УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2013 року № 9104/72940/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді Сапіги В.П.

суддів: Хобор Р.Б., Яворського І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2011 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

07.10.2010 року позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області в якому просить зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період 2008-2010 роки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що враховуючи положення ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач є дитиною війни, а тому у відповідності до ст. 6 даного Закону останньому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак така допомога не виплачувалась в повному обсязі.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2011 року зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачене підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 07.04.10 року по 18.02.11 року з врахуванням проведених виплат .

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції при винесенні постанови порушено норми матеріального й процесуального права, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

У відповідності до ч.1 ст. 197 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є дитиною війни, а відтак має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Суд апеляційної інстанції вважає підставними заявлені позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у спірний період не була зупинена чи обмежена нормативними актами.

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

У відповідності до ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вимоги позивача задоволені судом першої інстанції в межах строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд першої інстанції на підставі положень ч.2 ст.11 КАС України вправі був вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача із врахуванням того, що основна пенсія та підвищення до неї позивачу як дитині війни призначені довічно, а Закон України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, яким керувався суд при прийнятті рішення, також не обмежував права позивача на отримання підвищення до пенсії у визначеному Законом розмірі певним періодом часу. Тому суд правомірно перевірив виконання відповідачем свого обов'язку та задовольнив вимоги по день винесення рішення у справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог позивача щодо зобов'язання управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області провести нарахування та виплату на його користь підвищення до пенсії за період з 07.04.2010 року по 18.02.2011 року та правомірність задоволення таких вимог судом першої інстанції.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області, обов'язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачали виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на час виникнення спірних правовідносин були чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не могли свідомо зменшувати розмір такої допомоги без законних на те підстав.

З врахуванням вищенаведеного суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2011 року у справі № 2а-175/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : Сапіга В.П.

Судді :Хобор Р.Б.

Яворський І.О.