Справа  №22\1989                                                    Головуючий  в  суді   1  інст,   Ольшевська  М.В.

Категорія   12                                                                                         Доповідач  Павицька  Т.М.

РІШЕННЯ Іменем    України

ЗО  листопада  2006  року  апеляційний  суд  Житомирської області  у  складі   :

головуючого  Павицької.  Т.М.

суддів:     Невмержицької  Т.І.,   Головчук  С.В.

при  секретарі  Калинець  Т.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним і вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області  від  14  серпня  2006  року,   -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначав, що 27 грудня 1991 року подарував ОСОБА_2. 2/5 частин жилого будинку АДРЕСА_1. Укладаючи договір, відповідач обіцяв довічний догляд за ним і нормальні умови проживання. Проте, з 2000-х року відповідач створив йому нестерпні умови проживання, а ЗО березня 2002 року викинув на вулицю його речі, постіль. Вважав, що при укладенні договору дарування був введений відповідачем в оману, тому просив вказаний  вище  договір  визнати  недійсним.

В лютому 2003 року ОСОБА_1 доповнив позовні вимоги і просив вселити його в будинок АДРЕСА_1, посилаючись на те, що прописаний в будинку,   проте  відповідач  не  пускає  його  в  будинок.

В листопаді 2003 року ОСОБА_2. пред'явив до ОСОБА_1. зустрічний позов про визнання останнього таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Посилався на те, що ОСОБА_1 з моменту укладення договору дарування втратив право користування спірною 2/5 частиною  жилого  будинку  і  з  того  часу  в  ній  не  проживає.

В лютому 2004 року ОСОБА_1 подав додаткову позовну заяву. В якій просив поновити строк звернення до суду за захистом порушеного права та визнати недійсним договір дарування 2/5 частин жилого будинку АДРЕСА_1,    укладений   27   грудня   1991   року   між ним та ОСОБА_2. подарував ОСОБА_2. з підстав,   передбачених  ст.   57  ЦК  України   (1963  року).

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 серпня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1   відмовлено.

Позовні вимоги                         ОСОБА_2                       задоволено.

Постановлено визнати ОСОБА_1. таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартири АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати це  рішення  і  направити  справу  на  новий  судовий  розгляд.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що постановляючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд застосував норми ЦК України 2003 року, а не ст. 57 ЦК України 1963 року, яка діяла на момент укладення договору. Крім того зазначає, що суд при ухвалені рішення не дав ніякої оцінки наявності прописки в спірному жилому будинку, не з'ясував обставин позбавлення його права на проживання у цій частині будинку та не  навів  у  рішенні  доказів  про  необґрунтованість  його  позову.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.     

Судом     встановлено,     що ОСОБА_1     на     праві особистої власності належав жилий будинок по АДРЕСА_2. 27 грудня 1991 року ОСОБА_1 подарував своєму брату ОСОБА_2. 2/5 частини вказаного будинку. Пізніше 18 лютого 1992 року 3/5 частини даного будинку він подарував своїй дружині ОСОБА_3. Відповідно до ч.1 ст.57 ЦК України 1963 р. угода, укладена внаслідок обману, може бути визнана недійсною за позовом  потерпілого.

У п.12 постанови від 28.04.1978 р. №3 « Про судову практику в справах при визнання угод недійсними» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст.57 ЦК України суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені     при                                         доведеності     фактів     обману,      насильства,

погрози зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Під обманом у таких випадках слід розуміти введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, які мають істотне значення для угоди, що  укладається.

З матеріалів справи вбачається, що на час укладення

договору дарування, як позивач так і відповідач . були пенсіонерами.     Крім    того    ОСОБА_1     працював, був одружений   та   мав      троє   повнолітніх   дітей.      Позивач   не   довів факту повідомлення    Кобилінським    П.Х.     відомостей,     що    не відповідають    дійсності,     або    замовчив    обставини,     які    мають істотне  значення  для  угоди,   що  укладалася .

Із змісту договору дарування від 27.12.1991 року випливає, що нотаріусом ОСОБА_1 були роз'яснені наслідки  укладення  угоди.

Посилання позивача ОСОБА_1. на те, що він сподівався, на утримання та догляд за ним з боку брата ОСОБА_2 правового значення для розгляду справи із заявлених  підстав    не  мають.

Тому суд обгрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволені позову про визнання договору дарування недійсним та  вселення.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, суд виходив з того, що ОСОБА_1 з часу відчуження квартири АДРЕСА_1, яка становить 2/5 частини цього будинку, втратив зв'язок з цією квартирою, оскільки не є її власником,   наймачем,   піднаймачем  та  тимчасовим  мешканцем.

Однак із таким висновком суду погодитись не можна з таких  підстав.

Як видно із змісту договору дарування від 27.12.1991 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2. ідеальну частину  будинку.

Судом встановлено, що цей будинок не ділився в натурі, співвласники у встановленому законом порядку не визначали конкретний порядок користування будинком, що належить їм на праві власності. Інші співвласники будинку вимоги про визнання ОСОБА_1. таким, що втратив право користування жилим приміщенням не заявляли. Тому поділ будинку на квартиру НОМЕР_1 та квартиру НОМЕР_2 є умовним. Із довідки адресного бюро на а.с. 245 видно, що ОСОБА_1 прописаний в будинку АДРЕСА_1, а не в конкретній квартирі. За таких обставин підстав  для  задоволення  позову  не  було.

З врахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванням з ухваленням нового рішення -  про  відмову  у  задоволенні  зустрічного  позову.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307 309, 313, 314, 316 ЦПК  України,   ст.   57  ЦК  1963  p.,   апеляційний  суд

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити  частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 серпня 2006 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням скасувати,   ухваливши  в  цій  частині  нове  рішення.

Відмовити      в      позові     ОСОБА_2     до ОСОБА_1  про  визнання  таким,   що  втратив право  користування  жилим  приміщенням  за  безпідставністю. В    решті  рішення  залишити  без  зміни.

Рішення   набирає   законної   сили   з моменту   проголошення та    може    бути     оскаржене    безпосередньо до    Верховного    Суду України    протягом    двох    місяців    з    дня набрання    рішенням законної  сили.