Справа № 22-Ц-1664                                        Головуючий у 1-й інстанції : Шунько Г.О.

Категорія -13                                                      Суддя-доповідач:   Криворотенко В.І.

УХВАЛА

іменем    України

05 грудня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Маслова В.О.,

суддів              - Криворотенка В.І., Сибільової Л.О.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

та осіб, які приймають участь у справі - позивачки ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну

справу

за   апеляційною   скаргою   представника  ОСОБА_3  -  ОСОБА_2

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 13 жовтня 2006 року

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3,

третя особа: приватний нотаріус Роменського міського нотаріального округу Сумської

області ОСОБА_4, про визнання договору дарування будинку та земельної

ділянки недійсними,-

встановила:

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2, посилаючись на недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 13 жовтня 2006 року в даній справі, яким позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсними договори дарування будинку та земельної ділянки, що розташованіАДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, які посвідчені 19 грудня 2003 року приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Сумської області ОСОБА_4, а також визнано за ОСОБА_1 право власності на вказані житловий будинок і земельну ділянку, та постановити нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_1 відмовити. Зазначає, що всупереч вимог ст. 11 ЦПК України суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнаючи угоди недійсними внаслідок помилки, в той час як позивачка прохала визнати їх недійсність внаслідок того, що вчинені вони шляхом обману з боку відповідача. Також вказує, що судом порушено ст.ст. 59, 213, 214 ЦПК України та невірно застосовано до вказаних правовідносин ст. 56 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін в справі та дослідивши матеріали справи, колегія судців приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 0,0744 га, розташований житловий будинок, який до 19 грудня 2003 року належав ОСОБА_1. Будинок належав на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 травня 1992 року, а земельна ділянка на підставі Державного акта про право власності на землю від ЗО серпня 2002 року НОМЕР_1.

08 липня 2003 року приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу ОСОБА_4 посвідчено заповіт НОМЕР_2, за яким ОСОБА_1, 1927 року народження, яка є пенсіонеркою за віком, на випадок своєї смерті заповідає все своє майно ОСОБА_3.

19 грудня 2003 року приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу ОСОБА_4 посвідчені дві угоди, згідно яких ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 будинок і земельну ділянку АДРЕСА_1.

Державна реєстрація права власності на вказаний будинок на ім'я ОСОБА_3 здійснена 25 січня 2005 року, а тому, оскільки правочин є чинним з моменту його державної реєстрації, позивачкою не пропущено строк звернення до суду з позовом.

Згідно свідоцтва страхування будівель, розташованих АДРЕСА_1, НОМЕР_3 від 10 жовтня 2005 року, договору користування електричною енергією НОМЕР_4, договору про надання послуг з газопостачання за НОМЕР_5, договору про користування місцевим телефоним зв'язком НОМЕР_6 відомо, що стороною в цих угодах з надавачами послуг є ОСОБА_1, що надавало останній уяву вважати себе власницею будинку.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 не бажала передавати у власність відповідача свій будинок та земельну ділянку за життя, про що, зокрема свідчить, що після укдладення угод дарування вважала себе власником будинку, і продовжувала сплачувати належні платежі за будинок.

Крім того, судом встановлено, що позивачка є юридично неграмотною, має похилий вік та стан здоров'я, зокрема, страждає на сліпоту ока. Про укладену угоду інші члени родини позивачки не знали.

Місцевий суд достатньо повно з'ясував зазначені обставини справи, належним чином перевірив доводи та заперечення кожної сторони, дослідив всі наявні докази в справі і дав їм оцінку, що грунтується на всебічному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні на підставі ст. 212 ч.1 ЦПК України.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Посилання апелянта на те, що суд порушив норму ст.11 ЦПК України - вийшов за межі заявлених ОСОБА_1 вимог, визнавши угоди недійсними внаслідок помилки, а не обману, як наполягала позивачка, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, фактично вимогою позивачки було визнання недійсними угод дарування будинку та земельної ділянки і визнання права власності на них. В позовній заяві позивачка дійсно послалася на ст.ст. 57, 58 ЦК України (в редакції 1963 року), але зі змісту позовної заяви вбачається, що угоди вона підписала саме внаслідок помилки. В межах цих вимог суд і постановив рішення. Колегія судців вважає, що не може бути змінено дане правильне по суті рішення суду з формальних міркувань, а саме: помилкового зазначення позивачкою норми матеріального права як підстави визнання таких угод недійсними, враховуючи те, що судом зроблено вірний та обгрунтований висновок щодо порушення прав ОСОБА_1.

Доводи апелянта щодо порушення судом вимог ст. 213 та 214 ЦПК України колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки вони носять загальний характер і конкретними доказами всупереч ч.1 ст. 60 ЦПК України не підтверджені.

Апелянт вказує, що суд невірно застосував до правовідносин, що склалися між сторонами, положення ст. 56 ЦК України (1963 року) щодо визнання угод недійсними внаслідок їх вчинення в результаті помилки. Проте, на думку колегії суддів, дане твердження є безпідставним, так як суперечить встановленим в справі обставинам. Навпаки, із матеріалів справи - пояснень сторін, показів свідків, достатньої кількості письмових доказів, яким суд першої інстанції дав належну оцінку в їх сукупності і на які послався у рішенні, вбачається, що з боку позивачки мало місце невірне сприйняття нею умов укладених угод, що вплинуло на її волевиявлення.

За таких обставин висновок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 56 ЦК України (в редакції 1963 року).

Порушень норм процесуального права колегією суддів також не вбачається.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну  скаргу  представника  ОСОБА_3 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 13 жовтня 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.