ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2013 р. Справа № 804/12779/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Неклеса О.М.,
при секретарі Фросіні С.Ю.,
за участі:
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Тронько В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Новомосковська ОДПІ, відповідач), в якій просить скасувати податкове повідомлення-рішення Новомосковської ОДПІ від 19.08.2013 р. № 0003651703, яким визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 2694,98 грн., з яких: основний платіж - 2155,98 грн., штрафна (фінансова) санкція - 539,00 грн.
В обґрунтуванні позову зазначено, що за результатами акту перевірки Новомосковської ОДПІ від 08.08.2013 р. № 309/173/НОМЕР_2 було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003651703 від 19.08.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем ПДВ на загальну суму 2694, 98 грн. З висновками акту перевірки позивач не погоджується, оскільки вони сформовані лише на підставі акту перевірки Царичанської МДПІ щодо Приватного підприємства «Альтекс Інвест» - постачальника позивача, яким встановлено ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності. Позивач виконав всі вимоги податкового органу в ході проведення перевірки, надав до перевірки всі первинні фінансово-бухгалтерські документи за перевіряємий період, що не було враховано Новомосковською ОДПІ. Крім того, Новомосковська ОДПІ не встановила порушень позивача щодо відображення в податкових деклараціях сум податкових зобов'язань, а недотримання контрагентами позивача податкового законодавства не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог Податкового кодексу України. У зв'язку з цим, позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003651703 від 19.08.2013 р., винесене Новомосковською ОДПІ. В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову. Представник відповідача надав письмові заперечення, в яких зазначив наступне. За результатами документальної позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань з питань правильності формування податкового кредиту за серпень 2010 р. по взаємовідносинах з ТОВ «Альтекс Інвест» складено акт від 08.08.2013 р. № 309/173/НОМЕР_2, в якому зафіксовано заниження податку на додану вартість в сумі 2155,98 грн., в.ч. за серпень 2010 р. - 2155,98 грн. Перевіркою встановлено нереальність господарських операцій позивача з ПП «Альтекс Інвест», а господарські операції визнано такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Відповідач вважає висновок акту перевірки ФОП ОСОБА_1 законодавчо обґрунтованими, а прийняте податкове повідомлення-рішення правомірним.
Дослідивши письмові докази по справі та заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований Виконавчим комітетом Новомосковської міської ради Дніпропетровської області 14.02.2006 р., перебуває на обліку. платників податків у Новомосковській ОДПІ. Основним видом діяльності позивача є виробництво робочого одягу (а.с. 10).
Новомосковською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань правильності формування податкового кредиту за серпень 2010 р. по взаємовідносинах з ТОВ «Альтекс Інвест».
За наслідком перевірки відповідачем 08.08.2013 р. складено Акт № 309/173/НОМЕР_2 (а.с.19-46), в якому встановлено наступні порушення ФОП ОСОБА_1:
- порушено п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 2155,98 грн., в тому числі - серпень 2010 р. - 2155,98 грн.
В ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ФОП ОСОБА_1 від ПП «Альтекс Інвест» у серпні 2010 р. щодо придбання тканини на загальну суму 10799, 90 грн., в т.ч. ПДВ 2155,00 грн., що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Відповідно до висновків акту перевірки, ФОП ОСОБА_1 порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже, є нікчемним. Таким чином, ФОП ОСОБА_1 є вигодонабувачем.
19.08.2013 р. Новомосковською ОДПІ на підставі акту № 309/173/НОМЕР_2 від 08.08.2013 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0003651703, яким згідно п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 ПК України за порушення гл. 5, п. 198.6 ст. 198 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем - ПДВ: за основним платежем на 2155,98 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 539 грн. (а.с.18).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного. Висновок про нікчемність укладених угод ФОП ОСОБА_1 з ПП «Альтекс Інвест» зроблено відповідачем на підставі висновків акту перевірки Царичанської міжрайонної державної податкової інспекції від 10.02.2011 р. № 3/23/33352962 «Про результати позапланової документальної перевірки ПП «Альтекс Інвест» по взаємовідносинах із ТОВ «Фідес 2010» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., відповідно до якого ПП «Альтекс Інвест» має ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності за перевіряємий період, отже податкові операції щодо придбання ФОП ОСОБА_1 тканини від зазначеного підприємства не спричиняють реального настання правових наслідків.
Судом встановлено, що 11.01.2010 р. між ФОП ОСОБА_1 (покупець) та ПП «Альтекс Інвест» (постачальник) укладено договір поставки № 01/10-03 (а.с.14) за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власніть, а покупець прийняти та оплатити тканини в асортименті, в кількості і за цінами, зазначеними у видаткових накладних.
ФОП ОСОБА_1 в межах договору поставки № 01/10-03 від 11.01.2010 р. отримав від ПП «АльтексІнвест» згідно податкової накладної № 000343 від 25.08.2010 р., видаткової накладної № БАИ - 000344 від 25.08.2010 р. та рахунку-фактури № БАИ - 000399 від 25.08.2010 р. брезент 11135 ОП ш. 90 см. у кількості 1000.000 одиниць та бязь г/ф ш. 150 см. чорн. 26ВЧ у кількості 300.000 одиниць на загальну суму 12935, 88 грн. (а.с. 13)
Позивачем здійснено оплату отриманого товару, про що свідчать платіжні доручення № 1017 від 26.08.2010 р. (а.с. 15), № 1059 від 29.09.2010 р. (а.с.16) та № 1054 від 24.09.2010 р. (а.с. 17).
До матеріалів справи долучено копію товаро - транспортної накладної від 25.08.2010 р. № Р 325 на підтвердження транспортування отриманого за договором поставки № 01/10-03 від 11.01.2010 р. товару, а також копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 61).
Отримані товари були використані ФОП ОСОБА_1 у власній господарській діяльності та збуті, що підтверджується видатковою накладною від 17.10.2010 р. № 295, відповідно до якої товар (костюм робочий з логотипом у кількості 124 одиниць, куртка утеплена у кількості 1 шт.) на загальну суму 13086, 46 грн. був отриманий ВАТ «Дніпропетровский стрілочний завод» (а.с. 83).
Відповідно до частин 1 та 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як зазначено в ч. 2 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно частин 1 та 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
На підставі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009, зокрема, визначив перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до ст.207 ГК України та ст. 228 ЦК України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та законах України про оподаткування.
Отже, суб'єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.
З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, угода, яка укладена між ФОП ОСОБА_1 (покупець) та ПП «АльтексІнвест» (постачальник) оформлена належним чином: договір поставки підписано уповноваженими особами, які на час підписання договору та його виконання мали необхідний обсяг правосуб'єктності. Спірний правочин не визнаний судом недійсним і його недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності правочину. Правочин з поставки позивачу брезенту у кількості 1000.000 одиниць та бязі у кількості 300.000 одиниць виконаний сторонами в повному обсязі. ФОП ОСОБА_1 використано брезент у кількості 1000.000 одиниць та бязь у кількості 300.000 одиниць у власній господарській діяльності при виробленні робочого одягу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Представником відповідача в судовому засіданні не доведено безтоварність операції з поставки між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Альтекс Інвест» брезенту та бязі, не доведено, що вчинений правочин є нікчемним, порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства.
Суд критично оцінює посилання представника відповідача на висновки акту перевірки Царичанської міжрайонної державної податкової інспекції від 10.02.2011 р. № 3/23/33352962 «Про результати позапланової документальної перевірки ПП «Альтекс Інвест» по взаємовідносинах із ТОВ «Фідес 2010» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., оскільки висновки зазначеного акту не спростовують дійсність укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Альтекс Інвест» правочину щодо поставки брезенту та бязі.
Також, суд зазначає, що недобросовісність контрагентів позивача не може впливати на його податкові зобов'язання. Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. («Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини, є джерелом права, яке повинно застосовуватися судами під час розгляду справ.
27.03.2008 р. ФОП ОСОБА_1 (орендар) та Обласне комунальне підприємство «Фармація» (орендодавець) уклали Договір № 157-К від 27.03.2008 р. про відшкодування витрат орендодавця на утримання нерухомого майна, прибудинкової території, внутрішньо будинкових мереж, компенсації витрат на опалення, електроенергії та інших, відповідно до якого сторони беруть на саме права та обов'язки щодо користування орендованим приміщенням загальною площею 316, 6 кв.м., яке використовується як майстерня з ремонту одягу (а.с. 80). До матеріалів справи долучено також копію Додаткової угоди № 3 до зазначеного договору (а.с. 79).
09.04.2010 р. укладено трудові договіри між працівником і фізичною особою ФОП ОСОБА_1 з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку щодо наявності фізичної, технічної можливості ФОП ОСОБА_1 для здійснення господарської діяльності, судом встановлено наявність у позивача кваліфікованого персоналу, транспортного засобу для перевезення товарів, приміщення для виробництва товарів на момент вчинення господарської операції з ПП «Альтекс Інвест», а отже реальної можливості поставок товарів ФОП ОСОБА_1 від ПП «Альтекс Інвест».
Згідно абз."а" п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення су податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання та виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
У відповідності до п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнень права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податково накладною.
Пунктом 198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Отже, правомірність формування платником податку податкового кредиту визначається фактичним проведенням операцій платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач формував свої витрати та податковий кредит у перевіряємому періоді на підставі первинних документів та податкових накладних, які відповідають встановленим для них вимогам, своєчасно та в межах проведених господарських операцій. Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що позивач склав свою податкову звітність з податку на додану вартість без відповідного підтвердження первинними документами та відсутні підстави вважати про завищення позивачем показників валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Альтекс Інвест».
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством; фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Як зазначено в ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
В судовому засіданні представником відповідача не спростовано факт належного оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит по операції з ПП «Альтекс Інвест».
З огляду на зазначене, позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ на підставі податкової накладної, виписаної ПП «Альтекс Інвест».
Таким чином, за наслідком розгляду справи не знайшло підтвердження завищення податкового кредиту ФОП ОСОБА_1 по операції з придбання товару від ПП «Альтекс Інвест», що виключає правомірність визначення позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 19.08.2013 р. № 000365170 грошового зобов'язання з ПДВ та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.
Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
В позовній заяві позивач також просить судові витрати покласти на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Таким чином, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір сплачений згідно квитанції № 2261 від 25.09.2013 року в сумі у розмірі 115, 00 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0003651703 від від 19.08.2013 р.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 115, 00 грн.
Постанова в повному обсязі виготовлена 11 листопада 2013 року (у зв'язку з перебуванням судді на навчанні).
Суддя О.М. Неклеса