлені вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди з відповідачів не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства,  а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасованим з підстав,  що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись  ст.  ст.  303,  307,  317,  218 ЦПК України,  колегія суддів,  -

УХВАЛИЛА:

 Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення Печерського районного суду м.  Києва від 17 листопада 2003 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 3840 гривень і компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати у розмірі 2177 гривень 28 копійок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення,  але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги