АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Справа №638/7200/2013-ц Головуючий
Провадження № 22-ц/790/7393/2013 1-ї інстанції: Гайдук Л.П. Категорія: поновлення на роботі Доповідач: Трішкова І.Ю.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2013 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого -Трішкової І.Ю.,
суддів: Пилипчук Н.П., Кірсанової Л.І.,
при секретарі - Гребенщиковій Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 26 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства Оборони України, третя особа Східне управління капітального будівництва Міністерства Оборони України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу,
в с т а н о в и л а:
22.05.2013 року позивач звернувся до суду м. Харкова з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 липня 2009 року між ним і відповідачем - Міністерством оборони України був укладений трудовий договір - контракт, відповідно до якого наказом Міністра оборони України від 03.07.2009 року № 334 його було призначено на посаду начальника Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України. Зазначений трудовий контракт укладений на строк з 03.07.2009 року по 03.07.2012 року. 15 лютого 2011 року наказом Міністра оборони України від 14.02.2011 року №82 трудовий контракт був достроково розірваний та його звільнено з роботи, але за рішенням суду його поновлено на посаді 5лютого 2013року та цим же наказом й проведено звільнення. Позивач вважає, що на момент закінчення контракту він знаходився у вимушеному прогулі, тобто продовжував працювати, а тому 05.02.2013року його звільнено незаконно з п.1ст.40 КЗпП України з формулюванням звільнення «у зв'язку з відмовою Міністерства Оборони України укласти контракт з ним».Таке звільнення позивач вважає незаконним з тих підстав, що у відповідності до положень ч.1ст.49-2 КЗпП України він не був попереджений про наступне вивільнення персонально за 2 місяці. Окрім того, таке формулювання причин звільнення як відмова від укладення контракту не передбачена п.1ст.40 КЗпП України. В день звільнення відповідач не видав йому трудову книжку належним чином оформлену та з наказом про звільнення відповідач його ознайомив тільки після 7 травня 2013року чим порушив діюче законодавство .Звільнення його з роботи є необґрунтованим, проведеним з підстав, не передбачених чинним законодавством та контрактом, з порушенням встановленого порядку, з порушенням законодавства України про працю. Позивач просить поновити його на посаді начальника Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та стягнути середній заробіток 13713 гривень.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав письмові заперечення, у яких зазначено, що строк дії контракту з ОСОБА_2 закінчився 03.07.2012 року, а керівництво Міністерств оборони не виявило бажання продовжувати контракт. Щодо трудової книжки, то відповідач зазначив, що трудова книжка знаходиться на руках у ОСОБА_2
Представник 3-ї особи Східного управління капітального будівництва Міністерства Оборони України в судове засідання не з'явився.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 26 вересня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення.
Міністерство оборони України зобов'язано змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2 з вказанням підстав звільнення п.8 ст.36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії контракту.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким повністю задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, постановленим з порушенням норм матеріального права та при неповному з'ясуванні обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.
Судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом повно та всебічно досліджені надані докази, дана їм належна оцінка, правильно встановлений характер правовідносин між сторонами та закон їх регулюючий, і на підставі дослідженого ухвалене рішення, яке відповідає вимогам ст.ст.10,11,60,212,214,215 ЦПК України.
В судовому засіданні встановлені наступні факти та обставини.
Наказом Міністра оброни України №334 від 03.07.2009 року ОСОБА_2 був призначений на посаду начальника Східного управління капітального будівництва Міністерства оброни України. На підставі зазначеного наказу між Міністерством оборони України , як органом управління майном, та ОСОБА_2, як Керівником Управління, було укладено контракт від 03.07.2009 року. Відповідно до пункту 1.2 Контракту, на підставі контракту виникають трудові відносини між Керівником Управління та Органом управління майном цього Управління. В п. 6.1 вказаного контракту зазначено, цей контракт діє з 03.07.2009 року по 03.07.2012 року .
15 лютого 2011 року наказом Міністра оборони України від 14.02.2011 року № 82 ОСОБА_2 був звільнений з посади начальника Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України. Звільнення проведене за ініціативою відповідача. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_2 було поновлено на вищезазначеній посаді та відповідачем видано відповідний наказ № 77 від 5.02.2013року про поновлення на посаді начальника Східного управління капітального будівництва Міністерства Оборони України з 15 лютого 2011року .Цим же наказом позивача було звільнено з займаної посади на підставі п.іст.40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з відмовою Міністерства Оборони України укласти контракт з ним.
Відповідно до п.8 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.
Як вбачається з контракту між позивачем та відповідачем строк дії контракту закінчився 3.07.2012року.
Відповідно до п.5.6. контракту між позивачем та відповідачем за два місяці до закінчення терміну дії контракту може бути за згодою сторін продовжено або укладено на новий термін.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що бажання на продовження дії контракту відповідач не виявив, більш того, він провів звільнення відповідача ще до закінчення його строку, що було визнано у подальшому судом незаконним, що в свою чергу дало суду можливість встановити відсутність підстав для вважати продовженою дію даного контракту та продовження позивачем виконання своїх трудових обов'язків.
Відповідно до п.18 Постанови ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ N 9 від 06.11.92 « Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Згідно до положень ч. з ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках коли, це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання та вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Оскільки суд встановив, що фактично ОСОБА_2 був звільнений у зв'язку з закінченням терміну дії контракту, а новий контракт керівництво міністерства оборони укладати не бажало, то суд правильно змінив підставу звільнення на звільнення за п.8 ст.36 КЗпП України зв'язку з закінченням терміну дії контракту.
Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування п.8 ст.36 КЗпП України не знайшло свого підтвердження. Пунктом 8 ст.36 КЗпП України передбачена така підстава припинення трудового договору, як підстави, передбачені контрактом.
Як зазначалось вище, контрактом передбачено припинення дії контракту у зв'язку з закінченням терміну дії контракту, тому суд правильно застосував саме цю норму закону.
З огляду на те, що фактично звільнення відбулося не на підставі ч.1 ст.40 КЗпП України, суд правильно зазначив що положення ст.49-2 КЗпП на правовідносини, що виникли між сторонами не розповсюджуються.
Як встановлено у судовому засіданні, трудова книжка знаходиться у ОСОБА_2, то суд обгрунтовано прийшов до висновку, що права позивача у цьому разі не порушуються.
З огляду на наведене, не має підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ячи за час затримання трудової книжки.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Підстав для скасування чи зміни рішення не має.
Керуючись ст.ст. 303, 307,308,314,319 ЦПК України, судова колегія -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 26 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала судової колегії набирає чинності негайно, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Головуючий:
Судді: